Народовладдя крокує Україною, або Усьо буде Донбас
Як сонце стає на Сході, так і світлий механізм прямої демократії спершу запрацював у східних окремих районах, поіменованих «ЛДНР».
20 січня терорист Пушилін повідомив російську інформагенцію «Новості», що донеччани готові «знову задіяти механізм прямої демократії», аби довести всьому світові їхнє «прагнення до тих ідеалів і цінностей, заради захисту яких народ виходив на вулиці в 2014 році».
Ніхто – ані Пушилін, ані Зеленський, ані Схід, ані Захід, – аніскілечки не сумніваються в результатах такого референдуму. Тому східний провідник механізму прямої демократії рішуче висловлює «готовність сприяти будь-яким міжнародним спостерігачам в разі, якщо буде прийнято рішення про проведення процедури висловлення, а вірніше – підтвердження волі народу Донбасу».
За тиждень естафету впровадження механізму прямого народовладдя на кшталт Volksabstimmung-1934 та Anschluss Österreichs -1938 прийняли в українській Верховній Раді. Тепер можна потурати будь-яким ницим бажанням 73 відсотків народу, знявши з себе відповідальність за наслідки. Хто сумнівається, що перші 3 мільйони підписів зберуть за скасування законів про мову та євроінтеграцію?
На фоні лютого популізму нинішніх керівників окупованої України та України захопленої розважливість їхніх попередників просто вражає. Мимоволі шкодуватимеш за Захарченком, який у 2016 році застерігав: «Чи можемо ми вирішити сьогодні завдання приєднання до Росії, якщо на референдумі ми всі скажемо “так”? Не впевнений, чесно кажучи. А Росію про це запитали? А політичні ризики для нашої республіки врахували? … Не думаю, що глава держави, яким ви мене самі обрали, має право в таких питаннях керуватися емоціями». Слова не хлопчика Вови, але мужа. Може, дарма його замочили в сортирі?
