Російський письменник Денис Фонвізін колись сказав: «Хто може – той грабує, хто не може – краде» (мовою оригіналу – «воруєт»). Знавцю російської дійсності ХVIII століття підстав довіряти немає. Зрештою, дійсність Росії століття ХХІ-ого мало змінилася, якщо в народній свідомості громадян РФ в якості характеристики владної партії «Єдина Росія» закарбувалося «шайка жуліков і воров». Але це справа наших, нажаль, сусідів, і їхньої чекістської еліти. Прикро те, що характеристика Московії ХVIII століття (епоха Катерини ІІ) цілком надається і для України-ХХІ (епоха Януковича).

Рейтинг найбільших хабарів в Україні за 2012 рік склали журналісти видання Тиждень.ua, отримавши на свій інформаційний запит відповідь від Генеральної прокуратури. Найбільший хабар зафіксований, звичайно ж, у Києві. Один із директорів Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України та його підлеглий упродовж листопада 2011 року-березня 2012 року вимагали від представника приватного товариства 11 мільйонів доларів США. Натомість пропонували активно сприяти «у проходженні процедури підготовки та безпосереднього підписання договору оренди державного майна – цілісного майнового комплексу площею 2 тис. 290 квадратних метрів, що розташоване у м. Києві». Вони вже отримали хабара у розмірі 800 тисяч гривень та 250 тисяч доларів, проте цим не задовольнилися.

А ось далі рейтинг переповнений тими, хто, здається, мав би власне боротися з корупцією. Але ж це – Україна…

Вже на другому місці – голова однієї з райдержадміністрацій Херсонської області та працівник СБУ! Отримали 7 мільйонів гривень за надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та за прийняття рішення про передачу земельної ділянки площею 24 гектари у власність.

П’яте місце – голова апеляційного суду однієї з областей України. 100 тисяч доларів за здійснення незаконного впливу на розгляд суддями апеляційного суду Херсонської області апеляційної скарги.

Дев’яте місце – Київська область. Судді та помічник адвоката одного з районних судів вимагали 50 тисяч доларів за винесення позитивного рішення у цивільній справі.

Десяте місце – знову Київщина. Слідчий одного з управлінь ГУ МВС України в Київській області, заступник начальника одного з міжрайонних відділів УБОЗ і старший слідчий прокуратури Ірпеня одержали хабар у сумі 40 тисяч доларів «за не притягнення особи до кримінальної відповідальності».

Отож, як може працювати правоохоронна система, судова влада, якщо там, не вміючи і не бажаючи працювати, займаються тим, що вдається найкраще – корупцією? А виконавча влада ще й дбає про «мантійно-погонних» злочинців в лютому міністр юстиції Олександр Лавринович пропонував засекретити списки корупціонерів, бо, бачте, «людям зі своїм гріхом» важко жити. І навіть не дивуєшся, що за даними Transparency International, лише до 16% кримінальних справ, порушених за фактом отримання хабара, закінчуються судовими вироками. Адже самим себе важкувато ловити, «розслідувати» і судити.

Згадаймо нещодавні події в Харкові та Полтаві, коли влада зривала проведення акцій опозиції «Вставай, Україно!», блокуючи дороги за допомогою комунального автотранспорту, створюючи справжній транспортний колапс вже без допомоги снігопадів. Що, працівники МВС та прокуратури зненацька занедужали на амнезію? І забули про статтю 279 Кримінального кодексу України «Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства»? Де сказано: «Блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років». І про наступну, статтю 280 «Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків». Там все також чітко:

1. Примушування працівника залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транспорту до невиконання своїх службових обов’язків шляхом погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Що не зрозуміло? Все чітко і ясно. Але – це ж Україна… Ясно лише те, що Кримінальний кодекс у нас не для того, щоб захищати права та інтереси громадян від злочинних посягань, а для того, щоб захищати владу від, на її думку, «злочинних посягань» на неї, кохану. А суди призначені для того, щоб виносити «правильні» вердикти. Наприклад, як от Вищий Адміністративний Суд України візит юрби регіоналів з комуністами на Банківську визнав легітимним як «виїзне засідання Верховної Ради». Бачте, нарахували там «достатню» кількість присутніх депутатів. Тепер наступне засідання можна хоч в Межигір’ї проводити (Янукович надасть «переконливі» докази, що там конституційна більшість його «царьом-батюшкою» обрала), хоч в Кремлі – Путін доведе, що йому «здали» все, не тільки газотранспортну систему. І котрийсь зі спадкоємців судді – «колядника» Зварича скаже: «так, вірю».

Якщо трійця МВС – прокуратура – суд настільки просякнута корупцією, і в своїй нахабності вже не те що пильність втрачає, а скоро, можливо, буде рекламувати свої «послуги»… Мабуть, вихід один – усім сказати «прощавайте», і геть з роботи. І надалі не поважати когось лише за те, що він носить погони чи мантію, а доручати правоохоронні функції та судочинство тим, кого люди поважають. Але ж це – Україна… Поки що така, яка є.

Юлій Хвещук