Мирослав Кушнір-«Лунь» – член ОУН, поет, перекладач, мемуарист (100 років тому)

100 років тому:

12.09.1922 (в літературі також 30.03.1922) – у с. Божиків на Тернопільщині народився Мирослав Кушнір-«Лунь» член ОУН, поет, перекладач, мемуарист. Закінчив Бережанську гімназію (1940), заочно навчався у Вищій школі політичних наук та українознавства у Подєбрадах у Чехо-Словаччині (1942-1943). Ще в гімназії став членом Юнацтва ОУН. 1943 скерований ОУН на Закерзоння до містечка Синява (біля Ярослава), для підпілля писав статті, редагував листівки та газети. Загинув з двома побратимами в криївці біля с. Добра, нині Підкарпатського воєводства в Польщі, підірвавшись гранатою, щоби не потрапити в руки облавників НКВС, у вересені 1944 – лютому 1945 (останній вірш датований 7 вересня 1944). Місце поховання невідоме. Автор прозових творів, 4-х поетичних збірок, перекладів, рукописи яких залишив на зберігання учениці Ярославської гімназії Дарії Вергун, яка вперше опублікувала їх у 1989. Він міг стати визначним поетом, проте вибрав боротьбу і смерть за націю і Україну.

Ти не дай мені, Боже, спочити,

Не дозволь мені скинуть оков,

Але дай мені силу скорити

Пружність мови – найкращої з мов.

* * *

Із щоденника за 15 березня 1942: «Я гадаю, що «Націоналізм» ніколи не стратить на вартості. Він вічний, як вічною правда є, що життя – боротьба і активне ставлення до життя».

* * *

Україна моя – не вода, що хлюпоче в ручаю,

Не притишений спів солов’я.

Бандурист, що в байраці похідної грає, –

Його спів – це Вкраїна моя.

Україна моя – це жагою набрякнуті брови,

Блискавиці розіскрених вій.

Україна моя – це на кусні порвані окови,

Революція, бій!

* * *

Із листа М. Кушніра до Д. Вергун: «Я вірю у Твій гарт, але в житті замало боронитися; не датись; в житті треба атакувати, іти пробоєм. Я хотів защепити Тобі цього Духа боротьби, але наші дні були такі короткі».

Із листа М. Кушніра: «Ми – сівачі, і ми кинем зерно посівне в поорану землю. Ми сповнимо свій обов’язок, хоча б тим зерном мали бути наші власні кістки. Нам байдуже, хто збиратиме жнива – ми чи нащадки наші, але ми свідомі, що жнива ці будуть величаві і святі, як святе є зерно нашого посіву…».

* * *

Остався лиш один й однісінька граната,

А ворог не стріляв – хотів узять живим.

Але хто жити вміє – вміє і вмирати

Прощанням зброї, гострим і стальним.