Небачена русифікація українських ЗМІ – або Хто фінансує русифікацію українських ЗМІ?

Йосиф Сірка

«Своїми нарисами Й. Сірка б’є на сполох: Люди добрі! Невже ж ви не бачите, як продумано, планомірно і послідовно вороги України ліквідують вашу мову, національну самобутність і культуру! Як від дитячих садків, через основну освіту й до вузів вщеплюють у ваші мізки чужу мову, чужі ідеї і чужу культуру?! Як у сучасній Україні руйнується все українське?! Як до влади приходять скорумповані люди, здебільбшого колишні комуністи, для яких, крім грошей, ніщо не є святим?! Невже ж ви забули про штучний голод 1933 року, про 70-річний терор, жертвою якого стали мільйони ваших земляків?! І тим людям ви на виборах даєте голоси?! Схаменіться, поки є час, бо завтра може бути пізно!»

Микола Мушинка ( із передмови до кн. Й. Сірки Актульно, 2008 р.)

Один із перших закордонних академіків НАНУ с.п. М. Мушинка, відомий науковець: фольклорист, історик, літературознавець та мистестецтвознавець, не тільки бездоганно збирав науковий матеріял, але й вивчав, аналізував та науково і обґрунтовано передавав у кількох тисячах наукових статтей, у понад 50 окремих книжках та численних виступах з лекціями в університетах Чехословаччини ( до 1993 р,), Словаччини, України, США та Канади, на наукових конференціях. Він був вірним сином південних лемків, які споконвіку заселяють південно-східну частину Лемківщини (у Словаччині), яку оминула доля північної частини Лемківщини, що зазнала етноциду від комуністичного польського режиму 1947 р.. Перший лемківський академік був добре обізнаний зі станом української мови та нації за так зв. СССР, його дружні зв’язки з відомими українськими шестидесятниками спричинилися до політичного переслідування у тодішній Чехословаччині, яке закінчилося тим, що на кілька років, щоб прогодувати родину, він став пастухом колгоспної худоби (у Словаччині колгоспи мали назву артіль).

Передмова академіка до моєї 2-ої збірки актуальних статей, навіть, після 18 років виявилася не тільки актуальною, але й «пророчою», бо саме «язиком» споконвічного ворога України – московії послуговувалася і керувалася зрадниками (А. Деркач) найкорумпованішої верхівки України, за всю її історію. Вона й досі досі зберігається не тільки в оточені президента, але й в інших кримінальних, антиукраїнських колах. Міндічґейт, Умеров (ще не ґейт ), корпорація Династія, А.Єрмак, медичні «звільнення» від військової служби, різноманітні корупційні махінації, які приносили мільйонні прибутки, почастішали після «благословення» КГБіста у рясі, патріарха РПЦ, на війну проти «братнього православного народу» в Україні, «братніх православних» вбивць.

Задокументовані на стрічках правоохоронних орґанів записи підтверджують, що мовою найбільших злочинців-корупціоненів була і є – мова великого Леніна, яку так наполегливо практикують на більшості колишніх каналів оліґархів та всіх контрольованих каналах ОП.

Редакції, на деяких ТБ каналах та YouTube, масово подають російськомовних «фахівців» із РФ, Ізраїля, США, Польші, Франції, України та з колишніх союзних республік, які стали незалежними. Все це, разом взяте, нагадує нам «першопричину» кремляівського диктатора, який досі безжалісно вбиває тих, яких вважав «соотечественніками». А правда схована в тому, що окупант боїться українського слова, яке він переслідував понад 300 років!

Справа набирає «ґротескного» вигляду, коли українські ЗМІ розшукують російськомовного «фахівця», але не запрошують україномовних колеґ, незважаючи на те, що у Вашинґтоні є україномовний Голос Америки та найстарша українська газета-тижневик «Свобода, в Німеччині «Німецька хвтля», в Британіїї – ВСС – україномовні. Окрім того, існує кілька інших українських тижневиків в різних стейтах, українських блоґерів з власними YouTube каналами та політиків – етнічних українців, напр., як пан Добрянський, який, часом, отримує можливість інформувати слухачів-глядачів.

Обмеження, а то і ліквідація інтернетного зв’язву на московії, призводило декого до істерики. В Україні інтернет працює на всі 100%, але у людей «притупилася» пам’ять, якщо згадати, що було «першопричиною» повномасштабного вторгнення московської недоімперії в Україну, під назвою «Специальная военная операция» (СВО) – 24.2.2022. «Операція» Путіна триває вже 5-ий рік! За цей час загинуло та покалічено мільйони людей – одних, яких аґресор змусив оборонятися, бо не хотіли стати знов кріпаками недоімперії, інших навербували за гроші, аґітували брехнею про «визволення» «русскоязичних», а декого »небезпекою для Росії», «київськими нациками».

Спочатку ідеолоґ і фальсифікатор історії Московії та України Путін оголосив про рятувальну «операцію русскоязичних соотечественников», які, дивом, опинилися на території суверенної і незалежної України. Згодом, за допомогою колаборантів та зрадників України, він вирішив, що України нема, а є «исконно руские територии» – а московитам, очевидячки, таке пояснення аматорського історика, який, випадково, став президентом – сподобалося.

Зазначимо зразу, що «визволення» в розумінні кремлівського брехуна – це – або здаєшся, або вмираєш. Масакер російськими пілотами понад 1000 матерів і дітей та старших людей, які шукали укриття від бомб «братів-визволителів», 16 березня 2022 р. в Донецькому обласному театрі Маріуполя – був першим доказом того, що окупантам йшлося не про «визволення», а загарбання – будь якими жертвами незалежної України. Вигадані «соотечественники» були задля виправдання аґресії перед цивілізованим світом!

Російський воєнний злочин у Маріуполі, був доказом нелюдського і цілковито нехристиянського єства окупантів, для пілотів яких, перед будинком театру великими літерами було написано ДЕТИ – щоб москалі знали, що там, переважно, діти ховаються від бомб. Згодом окупанти сотні жертв забетонували і «відновили» – на спільній могилі, злочинного вчинку – театер! Нормальній людині важко зрозуміти, що на всю країну не було протесту, щоб недозволити будівництва тзв. «відновлення» театру на колективній могилі російського злочину. Воєнні злочини російського аґресора порушили й порушують всякі міжнародні закони, норми, угоди які людство встановлювало тисячоліттями – щоб не повторювати старі помилки. Маріуполь, Оленівка, дитячі лікарні, школи, церковні споруди т.і. є доказами свавілля російських злочинів у неоголошеній війні.

Приємно було читати про «воскресіння» української мови у російськомовних, які собі усвідомили траґедію – свою і держави, яка нікому не забороняла розмовляти іншими мовами, але вимагала дотримуватися вживання та використання державної – української – як це заведено в демократичних країнах цивілізованого світу. Московщина, яка ліквідувала етнічні мови, бо ж, і нація формувалася на базі руйнувань різних племен та етнічних груп, для християнізованих племен в московському царстві запровадила церковнослов’янське письмо і мову. Саме ця мова стала джерелом для М. Ломоносова(1711 – 1765) створити для імперії, під новою назвою Московского государства – Россия (1721), российский язик (звертаю увагу на те, що йшлося не про руський – від Русь, але російський – від Россия).

Оскільки церковна література поширювалася на обох територіях – Московії і України – звичайно, багато слів увійшло до народної – етнічної мови українців, відповідно і до мови, створеної для імперії – російської. Доречно зазначити, що Ломоносов послуговувався першою книгою «Граматика слов’янська» (1619) Мелетія Смотрицького (1577 – 1633), яка систематизувала церковнослов’янску мову, і, саме він, запровадив до українського альфавіту літери Ґ та Й, що є доказоми того, що українська мова вже існувала на початку ХVI ст., а Ломоносов створив для імперії російський язик щойно у другій половині 17-ого ст. (1755) – на 131 років – 136 р. пізніше!

На початку ХVI ст. Альберт Кампензе (нідерландський письменник, 1490 -1542) в листі до папи Климента VII (коло 1523-1534 р.) писав про Московське князівство (Moscovia), що воно заселене різними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси. Збереглась, із цих численних народів, лише мордва, яка поділена на дві групи – ерзя і мокша, що живуть у Республіці Мордовія, яка розташована в центрі европейської частини РФ.

Щоб зрозуміти сутність Московської держави і як вона зуміла ліквідувати численні народи, щоб створити свою могутність – вистачить одної влучної характеристики з книги Карла Маркса „Викриття дипломатичної історії XVIII століття” : „Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства), а не сувора слава епохи норманів, і сучасна Росія – лише метаморфоза Московії”. (Взяте з оригіналу: Secret diplomatic history of the eighteenth century by Karl Marx. Edited by his Daughter Eleanor Marx Aveling. London: Swan Sonnenschein & Co., Limited, Paternoster Square, 1899. стор. 77

Тому німкеня – цариця Катерина – докладала багато зусиль, щоб, з допомогою німецьких «ґастарбайтерів» (робочих гостей-науковців), замінити історію свойого царства героїчним і гідним подивом історії Руси-України, яка славилася в ХІ ст. своїми родинними зв’язками з більшістю европейських князівств.

Короткотривалий перехід російськомовних на українську, які, після московської аґресії та звірств у Маріуполі, пізніше в Оленівці, Бучі та в сотках інших міст та сіл, був сповнений надії. На жаль, виявилося, що «какая разница на каком язике» стало чумою не тільки російськомовного населення, яке заплатило життям, руйнуванням рідного краю, розбиттям родини і т.п. але й для багатьох, хто дає перевагу заробітку (платні). Звичайно, що саме працівники ЗМІ піддалися перші на «вкиди» «русского миру». Досі незрозумілий перехід фахівців, таких як Жданов, Береза, Снєгірьов та багато інших, які в перший рік аґресії ще інформували українського слухача українською, згодом, стали все більше інформувати мовою ворога.

Складається враження, що навіть українські інтелектуали (якими себе вважають фахівці-журналісти) піддалися підступному твердженню, мовляв, російською можна до московії дійти, щоб її, певно, «перевиховати», чи «правдою поінформувати. На жаль, жертвою цього стали не тільки названі фахівці, але й численні журналісти, які на свої україномовні канали ( ТБ та YouTube) почали запрошувати величезну кількість «гостей» з Ізраїля, США. Польщі, колишніх союзних республік, з якими не використовують Штучний Інтелект, щоб український слухач послухав розмову державною мовою. Буває, що до слухачів – ведучий – звертається українською, а тоді «гість» інформує російською, тобто – «какая разница?»!?

В цивілізованому світі цього не роблять, навіть, у двомовній Канаді, чи Бельгії! Це НЕПОВАГА до українського слухача, який щодня терпить бомбардування, яке проводять наказами саме мовою, якою «українські» журналісти змушують слухати українського слухача, якщо він хоче довідатися чогось нового.

На жаль, і серед українських журналістів досі є «твердо» переконані журналісти, які досі не зрозуміли значення державної української для безпеки незалежного розвитку і сувенренітету Української Держави! Живим прикладом «притуплення українського інтелекту» у тих, хто себе вважає «українським інтелектуалом», але хворіє «величієм» російського язика, є відомий журналіст Дмитро Ґордон з власним російськомовним каналом в YouTube та своїми «учнями». Він незаперечний український інтелеліґентний журналіст та патріот України, бо ж, навть, одягається в українські кольори. Він, певно, був дуже старанним учнем, студентом, який сприймав сказане «авторитетами» про російську мову, культуру, як щось, що є понад усе, що створило людство.

Звичайно, Д. Ґордон знає бездоганно і українську, що він довів ще 2018 р., коли записав розмову з поетом Д. Павличком, чи, іншим разом, з колишнім президентом В.Ющенком та іншими «авторитетмами». Виховання в совєтських школах та вишах було дуже простим – російське все мало «світове» значення, язик був «найсвітовітішим», а українська мова була – село, яке прихильники російського язика вважали «відсталим» від проґресу, культури та, взагалі – цивілівзації.

Звичайно, що Д.Ґордон не мовознавець, не історик, але, як патріот України, міг би відвідати Св.Софію, де знаходиться рідкіний доказ існування української мови – вкарбований у мурах святині, якій вже 1000 років! З того часу минуло, майже,1000! років, коли, не український, але американський науковець: лінґвіст, Проф. Джон МекВортер (John McWhorter), Columbia University, дійшов до сенсаційного «відкриття». Він подивляє гнучкість української мови та її лоґічну структуру ( вона більше лоґічна ніж англійська), що робить її легшою для мовника та творення нових (зрозумілих) слів.»

Далі пропоную інформацію про нього Міли Киричук:

»Американський лінгвіст шокував світ заявою про українську мову. Дослідження Джона МекВортера, професора лінґвістики з Колумбійського університету , який вивчав складність мов. Він аналізував 200+ мов світу за параметрами: граматика, словотвір, фонетика, система відмінків… І виклав результати в статті, яка підірвала лінгвістичне ком’юніті.

Цитата, яку запам’ятали назавжди:

Українська мова — це лінгвістичний парадокс. Вона має 7 відмінків, 3 роди, складну систему дієслівних форм, але при цьому ЛОҐІЧНІША ніж англійська”.

Він пояснив:

У більшості складних мов є “винятки з винятків”.— Латина, німецька, французька — там треба вчити напам’ять тисячі форм. Українська побудована як конструктор LEGO: є правила — і вони працюють.Майже немає irregular verbs, як в англійській. “Ви розумієте систему — і можете створити будь-яке слово”.

Найбільше його вразило словотворення.

МекВортер показав приклад: “читати” → прочитати, зачитатися, дочитати, перечитати, недочитати, вичитати, зачитати… Одне слово породжує 15+ нових сенсів через префікси.

При цьому кожен українець інтуїтивно розуміє, що таке “зачитатися” і чим це відрізняється від “зачитати”. “Це генетична пам’ять мови, якій тисячі років”.

Далі він сказав:

Англійська спрощувалась століттями, щоб стати lingua franca. Ми втратили відмінки, роди, складні форми — заради простоти. А українська зберегла ВСЮ складність і при цьому залишилася лоґічною. Це означає, що: носії цієї мови мають неймовірну коґнітивну гнучкість.

Професор порівняв словники: Англійська –100 000 слів; Українська – 256 000 слів (офіційно), але потенційно — необмежена кількість через словотворення. .“Ви можете створити слово недоперечитувач — і кожен українец зрозуміє з першого разу. Покажіть мені іншу мову, де це працює так само”.

Після публікації статті мовознавці писали: “Чому ми не вивчали українську раніше?” Зараз у 15 університетах США відкрили курси української — не через політику, а через лінгвістичний інтерес.

МакВортер сказав:“Якби я мав вивчити ще одну слов’янську мову — я б обрав українську. Вона як шахи серед мов: складна, але елегантна.»

Визнання української інозеицем мало б відкрити очі українським працівникам ЗМІ, політикам і всім, хто ще сумнівався, що виявилося «соловійна» – не тільки одна з найбагатших щодо словникового складу, але й логічна, яка нагадує науковцеві гру в шахи та конструкторське LEGO, робить мозок здатним адоптувати мислення! І саме цього бракукє у прихильників «переваги» російського язика над іншими мовами! Отже — саме зараз НА ЧАСІ звернути увагу на СВОЄ, РІДНЕ, яка вже тисячу років нагадує нам про сваоє існування і красу! ‘

Торонто, 16.5.2026