Погляд з Нью-Йорка: Рада Безпеки ООН перетворюється на телевізійне ток-шоу
Думки після ще одного засідання Ради Безпеки ООН по питанню врегулювання Українсько-Російського конфлікту.
12 листопада відбулася наступна, ще одна сесія з низки багатьох, починаючи з першого прохання по цьому питанню від 28 лютого 2014 р. Постійного представника України до президента Ради Безпеки, коли Росія вторгалася до Криму. Це останнє засідання було скликано в зв’язку з черговим листом української сторони від 7 листопада, після того, як відбулися так звані “вибори” на контрольованій терористами території України і останнього вторгнення в Україну російських військ, танк, бронетехніки, гаубиць і «гуманітарних» конвоїв ,
З одного боку, агресія Росії проти України є предметом міжнародної заклопотаності на головному форумі світового співтовариства. З іншого — розгляд підкреслив марність цього форуму і, що більш важливо, потребу України оборонятися від Росії самій, незважаючи на очевидні симпатії всього глобального товариства. Рада Безпеки ООН, по суті, телевізійне ток-шоу. Існує дуже мало можливості для вирішення справи. Незважаючи на оновлення інформації від заступників секретаря ООН і моніторинг послів місії ОБСЄ з України, на закінчення в цьому випадку нічого не вирішено , тому що Росія має право вето на конкретні дії.
Мабуть, найбільш яскравим прикладом міжнародної марності є те, що, незважаючи на Мінський протокол та меморандум від вересня 2014 р., згідно з яким всі сторони погодилися на моніторинг ОБСЄ всього 400 км кордону між Росією і Україною в районі військової зони, ОБСЄ насправді контролює тільки 2 км.
Проте дипломатична дискусія триває. Постійний представник Росії Віталій Чуркін не був присутнім 12 листопада. Йому до речі вже ніхто не вірить. Заступав його другий подібний який теж не тільки не викликав довіри, але не хвилювався, що ніхто не буде вірити всьому тому, що він говорив. Він просто атакував з хамським і зарозумілим видом. Можливо, припускаючи, що тактика нападу є найсильнішою обороною, відхиляючись від реальних проблем, він напав на послів місії ОБСЄ за стороннє представлення для дискусії, тим самим отруюючи об’єктивність і надання дебатам вигляду фарсу. Також він напав на жертву– Україну. Він напав на українську сторону за не дотримання Мінської угоди без будь-яких прикладів або доказів та виснажуючи себе в процесі він напав на Україну, що та не вірить Мінському процесу, а просто використовує “припинення вогню”, щоб перегрупуватися.
Не було несподіванкою, що представникові від Аргентини, який прийняв участь в дискусії, вдалося сказати абсолютно нічого. Український суверенітет взагалі не згадувався. Так само слово ” Росія”. Слово “Україна” було використане тільки в географічному сенсі. Навіть Китай продемонстрував краще зміцнення своєї підтримки суверенітету України. Що продовжує збивати мене з пантелику– то це позиція Кіршнер, незважаючи на близькість президента Кіршнер до Путіна і Росії, тому, що є така велика й здавалося б сильна українська громада в Аргентині, та мабуть, вона виступає дуже мало або недостатньо. Навіть деякі з моїх українсько – американських друзів народилися або провели свої перші роки в Аргентині. Можливо, вони потребують дорожню карту. Постійне представництво Аргентини при ООН знаходиться по адресу 1 Plaza ООН, якраз через Першу авеню від ООН в Нью-Йорку. Дозволи на громадські збори і для використання звукового пристрою можна отримати в поліцейській дільниці Midtown на 51-й вулиці, між Третьою авеню і Лексінгтон.
Австралія очолювала цю сесію Ради Безпеки і її представник завершив виступи п’ятнадцяти членів Ради Безпеки. Він говорив про повагу до українського суверенітету, її територіальної недоторканності і звинуватив Росію в конфлікті, а також в трагедії літака Малайзійської Авіалінії . Проте, його мова дратування Росії, здавалося, втратила більшу частину сили свого укусу, бо всім було відомо, що дома “down under” прем’єр-міністр Тоні Ебботт збирався приймати головного злочинця Володимира Путіна на майбутньому саміті G20. Як можна засуджувати когось за вбивство майже триста невинних, серед яких багато ваших, людей, а потім пити вино і обідати зі злочинцем у вашому власному домі? Тільки політик чи дипломат може відповісти на це питання.
Великобританія і Франція, як звичайно, говорили дипломатично на підтримку України і проти російської агресії і лукавства. Так само Руанда, Чад, Нігерія, Йорданія, Люксембург, Республіка Корея та Чилі. Литва, як звичайно, була особливо виразна, проявляючи більш виражене розуміння російського імперіалізму ніж інші.
Найбільше розчарування, проте, була від постійного представника США Саманта Пауер. Вона була блискучою: найкраще інформована, сильна, вольова, як правило, зневажлива до Росії та Володимира Путіна, і рішуче підтримувала Україну. Вона підкріплювала свої коментарі матеріальними прикладами як доказами російської агресії і лукавства. Тоді же в чому розчарування? Вона не відзеркалювала поведінку свого президента. На жаль, Президент Обама не був в аудиторії, не чув цих аргументів. Він перебував на зустрічах на Далекому Сході, де зустрічався та взагалі добре проводив час з тим злочинним обєктом її рішучого осуду.
13 листопада 2014 р. Аскольд С. Лозинський
