Око за око, зуб за зуб, вухо – за тризуб
Після двох тижнів слідства таджики, спіймані у брянських лісах, вийшли нарешті на український слід. А в таджицьких телефонах знайшли український тризуб. Порівняно з їхнім (таджиків) виглядом від 23 березня при затриманні, та у залі суду від 24 березня, виглядали вони цілком пристойно. Лише вухо не відросло. Виявляється, можна отримати необхідні свідчення й без тортур та катування?
А от і ні. Магістрати Третього Риму, наслідуючи своїх першоримських предків, вважають, що свідчення людей нікчемних за своєю сутністю (зокрема, раби, гладіатори, чу..ки тощо) не можуть бути правдивими, якщо такі свідчення отримані без тортур. «Якщо справа такого роду, що ми змушені залучити як свідка того, хто бореться на арені, або подібну до нього особу, то без катування його свідченням віри не йметься» (Аркадіус Харізіус, «Дигести»).
Справа «Крокус Сіті Голл» була саме такого роду. Тож таджиків катували. Потім дали перепочинок, підлікували й спитали: далі запиратимемось, чи можемо повторити? Результат вражаючий.
Певні особливості московської рецепції першоримського права потребують подальшого осмислення. Скажімо, в Давньому Римі катувати раба можна було лише за згодою господаря. Хто є господарем таджиків? Рахмон? Собянін? Вони дали згоду? Далі. Папініан зазначає: «Про раба, якому пред’явлено звинувачення, провадиться на вимогу (обвинувача) розслідування із застосуванням тортур; якщо раб визнаний невинним, то обвинувач присуджується до сплати господареві подвійну ціну (раба)». Як можна рецепіювати цю норму, якщо «визнати невинним» не існує в басманних судах Росії?
