Прохання та виклик обраному президенту Трампу
За даними «Politico», сім країн-членів НАТО виступають проти або не бажають надіслати Україні запрошення до НАТО. Посилаючись на чотирьох анонімних чиновників і дипломатів США та НАТО, видання “Politico” назвало сім країн: Сполучені Штати Америки, Німеччину, Іспанію, Бельгію, Словенію, Угорщину та Словаччину.
Хоча деякі країни важливіші за інші у випадку запрошення до НАТО, діючим правилом є консенсус, а не голосування, більшість чи інше. Тому до кожної країни потрібно звертатися індивідуально, незалежно від розміру чи військової цінності, тому що НАТО — це альянс рівних. Їхній внесок, але й вплив дуже різняться. США роблять внесок і впливають більше, ніж будь-який інший член.
Угорщина через свою репутацію та історію, яка сягає часів світових воєн, і її нинішнього лідера-автократа-популіста є, мабуть, найгіршим членом з точки зору лояльності, але, можливо, її найлегше переконати. Віктор Орбан – бовдур, якого визнає таким вся Європа, якщо не світ, і навіть Угорщина. Він перебуває при владі чотирнадцять років, набагато довше, ніж будь-який демократично обраний правитель, що є ознакою проблемного суспільства. Зараз він обіймає шестимісячний термін президентства Ради Європейського Союзу, що виявилося великим збентеженням для Європи. Це символічна роль, але Орбан є зовсім не символічним. Він не має ідеологічного чи морального підґрунтя. Його країна перебуває під санкціями Європейського Союзу, і в минулому його відмову принаймні можна було купити лише помірним вивільненням частини утриманих грошей, а залишок залишився, щоб вплинути на його поведінку в майбутньому.
Роберт Піко у Словаччині схожий, але менш кричущий. Піко — це нещодавня проблема, а не така обурлива карикатура, як Орбан, і дуже корумпований функціонер, який також піддається за правильну ціну. Його близькість до Росії та Путіна не дуже сильна. Чесно кажучи, Словаччина навіть не повинна бути в НАТО, оскільки вона пропонує дуже невелику військову силу. Її радянське минуле як країни-сателіта, але об’єднаної з панівною Чехією, викликає певний інтерес. Страх перед Росією через сусідство є фактором, загальним для країн колишнього СРСР, таких як Молдова та Грузія, які відчайдушно намагаються бути незалежними, але бояться. Словаччина досить близька до Росії, тому будь-яка проросійська риторика має бути збалансована з урахуванням цієї близькості.
Крихітна Словенія з населенням у 2 мільйони людей має спільний, очевидно, проблемний кордон з Угорщиною. Як член НАТО вона розгорнула в Афганістані від 60 до 90 військовослужбовців, а також кілька БМП (бойових машин піхоти) і броньованих транспортних машин. Враховуючи її розмір, важко звинувачувати Словенію в її внеску. «Politico» не надає жодної інформації про те, чому Словенія буде проти членства України в НАТО. Між Словенією та Україною немає історії, і єдиним впливом чи занепокоєнням може бути її близькість, кордон з Угорщиною Віктора Орбана.
Бельгія надала C-130 Hercules і чотири літаки F-16, але не надіслала жодних людських сил для участі в Афганістані. Бельгія – це складна ситуація. Ніхто не отримує більшої вигоди від асоціації з НАТО, оскільки Брюссель є центром НАТО та Європейського Союзу. Проте Бельгія нічого не повертає і, крім того, незважаючи на санкції проти Росії, отримує прибуток від продовження торгівлі з Росією. Пояснити свою опозицію щодо членства України в НАТО легко через те, що вона продовжує торгівлю з Росією, але в той же час її позицію щодо України можна ігнорувати через її залежність від того, що вона є центром НАТО та ЄС. Відверто кажучи, хоча цей переїзд може бути дорогим з точки зору нової інфраструктури, Брюссель можна дуже легко замінити більш надійним центром.
Зважаючи на вищесказане, ці четверо обструкціоністів є дуже тимчасовою проблемою, від якої легко позбутися за допомогою, назвемо це, переконання. У випадку Угорщини та Словаччини обраний президент Трамп, безумовно, матиме великий вплив.
Іспанія, Німеччина та Сполучені Штати є цікавою групою скептиків. Вони також зробили найбільший внесок у військові зусилля України.
Досліджуючи питання іспанської опозиції, я прийшов до висновку, що Іспанія ховається за Сполученими Штатами. Так само і Німеччина. Тож єдине питання, яке залишається, полягає в тому, чому Сполучені Штати, які за президента Байдена надали найбільшу військову допомогу Україні, також є найбільшим противником України щодо членства в НАТО. Чи може це бути тією ж причиною, що й химерне обґрунтування обмеження радіусу дії американських ракет у Росії?
Сфери впливу, баланс сил, заспокоєння ворога — все це такі ж застарілі поняття, як і доктрина Монро. Демократи під керівництвом президента Байдена представляли дуже стару гвардію, антиросійську, але, назвемо це, обережну аж до умиротворення.
Демократи під керівництвом президентів Барака Обами та Джо Байдена були недалекоглядними та безпорадними. Президент Обама став катастрофою у зовнішній політиці, зокрема щодо України. Президент Байден був набагато досвідченішим, але теж повільний і надто поблажливий у своїх діях. В результаті вільний світ був введений в оману, а Україна постраждала. Іспанію та Німеччину, а також чотирьох другорядних гравців можуть очолити Сполучені Штати, якщо Америка вирішить лідирувати, а не просто заспокоювати.
Якщо президент Трамп налаштований очолити світ, а НАТО водночас допомогти Україні невеликими коштами, посилити НАТО досвідом України, а не продовжувати політику свого попередника, він повинен запросити Україну до НАТО.
6 листопада 2024 Аскольд Лозинський
