Не хочеться вірити
З публічними виступами теперішнього Папи Римського інколи треба братися за голову і кілька разів прислуховуватися чи дочитувати чи він таке сказав. Ось, що він сказав здається (здається, бо не хочеться вірити) за офіційним поданням пресового бюро Ватикану представникам Московського Патріархату на аудієнції у Ватикані 30 травня ц.р.:
“Дякуємо дуже за ваш візит, а також за цю зустріч, яка допомагає нам жити нашою вірою у єднанню та у надії що будемо ходити спільно. Я радий прийняти дорогу єдності з вами: єдину дорогу яка обіцює щось певне. Бо шлях поділу веде у війну та знищення. І перед вами я хотів би повторити в особливий спосіб, мій дорогий брате і перед всіма вами- що Католицька Церква не дозволить на становище розділення своїх вірних. Ми ніколи не дозволимо цього, я цього не хочу. У Москві, у Росії, є тільки один Патріархат: ваш. Ми не будемо мати другого. А коли деякі Католики вірні чи миряни чи священики чи єпископи підносять прапор Уніатства, що не спрацьовує більше, він скінчився, тоді це мене болить. Церкви котрі є з’єднані з Римом повинні бути шановані, але Уніатство як шлях єднання не дійсний сьогодні. Радше для мене спокій приносить коли я бачу: простягнуту руку, братські обійми, спільне думання і спільне подорожування. Екуменізм влаштовується подорожуванням.”
Після такого, мабуть емоції перемагають над розумовим аналізом, але потрібно спокійно зробити аналіз. На жаль, навіть витриманий аналіз здається покаже, що цей Папа сьогодні не спосібний представляти не тільки українців католиків але взагалі католицький світ і подібно до свого попередника повинен піти добровільно у відставку як просто людина не спроможна більше виконувати свою місію. Одначе особливо, щодо Української Католицької Церкви, цей Папа діє прямо проти українців починаючи від його ініціативи та зустрічі з московським Кирилом два роки тому, пряме ігнорування Патріарха Святослава при призначенні багатьох нових кардиналів, ну і це найновіше ганебне привітання фактично речників кремля з кривдячи-ми висловами у сторону нашої Церкви. Про справу визнання Патріархату нашої Церкви взагалі нема про що говорити.
Про єдність зазначену у привітанні важко навіть починати говорити бо засадничо це демагогічна говірка яка не опирається на будь яких фактах. Обчисліть католицькі храми у Московщині, а тим більше українські католицькі. Не треба довго рахувати. До речі Папа це сам сказав “У Москві, у Росії, є тільки один Патріархат: ваш. Ми не будемо мати другого”. Проблема, що Папа з цим погодився і навіть поблагословив. Одначе це благословення відзеркалює думку Папи, але не як зверхника католицької церкви, а просто як людини і ще до того політично не виробленої людини. Така концепція суперечить загально прийнятим світовим товариством концепціям свободи совісті та віроісповідання.
Одначе на при чуд добровільне і не вимушене звинувачення чи окреслення Уніатства анахронізмом це щось більш серйозне і болюче. Як зверхник Української Католицької Церкви Папа допустився не так великої помилки бо люди є людьми та помилки трапляються. Одначе далеко гірше він скривдив мільйони своїх вірних т.зв. Уніатської церкви. Іронія долі є що ці уніати чотири рази у своїх молитвах під час Святої Літургії згадують Папу Римського поіменно. Римо-католики і то не усі далеко менш шанобливі і тільки раз це роблять. Мабуть прийдеться ще п’ятий раз молитися за повернення Папі сумління.
Я не збираюся закликати нашого Патріарха Святослава чи Синод наших єпископів зірвати зв’язки з Ватиканом чи навіть осудити цей виступ. Не тому що я не маю надії у принциповості наших церковних зверхників. Вони здається зобов’язані до надмірної покори і послуху. На мою думку, злука з Римом є важливою, але і одною з головних причин чому нашу церкву переслідували століттями. Ми українці католики підтверджуємо, що ми у злуці з Римом на кожному кроці, навіть коли грозить небезпека і жодна людина не може це зірвати, так як не могли це зробити ворожі режими. Радіємо і цінимо цю злуку але не можемо вважати Кардинала Бергогліо (правдиве ім’я Папи Франциска) головою нашої церкви чи зверхником нашим духовним. Правда. це мабуть справа почуття кожної індивідуальної особи, але навіть найбільш смирні українці католики мусять признати, що подяка за наші поневіряння просто приголомшуюча.
Мої особисті почування такі, що я сьогодні тим більше уніат католик у злуці з Апостольським Престолом чим був навіть учора і турбуюся як своєю Церквою так само і Апостольською Церквою бо я бачу кризу в Апостольській столиці. Виступи Кардинала Бергогліо тривожать єдність у самій Апостольській Церкві. Наша Українська Католицька Церква далеко сильніша чим одна невідповідна особа яка помилково опинилась на чолі Апостольської Церкви. Наша Церква це Церква мучеників, це Церква яку Москва старалася знищити як частину геноциду українського народу. Це Церква яка проіснувала у підпіллі і своєю мученицькою кровю відродила нові покоління вірних і на жертвах і крові стала сильнішою. Її поборювали і далі поборюють різні вороги включно з польськими католиками і цим Папою.
Сьогодні у наших українських уніатських церквах на Рідних Землях моляться і причащаються більше вірних Хрестові чим у церквах других народів як я спостерігаю. Ми вийшли з без-божниць кого режиму сильнішими як другі нації. Сьогодні до речі і наші церкви у діаспорі переповнені вірними переважно тими котрі приїхали з Рідних Земель. Тобто наша уніатська церква у злуці з Господом Богом, як приказав Христос і це єдине суттєве. Дійсно, нас не повинен тривожити Кардинал Бергогліо який тільки тимчасово на чолі Апостольської Церкви. Це просто ще одне випробування. Воно мине!
3 червня 2018 Аскольд С. Лозинський
