Не зовсім про футбол
Сьогодні Європа переживає складні часи. Затяжна економічна криза, активні соціальні протести, що вже межують з поняттям «бунти», масові заворушення. Зазвичай, люди в таких складних ситуаціях починають шукати винуватих. Корінні європейці звинувачують у всіх негараздах іммігрантів (залежно від своїх антипатій: хтось – «пострадянських», слов’янських, хтось – африканських, арабських або конкретніше – мусульман). Іммігранти бідкаються, чому країни ЄС не захоплюються їхнім прибуттям на континент та зробленим внеском у європейську культуру, а також подекуди – некоректним ставленням чи низькими соціальними допомогами. Урядовці турбуються, щоб їх не звинуватили у нетолерантності, і енергійно викорчовують будь-які її прояви, справжні чи примарні, чи то на національному або релігійному (фашизм, націоналізм), чи то релігійному (ксенофобія), чи навіть сексуальному грунті (гомофобія). При цьому кожен бачить проблему лише в іншому, вперто відмовляючись розгледіти хоч найменшу власну провину. Результат – вузол проблем лише затягується, розплутати його стає все важче, якщо взагалі можливо. Виникає все сильніше переконання, що таки рано чи пізно доведеться його рубати.
Міцно переплелися економіка з політикою і в окремо взятій Іспанії. Здавалося б, традиційна християнська країна, яка постала у полум’ї боротьби з арабами-мусульманами, її громадяни споконвічно тяжіють до консервативних цінностей, шанують свою монархію та відповідні символи. Але…
Економічна криза зачіпає усі сфери людського життя, не оминаючи і спорт, а, зокрема – футбол. Провідний клуб Іспанії та цілого світу, «Барселона», нещодавно вирішив прибрати хрест зі своєї емблеми. Речники клубу пояснювали цей дивний та несподіваний крок просто – не хочемо викликати невдоволення чи навіть обурення мусульманських уболівальників, а навпаки – прагнемо знаходити нових прихильників нашого клубу і серед мешканців Іспанії та решти Європи мусульманського віросповідання, та й по країнах Близького Сходу.
Пояснення звучало дещо надумано. Навряд чи вболівальник, для якого присутність християнського символу на емблемі клубу є принциповим питанням, оцінить такий жест і одразу запишеться до фанатської спільноти «Барселони». Мабуть, все ж таки залишиться ближчим той же ж турецький «Бешикташ» або ж алжирська «Кабілія». І не поповнюватиме бюджет «Барселони», відвідуючи всі її матчі чи купляючи символіку клубу.
Однак фінансова причина тут таки присутня. Прибрати хрест наполіг спонсорський фонд «Барселони», який, так сталося, знаходиться в Катарі. Крім цього, за деякими даними, цей фонд, одночасно надає допомогу Юсуфу аль-Карадауі, одному з найбільш авторитетних сунітських богословів, який виступає на підтримку терактів-самогубств і вважає Голокост «божественним покаранням». Справді, для одного спонсора фінансувати аж настільки ідейно-різні «проекти» складно. Довелося «Барселоні» пожертвувати хрестом.
Слідом за своїм одвічним суперником на таку ж «поступку» пішов і королівський мадридський клуб «Реал». На його емблемі хрест був ще від 1920 року. Але знову ж: традиції – традиціями, а гроші – це гроші. Наприкінці березня, після того, як у фундамент туристичного центру «Real Madrid Island Resort», що споруджується в еміраті Рас-ель-Хайма (ОАЕ), вже було закладено перший камінь, спонсори підняли неприємне для них питання. І згідно з угодою, підписаною керівництвом «Реалу» і очільником емірату, шейхом Саудом бін Сакром аль-Касімі, іспанський клуб чемно зобов’язався прибрати хрест зі своєї емблеми. Офіційно – «не дратувати», «популярність піднімати».
Консервативні іспанці, щоправда, негативно оцінюють таку угодницьку політику улюблених клубів. Найрізкіші взагалі стверджують, що іслам здобув ще одну перемогу, цього разу — на футбольному полі. Однак подібні ситуації виникають не тільки в Іспанії, а й в Італії, Німеччині. Так, в емблему міланського «Інтера», створену до 100-річчя клубу, було вписано червоний хрест на білому тлі, що є частиною герба самого міста Мілана. Натомість турецький адвокат Баріс Каска звернувся до УЄФА зі скаргою на керівництво міланського «Інтер», емблема якого нібито нагадує мусульманам «знак хрестоносців». Мабуть, на подібній підставі всі американці повинні вимагати усунути будь-які зображення півмісяця, оскільки вони нагадують їм події 11 вересня. Українці також не вимагають знести мечеті в Криму, бо вони можуть нагадувати про татарські набіги кількасотрічної давнини.
А німецький футбольний клуб «Шальке 04» систематично зазнає нападок за своєрідне почуття гумору, точніше – за образу пророка Мухаммада. У 1924 році офіційними кольорами команди стали блакитний та білий, що було відображено у третьому куплеті нового гімну: «Пророк Мухаммад нічого не розумів у футболі, але з усіх кольорів обрав для «Шальке» білий і блакитний». Звичайно, жартувати на релігійну тематику – справа невдячна, не всі глибоко віруючі люди мають адекватне почуття гумору, тому часто ображаються та обурюються. Та, можливо, сучасна західна демократія залишить право європейцям дотримуватися своїх звичаїв, традицій. А не лише дозволятиме і толеруватиме будь-які зміни в європейському домі, які лиш не забажають ті чи інші гості.
Ось така вона, сучасна Європа, одягнута в химерний костюм ЄС, пошитий з перевіреного «антифашистського» матеріалу, за «демократичним» фасоном у модному «ліберально-толерантному» стилі. Під яким намагаються назавжди заховати все традиційне, справді європейське. І справа тут не в термінах, а в суті справи. Коли найбільшими войовничими радикалами стають ті ж, наприклад, ліберали-демократи, готові стерти на пил будь-кого і будь-що за принципом «хто не з нами – той наш ворог!». Гітлер відпочиває…
Євроінтеграція. Сьогодні в Україні до неї ставляться позитивно практично усі: і влада, і опозиція, і більшість громадян. Змагання, наприклад, поміж політиками на наступних парламентських виборах буде не в площині «за» чи «проти», а за статус найдієвішого «євроінтегратора» чи найбільшого «єврооптиміста». Спроби дискутування доцільності євроінтеграції навіть зі сторони патріотичного політикуму наштовхуються на зойки «Або Європа, або Москва». При цьому забуваючи, що відсутність статусу членства в ЄС не перешкоджає Швейцарії або ж Норвегії бути європейськими країнами. А ісландці чи хорвати не перестають чутися європейцями тільки через те, що їхні країни – лише кандидати на вступ до ЄС.
Зараз ЄС переживає кризу. Чи опиниться в разі вступу Україна поміж найпотужніших країн ЄС? Ні. Тоді ми йдемо туди, щоб поповнити список країн – «головного болю Європи» (Греції, Португалії, тепер – навіть Іспанії)? З надією, що Німеччина, Великобританія, Франція з власної кишені будуть фінансувати недолугість наших державних мужів, а крім того – і їхні невгамовні корупційні апетити? То чи хтось з країн – членів ЄС захоче приймати на себе ще одне, додаткове навантаження?
Для пересічного українця, попри навіяну «євроістерію», вступ до ЄС насправді – це право вільно перетинати кордони і їхати на заробітки. Для наших олігархів – вільніше переливати туди свої капітали, для західних корпорацій – нові ринки дешевої робочої сили і території для законного розміщення шкідливого виробництва. Достатньо подивитися на досвід Литви, Естонії, а особливо – Латвії. Зі вступом до ЄС – масова еміграція, особливо молоді (і активізація російського елементу), скуповування місцевого майна та бізнесу закордонними інвесторами. Звичайно, шведський, фінський чи польський власник – це краще, аніж російський. Але знову, вибираючи менше зло, обирати таки зло для українців?
Так, найгірший європейський суд є ідеальним у порівнянні з будь-яким українським. Так, журналістів там вбивають переважно під час бойових дій, а не при написанні критичних статей. І їхні в’язничні камери у порівнянні з нашими можна назвати санаторіями, а поліцейських – високоморальними гуманістами. Хоч, там теж б’ють кийками протестувальників, і водомети, газ та пластикові кулі проти них застосовують. Але тоді, коли ті справді влаштовують бешкети, трощать чуже майно або створюють загрозу здоров’ю та життю інших громадян. А не тоді, коли просто у міліціонерів кепський настрій, або твоя зовнішність не відповідає естетичним критеріям, визначеним керівництвом МВС. Але це – наші проблеми. І саме нам їх вирішувати.
Є Європа, і є ЄС. Українці – європейці, і Україна повинна співпрацювати з ЄС на взаємовигідних засадах. При цьому не принижуючи власну гідність проханням «прийміть нас, будь-ласка» або «вирішіть наші проблеми, врятуйте демократію».
Юлій Хвещук
