Право на існування

Йосиф Сірка

Донбас не вартий життів найкращих

Українців.

(Василь Шкляр, письменник.)

Дехто може непогоджуватись з думкою Василя Шкляра, але його міркування про те, що, мабуть, більшість населення окупованої території на сході України почуває себе „щасливою”, то не слід намагатися „руйнувати” їхнє щастя, має певний сенс. Щоденні повідомлення про те, що українських захисників Батьківщини щодня обстрілюють, внаслідок чого вже маємо сотки мертвих, пораних та калік, нагадують нам, що підставляти цвіт українського патріотизму під ворожі кулі є не тільки не ефективним, але й неморальним.

Коли б така ситуація з бандитами-самозванцями, терористами у прямому розумінні цього слова, трапилась в Ізраїлі, чи в тій же Росії, яка цих терористів озброює й підбадьорює, доповнює своїми професійними військами, то ми б були свідками жорстокої розправи з ними. Ще свіжої пам’яті події в Ґрозному, чи палестинській Ґазі, а в Україні керівництво держави демонструє нездатність керувати не тільки державою, але й тзв. „операцією”, яка в Україні триває вже четвертий рік.

Згідно зі „Словником української мови” (Київ, 1974, т.5, стор. 705), друге значення слова ОПЕРАЦІЯ, це: „сукупність бойових дій, підпорядкованих єдиній меті, єдиному завданню, або одна така дія.” Якщо проаналізувати „операцію”, яку в Україні назвали антитерористичною (АТО), то дійдемо висновку, що тут щось не так. У Вікіпедії антитерористична операція пояснена, як „комплекс заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичних дій”.

Отже, сама назва АТО на сході України не відповідає не тільки значенням, які пояснені у словниках, але вона й заводить в оману українців та й цілий світ. Коли б це була просто така собі брехня (в англійській мові є для цього вираз: white lie – невинна брехня, брехня заради порятунку), то можна було б «винахідникам» цієї назви пробачити, але ж тут ідеться про життя і смерть!

Щоденні втрати „найкращих українців”, як влучно їх оцінив В.Шкляр, повинні нарешті пробудити усіх байдужих громадян України, бо АТО у сьогоднішньому вигляді – повільне винищення патріотів, які повинні б керувати державою. Складається враження, що існує змова „на висоті” – один бік „заучує, й тренує” своїх снайперів, солдат з гарматами, мінометами та легкими ракетами, а другий бік „підставляє” живі мішені для противника. Бо ж ідеться не про те, коли так трапляється, що комусь щось поплуталося в голові (бо ж на фронті всяке буває) і він почав стріляти, але ж тут справа зі щоденними обстрілами і то по конкретних захисниках України – хіба бездушне вбивство соліста Паризької опери Василя Сліпака (1974-2016) російським снайпером не є цьому яскравим прикладом?!

Американці та канадці витрачають свої гроші, щоб допомогти українцям у їхній підготовці оволодіти зброєю і тактикою на Яворівському військовому поліґоні. Українське керівництво державою та збройними силами демонструє інше – воно створює своїм АТО (в якому українцям навіть забороняють стріляти, мовляв – Мінська угода, яку бандити не визнають і недотримувалися її ні одного дня), яке перетворилося на безплатний поліґон для російських солдат – снайперів, гарматних, мінометних, ракетних та інших військових формувань.

Деякі українські політики цілковито „заплуталися”, коли мова йде про те, що АТО вже триває довго, бо жоден „пацієнт” такої операці не переживе – та вже й самого кисню йому б забракло. А якщо взяти до уваги друге значення цього слова, то в сучасному АТО на сході України ми не знайдемо „сукупність бойових дій, підпорядкованих єдиній меті, єдиному завданню, або одну таку дію”, бо її, очевидячки, нема у головнокомандувача і командування українським військом.

Тому навіть „фахівці” щодо АТО заплутуються, як це було недавно у передачі Радіо Свобода, де В.Портніков провів розмову з А.Ніколаєнком, головою Державного аґенства України з питань відновлення Донбасу 2014 р. та К.Сазоновим, журналістом, політичним експертом.

Пан Ніколаєнко твердив, що „ми не можемо виграти війну проти Росії”. Це чути часто і з вуст самого головнокомандувача. Але ж справа не війни Росії проти України, бо РФ це запреречує щодня навіть в ООН. Зрештою, навіть твердження матерів російських солдат про те, що понад 1500 російських солдат полягли на сході України – російська влада заперечує. Якщо АТО не є війною, то дивує, чому повторюється твердження, що „ми не можемо виграти війну” з Росією.

Українська армія має дбати про захист кордонів незалежної країни згідно міжнародним нормам боротьби з терористами. Якщо, це не АТО (а ми переконались, що це не операція), то слід шукати рішучіших кроків вирішення проблеми. Але першим кроком повинна стати стратеґія і тактика на збереження життів українських військових, бо саме наявність таких персонажів, якими є головарі в Луганську та Донецьку – Захарченко та Плотницький – свідчать про те, що потрібно послухати В.Шкляра і подумати, чи не краще поставити мур, через який бандити не зможуть полювати на українських захисників Вітчизни, а сили сконцентрувати на деокупацію столиці Києва, в якій правлять московські банки, промосковські телеканали, московська православна церква у супроводі московської і промосковської друкованої продукції.

Потрібно не тільки декларувати перед світом свою незалежність, але й слід діяти так, щоб її відчули не тільки громадяни України, але й її сусіди – а задля цього потрібно обов’язково поміняти не тільки назву АТО, але й визначитись з метою – бути далі поліґоном для військових вправ ворожого війська, чи зачистити територію від бандитів та кримінальних креатур. Або – залишити їх у їхньому „щасті” і будувати своє майбутнє, бо українці мають право, як і будь-яка іншща нація, на існування, яке москалі заперечують не тільки Україні.

Торонто, 3.5.17 р.