Німці у кремлівському полоні

Йосиф Сірка

Про ставлення німецьких соціал-демократів до Росії вже можна було переконатися на численних виступах представників цієї партії у телевізійних та радіо програмах.

Некритичне ставлення цієї партії до кремлівського керівництва особливо виразно розпочалося з тісної „дружби” колишнього бундесканцлера Німеччини Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder) та президента РФ В.Путіна. Путін подбав про дружка, який після закінчення політичної кар’єри став одним з чиновників російського ГАЗПРОМу.

Україна не тільки для соціал-демократів, але й більшості німців була довгий час лише Russland. Звичайно, що було коло людей, яке розрізняло Україну і Росію, але довгорічне твердження і про СССР, як Росію, зробило своє – більшість німців вважала всіх громадян московської комуністичної імперії росіянами. Зрештою, нема чому дивуватись, бо ж на сході Україні й досі ще багато людей, які не тільки вважають себе росіянами, але й борються з українцями.

Німцям потрібно було десятки років, щоб зрозуміли, яке горе євреям приніс нацистський режим. Сьогодні дуже мало знайдеться німців, які б наважились засуджувати Ізраїль за його політику щодо палестинців, бо провина перед євреями така наявна, що її не приховаєш навіть відзначенням 70-річча звільнення із табору смерти – Концентраційного табору у Аушвітц. Сьогодні євреї мають власну незалежну державу і німці всебічно підтримують і допомагають їй.

Та євреї були не одинокими, яких нацисти нищили, але вони були одинокими

з-поміж потерпілих, які консеквентно зверталися до світової громадськості і домоглися визнання Голокосту як акту проти людяности. Саме єврейська послідовність та впевненість у своїй правоті повинна б служити прикладом для молодої української держави, яка має так багато спільного з постанням та існуванням Ізраїлю.

Кремлівська пропаґанда, за допомоги різноманітних прислужників та агентів колишнього КГБ, створює вже давно образ українського нацитського колаборанта. Вона намагається героїв України паплюжити різною брехнею, вигаданими „правдами”, що й досі російське телебачення та радіо різними мовами поширює по цілому світі. Кремлівські стратеги обзивають досі українців фашистами, людоїдами, антисемітами, мовляв, хтось таки повірить.

Досі ще у світі не звертають увагу на той факт, що на боці Гітлера боролася стотисячна російська армія генерала Власова. Досі ще у Москві залишається табу відверто сказати правду про Власовську армію. А правду ніде діти, що саме ця армія не залишилася на „рідних” землях, щоб боротись проти злочинного комуністичного режиму, але відступала разом з німецьким військом, тобто, армія Власова була до остаточної поразки Німеччини вірним колаборантом!

УПА, вневдовзі після ліквідації проголошеного Акту про відновлення Української Держави із прихильника Німеччини, стала противником окупаційного нацистського режиму, а після його поразки боролася з дальшим окупантом – комуністичною Москвою. Коли б українці були колаборантами, то вони б наслідували армію Гітлера і Власова – відступали б разом.

Звичайно, що після депортації лемків та бойків з їхніх історичних земель, УПА не могла проіснувати на безлюдній українській етнічній території. Саме тому частина УПА перебралася на Захід, щоб далі боротись з комуністичним режимом і вже іншими методами. Інша частина боролася з окупатом України на рідних землях до кінця 1952 р., хоч останню боївку УПА було розбомблено у квітні 1960 р..

Досі навіть не всі українці в Україні обізнані з боротьбою Української Повстанської Армії за волю та незалежність. Досі для багатьох залишається невідомим доля багатьох членів ОУН, які провели по кілька років у концентраційних таборах Німеччини, а багато хто й життя там втратив.

Україна не буде применшувати втрати та терпіння інших народів, якщо зверне увагу на те, що саме населення України потерпіло під час Другої Світової війни не тільки від комуністичної Москви, але й від гітлерівської Німеччини. Український народ перебував у вирі кровопролитних боїв 1250 днів і ночей і був свідком та учасником зіткнення двох систем і військово-політичних блоків.

Україну нищили, а українців вбивали комуністичні окупанти, які відступали перед німецьким військом. (Якщо хтось ще сумнівається у комуністичних злочинах, то повинен відвідати Музей на Лонцького у Львові). Нацистські злочинці не тільки не визнали Україну, вони, крім вбивства, запроторення у концентраційні табори, спалювання сіл і міст, ще й вивозили тисячами молодих людей з України на примусову працю до Німеччини. Про вивезення робочої сили з України в Німеччину існують документи в німецьких архівах, з яких німці можуть переконатися про практику і методи нацистів в Україні.

В німецькому місті Зіґен (Siegen) на цвинтарі Waldfriedhof поховані українці, які примусово працювали на тутешніх фабриках. На пам’ятній дошці було зазначено, що це росіяни і лише завдяки Німецько-українському товаристу тут вивішено нову дошку, де сказано, що це українці, оскільки всі вони походили з України. На іншому цвинтарі поховано немолят від українських дівчат, зґвалтованих нацистами на примусовій праці. Таких цвинтарів у Німеччині багато і вони є також свідченням злочинів нацизму проти українців.

Не будемо твердити, що серед українців не було колаборантів, але вони ж були у багатьох європейських країнах, а декотрі, як Словаччина, завдячували саме нацистам своє існування. Інші, такі як Угорщина, Румунія – були союзниками і співучасниками воєнних дій нацистської Німеччини.

Німці досі не знають, що проти гітлерівської Німеччини боролися 4 Українські та 2 Білоруські фронти і саме Перший український фронт визволив з Аушвітцу людей, які пережили Голокост. Акт про капітуляцію Японії, яким закінчилая Друга Світова війна, з-поміж переможців підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, Герой України.

Втрати України за час Другої Світової війни оцінені – 2,5 мільйона військових, 5,5 мільйона військовополонених та мирного населення. Якщо врахувати вторинні демографічні втрати (померлі від хворіб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному прирості населення), то втрати складають приблизно 14,5 мільйона.

Крім людських втрат, було зруйновано майже 700 українських міст, 28 000 сіл. Оцінка матеріяльних збитків становила 285 мільярдів карбованців (в цінах 1941 р.).

Саме цю інформацію повинні доносити до людей українські дипломати. Бо ж не Путін визначає, хто переміг нацистський режим, а історія визначає армії созників-переможців, серед яких дуже виразне місце займають українці

Найуспішніший український льотчик-винищувач Іван Кожедуб, який збив за час війни 64 ворожі літаки, був удостоєний три рази звання Героя СССР. Зрештою, Перший український фронт закінчив бойові дії у квітні -травні 1945 р. операціями в Берліні та Празі, а на всіх фронтах можна було зустріти українських офіцерів від найнижчих до найвищих ранґів.

Не можна залишати інформаційний простір для російських брехливих, пропаґандивних каналів. В противному разі матимемо інформацію Кремля, що Другу Світову війну виграла Росія під керівництвом Сталіна, а про Українські й Білоруські фронти не згадуватимуть, хоч Україна і Білорусь були не тільки серед переможців, але й засновників ООН.

Німці не тільки працьовитий народ, але вони й здатні вчитися з історії, про що свідчить їхнє ставлення до євреїв, до Голокосту. Тому їм слід пригадувати і Українську Народну Респібліку і гетьмана Скоропадського, з якими німці пов’язували певні свої плани, і ліквідацію Акту відновлення Української Держави і десятки тисяч вивезених дівчат та хлопців на примусові роботи і спалені українські села й міста та десятки мільйонів замучених, розстріляних українців комуністичним московським окупантом та нацистським режимом. І саме це пригадується під сучасну пору, коли російський аґресор не тільки загарбав частину України, але й щодня своєю армією та війьковою технікою допомагає руйнувати східну Україну.

Міркування канцлерки А.Меркель про те, що Німеччина проти надання Україні зброї насторожує – може і урядова партія християнських демократів починає міняти своє ставлення до аґресора, до порушника ґарантії та міжнародного права і порядку? 70-ліття визволення тих, що пережили Голокост та зустріч з ними німецької канцлерки слід використати українській дипломатії для того, щоб „відкрити очі” німцям, що російський фашизм у сьогоднішньому вигляді також небезпечний не тільки для українців, але й для німців та всієї Європи, бо йому мало буде одного загарбання. Хіба не так було з німецьким фашизмом!?

Доречно було б німцям показати відповідь Наркома закордонних справ Г.Чечерина на ноту Директорії УНР з 1919 р.: „Никакого войска Российской Социалистической Советской Республики на Украине нет. Военная операция на Украине на этот момент проводится между войсками Директории и войсками Украинского Советского правительства, которое является целиком независимым. Между Украиной и Советской Россией теперь нет никаких вооруженных столкновений.”

За 96 років Кремль лише вдосконалився у брехні та методах боротьби за своє панування, доказом чого є „зелені чоловічки”, „гуманітарні конвої” та брехня перед цілим світом з трибуни ООН та в Раді Безпеки, a також російський пропаґандивний канал Russia Tоday, який щодня бреше та перекручує інформацію про боротьбу України за свою незалежність.

5.2.15 р.