Про Студентів України
Аскольд Лозинський
Ця тема заслуговує на окрему згадку бо це наше майбутнє. Колись ще у 1990-их роках виступаючи на Українському Телебаченні число 1 у Києві, мене запитали: коли думаю, що Україна буде справжньою Європейською державою. Я відповів різко мабуть але щиро, “тоді коли сьогоднішні студенти будуть на Банковій, а ті які сьогодні там на Байковому.”
Перебуваючи у столиці Києві я два рази мав нагоду читати лекцію про міжнародне право, його еволюцію від Ліги Націй по сьогоднішній день, та його, на жаль, марність при сьогоднішній війні. Це було раз віртуально, а другий раз у великій аудиторії Інституту журналістики Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.
При кожному читанні я був захоплений мудрістю студентів. Вони слухали уважно, на залі панувала тиша, не було балачок, а потім вони давали не тільки цікаві запитання але і влучні зауваги. Студенти думають як частина європейської спільноти. Ніде у них не відчутно якогось паралічу радянської спадщини.
У моїй родині 25 років тому влаштовано Фундацію Лозинських для того, щоби уможливити студентам, зокрема з села, які не в силі попасти на державний список, а тільки на контрактовий. При цьому окрему увагу звертаємо на дітей сиріт, а також тих, які сьогодні у часі війни знаходяться на звільнених територіях. Стипендії давали ми не тільки на західних чи центральних землях. На жаль, не дійшли ми до Донецька чи Луганська, але дійшли до Харкова. У цьому році приділено вісім стипендій учням одного з найкращих університетів, Харківського Національного Університету імені Каразіна. Ось такий відгук від Ради Студентів того Університету:
“Greetings!
The student community of V.N. Karazin Kharkiv National University is grateful for your incredible support through the Lozуnskyj Foundation scholarship!
Best regards
Students council of V.N. Karazin Kharkiv National University”
А також:
Хочу вірити, що у таких містах як Харків, англійська мова серед студентства замінить московську. Я згадую кілька лекцій, які я давав на університетах у Харкові ще на початку цього століття. Особливо мило було бачити, як студенти відрізнялися від своїх учителів, які були на своїх місцях ще за Радянщини. Студенти з ентузіазмом дивились у майбутнє. Їхні запити та зауваги вказували на європейську візію. Натомість професори обстоювали древні радянські часи. Я відкидав їх теорії, а студенти мені аплодували.
За цей час війни, зокрема, коли Харків стільки постраждав, ця відмінність ще більш виразна. У 2014 році після першого вторгнення Москви один сільський голова вісім кілометрів від границі у харківській області сказав, “москалі зробили з мене бандерівця.” Навіть старі комуняки змінюються. А Україну всюди будуть облаштовувати її студенти.
22 вересня 2024 року
