На батьківщині
Моя батьківщина по батьковій стороні це Івано–Франківщина, під карпатська частина України (Покуття) де проживають зокрема гуцули і бойки. Мій батько народився у місті Тисмениця. Недавно поїхав я там на цвинтар, помолився на могилі батькових батьків, сестер і одного брата.
Майже поруч, поїхав я також на оселю “Канада” на гуцульське весілля. Вражіння і спомини залишаться хіба на все життя. Ще такого весілля я не бачив! Підгірська природа і золота осінь, тепла погода бабиного літа очевидно зробили своє, тобто надали позитивний настрій. А також треба признати, хоч я бойко, що наші господарі гуцули вміють забавлятися гарно самі, а ще краще знають як пригощати гостей. Музика, спів, пишні страви і напої — мабуть немає більшої різноманітності у цілому світі. Женилися мій похресник, син моїх друзів. Адріян з гуцулкою Марією. Запізналися у Ню Йорку де і живуть постійно сьогодні, але женилися на батьківщині молодої.
Весільний чарівний і колоритний ритуал починався у день церковного шлюбу кілька годин раніше у символічному домі батьків молодої на згаданій оселі. Прийшов до своїх батьків молодий у вишиванці та просив благословення, а також прощення всіх своїх прогріхів молодості. Подібно і молода у вишитій сукні прийшла до своїх батьків та просила благословення і прощення. Тоді щойно приступили молоді разом до батьків які уділили їм батьківське благословення. Благословення відбулося на тлі традиційної зустрічі з короваєм та посвяченою водою, а також зернами жита та пшениці.
Церковний шлюб відбувався у Катедрі Архієпархії Української Греко Католицької Церкви на майдані Шептицького у Івано–Франківську. До катедри увійшли молодята, батьки, свідки, староста з короваєм і гості. Відправляв отець настоятель з допомогою духовного брата. Співав дійсно надзвичайний хор немов в оперному театрі. Здавалось, що хіба всі гуцули співучі. Проповідь отця була глибоко змістовна побудована на тлі євангелії про весілля у Кана–ані де Ісус на прохання своєї матері перетворив воду на вино. Символіку вина як частину весільного ритуалу та радості молодого подружжя в Ісусі дуже чітко і зрозуміло пояснив отець.
Повернулись ми до символічного дому батьків молодої де молода попрощалася з батьками, приятелями та тим порогом через який приходили колись до неї хлопці. Пішла вона з батьківського дому з своїм коханим – уже чоловіком і другом її життя. Ділилися молодята хлібом спершу взаємно солили його і годували один одного символізуючи майбутні мабуть також солені моменти їхнього життя, але за мить вмочили кусок хліба у мед і цим солодким медом і хлібом насолоджували себе. Так життя не однорідне. Воно буває солоне і солодке. Тоді молоді пішли зустрічати своїх гостей. Молода танцювала з своїм батьком. Молодий з своєю матір‘ю. Почалось весільне прийняття у гостинній залі. Отець відмовив молитву. Слідували ритуали, разом з ними гри і забави при звуках оркестри та молоді, батьки і гості гуляли, гостювали пишними стравами та винами до рання.
От все! Заклалась ще одна українська родина. Україна, її територія, її прекрасні традиції та люд стали речником єднання українців світу. Це радісна подія не тільки для Адріяна і Марії але для їх родичів та всього нашого народу. З цього подружжя, його зерна, виросте напевно велике дерево, ще один славний український рід. Коріння цього роду це християнське гуцульське весілля. На питання, що незалежна Україна дала своїй діаспорі прийшла ще одна відповідь. Не було б незалежної України мабуть не було б злуки Адріяна з Марією.
Хотілося б щоби наші діаспорні структури, а зокрема молодечі, виховні та освітні організації та установи більше часу та можливостей ресурсів віддавали контактам з Україною. Українська молодь яка проживає у діаспорі, щоби не зникнути у чужому оточенню, мусить мати нагоду розвиватися у своєму довкіллю. Кращого довкілля як Україна, рідна земля, немає.
Я не займаюся б‘юром подружжя і не сватав цих молодят. Одначе добре розумію, що українській молоді треба постійно влаштовувати як навчальні так і розвагові заходи для того щоби вона запізнала свою мову і культуру, а також українських подруг і друзів. Рідне довкілля це найосновніше для збереження роду і нації. Український генофонд століттями знищували наші вороги. Його потрібно природно відроджувати.
От недавно в літі поїхав я у Білорусь для відвідин української громади. Там запропонував участь для української молоді студентського віку Білорусі у курсах і таборах української мови в Україні. Такі заходи для діаспорян річно влаштовує влітку Міжнародний Інститут Освіти і Культури при Університеті “Львівська Політехніка”. Це тільки один яскравий приклад зрозуміння потреб нації. Такий захід потребує допомоги від заможніших українців і організацій, щоби таку молодь прохарчувати і пригощати. Мабуть і на такому заході запізнає якийсь Богдан чи Адріян з Білорусі, Оксану з Львова чи Марію з Івано–Франківська. Я готовий поїхати ще і не раз на гуцульське весілля. Очевидно якщо запросять батьки! Але потрібно таких свят якнайбільше з мною чи без мене!
14 жовтня 2019 року Аскольд С. Лозинський
