По поняттях формальної логіки
Ердоган відпустив командирів «Азову» всупереч домовленості утримувати їх до кінці «конфлікту». Порушення домовленості здається настільки беззаперечним, що деякі спікери (наприклад, Фейгін) перетворюють визнання одиничного порушення на принцип: у відношеннях з Росією ми вільні від будь-яких докорів (сумління, законності, тримання слова тощо).
Не можу погодитись. Замість «я звільняю вас від химери сумління» пропоную «формально правильно, а по суті – знущання».
Путін виправдовує порушення всіх та всіляких домовленостей з Україною – Будапештського меморандуму, великого договору про дружбу – тим, що меморандуми та договори укладалися з однією країною, а після державного перевороту 2014 року в Києві постала інша країна. І перед цією країною у Росії немає жодних зобов’язань.
O’kay, міг би сказати Ердоган. Домовленості утримувати азовців укладалися з однією країною. Але після пригожинського заколоту 2023 року в Москві постала інша країна, цілковито відмінна від попередньої. Кожен легко знайде мінімум десять відмінностей; досить порівняти десятиметровий стіл й аналізи кала з обнімашками та цілуваннями народу в Дербенті.
Кажуть, що Путін у Кремлі зустрівся з Пригожиним. Такого, Пєтька, я навіть уявити собі не можу, міг би сказати Ердоган, який у 2016 році люто придушив воєнний заколот у своїй країні
