Погляд з Америки: малороси відзначили колоніальний стан
Українці та Україна це особливі нація, територія держава. Це ні добре ні зле. Просто особливе. Хіба не усі нації і держави особливі. Усі мають свої історії, характеристики, радісні моменти, поневіряння. Це усе впливає на їх сьогодення і майбуття. Штука полягає у тому, що добрі прикмети чи риси треба розвивати, слабості треба переборювати. Це роблять просто люди, їм допомагає влада, але завжди треба пам’ятати, що у демократичні системі, а Україна зачисляється до таких, влада це тільки дзеркало суспільства. Погана влада відзеркалює народ який її обрав. Добра вказує, що народ доріс до демократичності бо народ керує через ту владу. Від того і походить з класичної грецької мови слово демократія. Український народ на жаль поки що покалічений і виявляється, що тридцять років замало часу щоби він вилікувався або віджив. Тому на його недоліки треба наскрізь звертати увагу але з вирозумінням та надією на його оздоровлення.
Від першого мого приїзду ще до Української РСР у 1990 році я відчув одушевлення тому, що я на батьківщині але рівночасно якесь враження, що у цій країні все можливе, що ця країна далеко не така як мені батьки обіцяли ані яку я сподівався.
І на протязі тридцять років я стежу за розвитком та неординарними для цивілізованого світу події і га жаль часто бачу чудеса.
Україна значно змінилася позитивно на протязі цього проміжку часу але у неї далі відбуваються заходи і події, які не може нормальна людина собі уявити або не може хіба відбутися у іншій країні навіть постколоніальній але все ж таки незалежні майже тридцять років.
І ось двадцять дев’ять років незалежності та шість років активної і гарячої війни з Москвою у якій Україна втратила хіба назавжди частину своєї території і бореться, щоби не втрати ще більше і у цій боротьбі вже загинуло чотири тисячі наших військових хлопців і дівчат, майже п’ятнадцять тисяч людей, а також кілька мільйонів наших людей втратили свої доми і все що мали у житті. І це усе спричинив довголітній ворог жорстокий окупант який намагався в історії кілька разів стерти українців з лиця землі. Цей ворог навіть безлично але агресивно проголошує, що українці це не окрема нація.
І серед цього всього, у сам великий день відзначення річниці проголошення своєї волі, малороси на чолі з ними обраним малоросом президентом зібрались у своїй столиці на майданах (Незалежності і Софійському), місця різних важливих історичних подій радісних і трагічних, щоби заспівати як хахли мовою свого довголітнього і сьогоднішнього ворога, а також і своєю хахолською. В додатку молодші дівки вбрались не у народну ношу, а у строї дівок які працюють ночами.
Як це зрозуміти!!!
Співали також Ніна Матвієно і Руслана Лижичко, правда вони співали по українському. Але це їх не вибілює. Вони були частиною тої скандальної пародії нашого нещасного буття та історії. Руслана на Майдані Гідності казала скачи як що ти не москаль. Тут її товариші співали точно як москалі. Я колись їх шанував. Більше ні! Мені особисто було стидно, що я належу до того народу і піклуюся цією державою і за неї переживаю. До речі Ніна Матвієнко вміє пристосуватися до різних влад.
Хіба найбільш потерпілі тут були герої України один дійсний, другий признаний державою Володимир Івасюка якого “Червона Рута” закінчила програму та Мирослав Скорик якого “Свіча” започаткувала цей безжалісний цирк. Хіба треба дякувати Богові, що вони не були уже учасниками цієї пародії. Дай Боже, щоби з небес Івасюк і Скорик не бачили цього чудеса який влаштували їхні “правнуки погані”. Карпатська музика Мирослава Скорика пов’язана з піснею про Голодомор у якому згинуло сім мільйонів наших невинно заморених людей, між ними майже три мільйони дітей. Ця пісня була зовсім компрометована цим базаром.
Тут немає що шукати винних режисерів бо сам Президент, головний режисер. аплодував аж заходився.
Невже ж він вдоволений бути Президентом держави без ідентичності і сорому? Україна особлива держава. Дійсно! Поляки, балтійці, румуни, мадяри чи навіть болгари ніколи не засмічували б своєї програми незалежності москальською піснею. Многая літа Україно. На жаль тобі далеко ще стати українською державою! Мене багато краще влаштував марш ветеранів на Хрещатику. Це моя Україна!
26 серпня 2020 року Аскольд С. Лозинський
