Підбрехач

Йосиф Сірка

До 181 річниці вічно актуальної появи оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка, 1778 – 1843, «ґеніально» повторене «нащадками» некозацького роду).

Оскільки брехуни і підбрехачі за останні роки розплодилися на всіх щабелях суспільного розвитку і дійшли до керівництва державою – Україною, то не буду вдаватися до «художнього», політичного, чи якогось іншого тзв. «аспекту» нашої дійсности. Щоденні появи рішень «справедливих суддів» (справа Р.Червінського), безкарність корупції (найсвіжіший приклад Міністерства оборони), чи часті зрадницькі дії аґентів Москви (також без покарання) стали невід’ємним явищем, навіть, на тлі жорстокої війни Московії проти України.

Оповідання класика мистецької літературної прози та соціально-побутовлої комедії в українській літературі Квітки-Основ’яненка з перед 181 року подає нам приклад брехні, яку ми щодня отримуємо у ЗМІ – вона може допомогти в кар’єрі – можна стати міністром, керівником, політиком. Гадаю, що читач сам може прирівняти відповідних держслужбовців, політиків, депутатів, чи керівників різних Офісів та установ – де Брехач, а де Підбрехач.

Допоміжним чинником у встановленні зв’язків (пов’язаности між ними) можуть послужити журналістські розслідування «наші гроші», в яких незаперечного успіху осягнув журналіст Ю.Ніколов. Його найновіше досягнення полягає в тому, що він виявив найдорожчу «нитку» Підбрехача військових курток міністра оборони Резнікова, яка привела розслідування до Брехача голови ОП – Єрмака.

Сподіваймось, що успіх Ю.Ніколова спонукатиме і інших «шукачів» Підбрехачів та Брехачів, які обкрадають не тільки захисників України, але й людей, які не підозрюють, що під час війни є люди, які збагачуються на чужому горі, на руйнуванні державної управлінської системи. Іншими словами, якщо корупція є найбільшим злом України, то не новий закон її врятує, але законне покарання за будь-який прояв корупції. ДБР та НАБУ виникли на основі закону, а їхня бездіяльність породжує беззаконня.

Зрештою, нагороджувати людину дипломатичним паспортом, яку підозрюють у корупції, не стає прикладом боротьби з корупцією, але «прикладом» нагороди за корупцію – замість справедливого покарання. Або очищення. Тому Квітка-Основ’яненко застерігав, що: «Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючися; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на півпальця збрешеш, а лиха наробиш на ввесь вік (підкр. йс).

31.8.2023 р.

Підбрехач

Дуже недобре діло брехати! “Брехнею, — кажуть люди, — світ пройдеш, та назад не вернешся”. Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючися; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на півпальця збрешеш, а лиха наробиш на ввесь вік. Оглядітеся лишень круг нас, на кого карлючка закарлючиться? Оттой як сватався, так казав, що в нього дві слободи і грошей повні комори: одурив дівчину, пішла за нього та й плачеться по увесь вік, бо не тільки нічим содержуватися з діточками, та, глядіть лишень, чи є що кусати! Другий позича гроші, божиться: “Через год, — каже, — віддам”, а год минув — не тільки рост, та й істе пропало! [11] Інший каже: “Давайте попереду грошики, я вам мудрих книжок понаписую”. Грошики зчистив, а за книжками хоч і не приходьте. “Цур дурнів, — каже, — одурив вас, буде з мене, слухайте ось вам кумедії…” Та як усе розказувати, як, хто і коли збрехав, так і до світу не перекажеш їх. Ми тільки подумаймо об тім, що недобре діло брехати; недобре для себе, а другому такого наробиш, що й не відчитаєш нічим! Ось слухайте.

Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі. Хівря була дівка годяща, була хазяйка, роботяща, мала й худобинку; а Пархім теж парубок голінний — хоч куди. Остап, нічого робити, каже:

— Добре, піду, аби б товариша зиськати. Зострівся з Самійлом.

— Зділан милость, Петровичу Самійло, — каже Остап, — іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі.

— Та чи зумію лишень, — каже Самійло, — зроду не був у сім ділі.

— Та воно не трудно, — каже Остап, — я буду починати брехати, а ти підбріхуй; звісно, як старости брешуть про парубка, за кого сватають, а без брехні вже не можна! Я збрешу на палець, а ти підбріхуй на цілий локоть, то й закінчаєм діло, зап’ємо могоричі, а молоді опісля нехай живуть, як знають!

— Добре, Остапе, зумію, піду добуду паличку і зайду за тобою, — сказав Самійло і потяг додому.

Зібралися старости, як довг велить, узяли хліб святий під плече, палички у руки, пішли до Хіврі.

Увішедши у хату, помолилися, хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю.

Добре усе. Старі Хіврині усе слухають, далі почали розпитувати, що є у молодого.

— Та у нього чимало є чого, — каже перший староста.

— Де-то чимало? — каже підбрехач. — У нього усього є багацько.

— Єй волики.

— Та які волики? Таки настоящі воли.

— Єй овечата, — почина перший староста.

— Та які овечата? Таки настоящі вівці, — підбрехує Самійло.

— Єй хатина.

— Та яка хатина? Настояща хата, новісінька, просторна.

— І у господарстві не дуже кому дає волі.

— Та таки і ніякому. Сам усім орудує і що хочеть, те й робить.

Хіврині старі аж плямкають, що таке добро достанеться їх дочці, та й почали питати, хто іменно парубок.

— От, коли знаєте, Пархім, — сказав Остап.

— Терешкович, Понура, — договорив Самійло.

— Е! Себто той кривий на ногу? — спитала мати Хіврина.

— Та він так, трошки, храма на одну ногу, — сказав перший староста.

— Де-то храма? І не на одну, а він і обома не здужа ходити, — підправив підбрехач.

— Та трохи чи не косий? — пита батько Хіврин.

— Та так, косенький, на одно око, — каже староста.

— Де-то вже на одно? І не косенький овсі, він і обома нічого не бачить, — доповнив підбрехач.

— Та він щось горілку часто вжива? — питається батько.

— Так, вип’є потрошку, коли та коли, — каже Остап.

— Де-то вже коли та коли? Таки повсякдень, і таки не потрошку, а п’є, поки звалиться.

— Та, кажуть, щось там нашкодив, так чи не буде йому біди? — допитується батько.

— Яка там біда? Може, провчать трошки, — сказав староста.

— Як то можна трошки? Його так гарно кат кнутом попоб’є та й на Сибір зошлють, — закінчив підбрехач…

Після такої розмови що батькові та матері Хівриним робити? Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку. А на парня пустили славу, що й повік не збув!

Дуже недобре діло брехати!

Харьков,

1842, февраль, 18.

11 — …нє тільки рост, та й істе пропало — не лише проценти, а й позичені гроші пропали.

Понад 200 років тому Г.Квітка-Основ’яненко звернув увагу на те, що руZZкоязичне населєніє ще досі не збагло!

“Московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до української мови; коли вони повитягають з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови”.