«Покращення» вищої освіти та львівські маневри Табачника
Статистика свідчить, що освічені громадяни найменш схильні голосувати за Партію регіонів – її електоральне поле розкинулося там, де інтелект та освіченість не в пошані. Але ж це поле потрібно плекати, доглядати, а при можливості й розширювати. Отож, вища освіта, з точки зору регіоналів, не тільки не є необхідною, але й доволі шкідливою – якщо її зміст не повністю співпадає зі світоглядними засадами «Партії одного регіону». Саме тому нею все більше і більше опікується видатний історик та міністр Табачник, невтомно дбаючи про її, вищої освіти, постійне «покращення».
Оскільки всіх і все в цій вищій освіті не проконтролюєш, найкраще що зробити? Найкраще – поволі її мінімізовувати, скорочувати собі обсяг робіт з контролю за розумами молодого покоління. Отож, влада вирішила зменшити державне замовлення у вищих навчальних закладах.
В 2012 році обсяг прийому для підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра був встановлений на рівні 127 200 осіб, в тому числі за денною формою навчання – 108 тисяч осіб. Натомість в 2013 році, як особисто доповідав 31 травня в парламенті Табачник, сумарне державне замовлення буде складати 85 тисяч осіб. Найбільше скорочення стосуватиметься журналістів (на 30%), фахівців з міжнародних відносин (23%), економіки і менеджменту (11,7%). На юристів держзамовлення зменшиться лише на 3,5%. Водночас збільшується держзамовлення на фахівців з електроніки (5,3%), енергетики та енергетичного машинобудування, металургії та матеріалознавства (10,3%), інформаційної безпеки (6,7%).
Особливо суттєві зміни у держзамовленні на магістрів. Скорочення торкнеться журналістів (37,7%), юристів (22,2 %), фахівців з економіки і підприємництва (28,6%). Натомість, є певне збільшення для спеціальностей «електротехніка та електромеханіка», «машинобудування та матеріалообробка», «розробка корисних копалин», «інформатика та обчислювальна техніка». Що ж, можна припустити, що саме у цих ділянках економіки планують у найближчій перспективі «покращення» своїх статків державні мужі з партквитками ПР у кишенях, фахівці саме цих галузей вже не «народного», а «регіонального господарства». А ось журналістів в Україні – катастрофічно забагато, ще й дозволяють собі писати всякі нісенітниці про теперішню владу, сумніватися в її кришталевій чесності, відданості інтересам громадян України. Така професія взагалі шкідлива, при потребі вистачить Шустера, Піховшека та Ганни Герман з Даркою Чепак. І економістів забагато – ще почнуть підгодовувати журналістів побрехеньками, ставлячи під сумнів показники всезростаючого і для всіх відчутного «покращення»! Кількість юристів також слід «оптимізовувати» – тих, які знають «правила», і так вистачає (на зразок Лавріновича з Лукаш та Ставнійчук), судді також «всерозуміючі». А от розмножувати зайвих правозахисників (на кшталт Євгена Захарова або ж Тетяни Монтян) чи адвокатів – зайве (не кожен з них такий, як молодий Медведчук на процесі Василя Стуса).
Одразу слід уточнити – скорочення відбулося не тотальне. В 2012 році обсяг прийому для підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста становив 59,1 тис. місць. В 2013 році приймуть вже 76,6 тисяч. Мабуть, регіонали вважають, що молодших спеціалістів для власних «господарств» все ж таки плекати треба, та й «правильному» політичному корегуванню випускники коледжів та технікумів піддаватимуться легше, аніж «надто розумні» бакалаври з магістрами.
Дійсно, структура підготовки фахівців не відповідає потребам ринку праці. Одних фахівців у нас перевиробництво, інших – катастрофічно не вистачає. Щороку тисячі випускників ВНЗ, через неможливість знайти роботу за фахом або працевлаштовуються у сферах, де здобуті ними знання непотрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю), або виїжджають за кордон (щорічний відплив молодих спеціалістів становить 10-12 %), де більшість мігрантів виконують роботу, що не потребує високої кваліфікації. Але ж хіба цими міркуваннями керувався Табачник та інші регіональні «смотрящі» за молоддю та освітою? Звичайно ж, ні. Ці міркування в них використовуються лише для обґрунтування чергового етапу «покращення» вищої освіти.
Та це ще не все. Є ще окреме, надважливе для регіоналів і особисто дляТабачника питання – Львівський національний університет імені Івана Франка, та його ректор, професор Іван Вакарчук. Керував він університетом 23 роки, з невеликою перервою, коли був міністром освіти й науки. І без шкодувань повернувся з чужих київських стін до рідних львівських. Як і його син Святослав Вакарчук, який залишається в українській політичній практиці унікальним прикладом – будучи народним депутатом, ініціативно склав свій мандат, шокувавши «сусідів по кріслах» та повернувшись до справи чистішої за політику – до музики.
Регіоналів постійно денервує «вільнодумний» франковий університет та його ректор, які так неприємно вирізняються на тлі більшості інших, «контруктивніших» вузів та їхніх очільників. А у Табачника до свого попередника на посаді міністра освіти просто патологічна алергія. За останні роки ЛНУ буквально захлинався у хвилях розмаїтих перевірок всіма можливими контролюючими, компетентними органами. А в 2010 році, скриплячи зубами, згоджуючись на продовження ректорства Вакарчука, все ж таки підписав контракт тільки на три роки, незважаючи на пряме порушення закону про освіту, який передбачає, що керівника вищого навчального закладу зі статусом «національний» обирають і призначають на сім років.
Так от, 20 травня 2013 року термін контракту в Івана Вакарчука завершився. Цього ж дня Табачник підписав наказ про його звільнення. Але виконувача обов’язків ректора не призначив. І справа тут ані не в недогляді, ані в напружених пошуках гідного тимчасового намісника.
ЛНУ саме проходить чергову процедуру державної акредитації. Прискіпливість міністерських чиновників, завжди надзвичайна у питаннях стосовно франкового університету, тепер сягнула найвищого рівня. Але навіть якщо би вдалося успішно подолати всі чиновницькі перепони та врахувати бюрократичні хитросплетіння, все одно документи на акредитацію повинен підписувати ректор – якого в ЛНУ просто немає. Прикрий недогляд? Ні. До 1 липня до навчальних закладів повинні надійти визначені міністерством квоти стосовно кількості державного замовлення та так званих платників. Якщо ЛНУ вчасно не проходить акредитацію – немає набору абітурієнтів, відповідно, скорочується фінансування. Як наслідок – вимушене скорочення професорсько-викладацького складу та іншого персоналу, «розполовинення» та «четвертування» і так невисоких ставок.
Звісно, реалізація такого сценарію викличе серйозний спротив серед студентів та викладачів ЛНУ, не кажучи вже про абітурієнтів, їхніх батьків. Львів – не Донецьк, а львів’яни здебільшого лояльністю та покірністю існуючій владі не вирізняються. Отож, Януковичу черговий гострий конфлікт на ґрунті особистих антипатій Табачника ні до чого. Міністр не може цього не розуміти, а тому, скоріш за все, йдучи на тимчасове загострення ситуації, цим самим чинить тиск особисто на Івана Вакарчука, підштовхуючи до добровільного зречення від ідеї продовження свого ректорства в ім’я інтересів університету та його колективу. І тоді, нарешті, підтримати найбільш «конструктивного» претендента. Якщо ж Вакарчук та його команда не піддадуться такому шантажу, тоді в Табачниказалишається в резерві ще один варіант – призначення таки в останній момент для завершення акредитації виконуючого обов’язки ректора. А ним може стати будь хто, чи то з ЛНУ, чи то з будь-якого іншого львівського навчального закладу, чи навіть з іншого міста – хоч із милого серцю «кузні кадрів» – Донецька. І цей в.о. може спокійно кермувати аж до 2017 року. Адже, згідно того ж закону про освіту, конкурс на заміщення посади ректора оголошується кожні сім років. Попередній відбувся 2010 року, отже, наступний коли? Правильно, в 2017 році.
Маячня? Чому ж… Хіба автор слів «комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе «національною інтелігенцією», тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіним, слід лікувати, а не нав’язувати всій Україні», не може собі дозволити ще одну безкарну маячню? Звичайно, що може. Тим більше, що гарно вивчені учні Сергія Ківалова в суддівських мантіях однозначно підтвердять: у цій маячні жодної краплі маячні не виявлено. Тепер питання, чи проковтне це відкрите знущання зі сторони апологета «руского міра» Табачника Львів, львів’яни та всі інші українці?
Юлій Хвещук
