Необачність і її наслідки
Як відомо недавно московські ракети вдарили по дитячій лікарні у Києві. Дві особи загинули і майже пятдесят було поранено. The New York Times кілька днів пізніше подав, що між компонентами тих ракет були американські частини закуплені через Hong Kong. Це пояснилося тим, що хоч Америка наложила поважні санкції на торг з Кремлем чи його фірмами, вона далі торгує з країнами такими як Китай, Індія та інші. У цьому випадку ці американські частини були продані міжнародній фірмі у Hong Kong, а при ближчому огляді виявилось, що людські компоненти тих фірм — це москалі.
Це правдоподібно просто американська не тільки необачність. Америка і американці мають натуру капіталістичного росту, та дуже задурманені концепцією економічного зиску, і часто такі випадки трапляються, зокрема в урядових колах, які не тільки не найбільш компетентні, але також мало плачені й спосібні приймати пожертви для стороннього впливу. Очевидно, бізнес хіба немає принципів, ані моралі, навіть коли мова про наслідки для дітей.
Тим більше це можна сказати зокрема про таких покупців як Китай та Індію, дві найбільш чисельні населенням держави на світі. Президент Китаю недавно відбув зустрічі як з президентом США так із президентом Російської Федерації. У Китаї людські та національні права не суттєві, а фактично китайський режим активно переводить геноцид над уйгурами ісламської віри. Правда, на останній сесії НАТО визнано Китай як ворожу державу, але це просто слова.
Щодо Індії та її Президента Моді, який також недавно відвідав Путіна у Кремлі, а тільки місяць раніше відвідав Вашинґтон не робочим візитом, але йому приділили державний візит з усіма парадами. Президент Моді є популярний президент Індії по вірі Гінду, який активно вимордовує людей ісламської віри на своїй території, і навіть на сусідній.
Так політика хіба немає моральних атрибутів. Але ситуація з санкціями та допомогою, хоча посередньою, від Америки вбивати українців, а між ними дітей українських — це дуже поважна проблема. The New York Times за своїм дослідженням доводить, що американські військові продукти знаходять місце у РФ, і пізніше на війні в Україні, у сумі мільярдів доларів.
Мабуть для простого, але менш жахливого зрозуміння цієї проблеми наведу місцевий приклад. У штаті Ню Джерзі, де я живу, я зауважив бодай три місця, де далі стоїть, і хіба торгує, московська ґазолінова фірма Люкойл. Правда, я з недбалості там не заходив, але бачив, хоча рідко, бо ціна висока, декілька покупців. Це мабуть означає, що є проміжок серед санкцій, куди проходить московська ґазоліна. Не знаю чи хтось за цим слідкує, і тому я завдам собі таку місію.
Ось ще один випадок, коли Україна боролася проти надзвичайних перепон. Це більше для розваги. Ми українці дійсно нескорені чи непоборимі. Це проявляється кожного дня на полі бою, де ми даємо відсіч московським ракетам з американськими частинами. На мене надзвичайне вражіння зробила українська молодша команда футболу на Олімпійських ігрищах проти арабської країни Марокко. Україна остаточно виграла 2 до 1. Але які це були змагання! Вислід не може вимірити велич перемоги. Стадіон був наповнений червоними кольорами арабів. Україна провадила 1 до 0 до половини. Суддя додав до першої половини 5 хвилин. На початку другої половини змагун Морокко знайшовся на переді з мячем перед брамою України. Його зупинив український змагун шарпаючи його ззаду. Для Марокко надано не тільки карного, але український змагун отримав червону картку, що означало, що українська команда буде грати другу половину без одного змагуна, тобто 10 проти 11. Марокко тиснуло після вдалого карного, але українці трималися. Таки був тиск з сторони Марокко, що суддя дав для мене нечуваних ще 12 хвилин до другої половини. Тільки не Марокко дало у цих 12 хвилинах другого у браму, а українці. Врешті навіть цей наскрізь сторонній суддя закінчив змагання. Україна виграла мимо усіх перешкод.
От історія нашого народу. Змагання футболу хіба дурниця, але дитяча лікарня у Києві це вже щось іншого. Ми дійсно непоборні, але необачності з сторони не тільки світу, але наших союзників чи приятелів треба розкривати та вимагати відповідальності.
27 липня 2024 Аскольд С. Лозинський
