Минає 115 років від народження та 35 років від смерті Петра Голубченка
,,Сьогоднішня Росія показує, що будь-який режим може робити з будь-якою країною все, що завгодно”, – Олександр Невзоров, російський журналіст, публіцист
Мені пощастило дістати та з увагою прочитати книгу Петра Голубенка ,, Україна і Росія у світлі культурних взаємин’’ (Нью-Йорк – Париж – Торонто, 1987, 549 сторінок). Ця книга і її талановитий а мало відомий автор в Україні Петро Голубенко заслуговує в наш час особливо, щоб пригадати його документальну цінну працю,про те, якто репресивні органи СРСР влаштовували нові погроми терористичні проти української інтелегенції і ці погроми з сторони сучасної росії не менші в наш час.. Після масових арештів у січні 1972 р. за колючим дротом опинилося багато сотень людей стурбованих долею рідного народу, його матеряльним і духовним життям. Розпочаті тоді масові репресії, не зважаючи на численні протести світової громадськости, продовжувалися і продовжуються по наші дні. Ця книга входить до числа чорних книг так званого російського агресивного комунізму і своїма методами діяльності ця агресея продовжується. В книзі описується трагедію плянетарного розміру репресії доконуваних росийськими шовиністами на українському народові. Зрештою доволі багата є література в якій також описано детально україновбивство Росією, якої найголовнішою рисою була і залишається жорстокість, яка проявляється в диявольській здуманій псевдо теорійках, вигадливості, щодо суверенності української нації і тими теорійками окалічує суверенне життя обох народів України та Росії. Зрештою про злочинність і тенденційну агресивність антиукраїнської російської пропаганди знаходимо в численних інших книгах. Досить пригадати чорну книгу ,,Масовий терор як засіб державного Управління в СРСР’’, автором якої є молодий талановитий вчений Сергій Білокінь. Читаючи з увагою цю великого формату книгу на 446 сторінок видану Джерелознавчим дослдвтіленням протиєвгенічної політики російських большевиків. Зрештою ціла плеяда авторів на документальному матерялі протягом багатьох років досліджують, популяризують та широко документують нищення української нації, якої представники відстоюють свою національну незалежність. В цій статті я хотівби зосередити нашу увагу над автором книги ,,Україна і Росія –у світлі культурних всаємин’’, автор якої є Петро Голубенко, якого справжнє ім’я Петро Шату́н. Цей автор відомий більше в діаспорі, як в Україні. А варто пригадати його цінну книгу та окремі статті, які точно відзеркалюють чиненр варварство і умови життя в СССР.
Петро Голубенко (справжнє ім’я Шату́н Петро́ ) народився 12 січня 1907, в селі Деркачі Харківського повіту Харківської губернії, відомий він в діаспорі як український поет, письменник, науковець, літературний критик, редактор, педагог, журналіст, публіцист, громадсько- політичний діяч та літературознавець. У своїй діяльності був дійсний член УВАН, член Об’єднання українських письменників «Слово». Публікував він цікаві статті – спогади про українську тематику з рідних земель під псевдонімами Петро Ромен, Дмитро Карамзин та Дмитро Шуменко. Петро Шатун. Його родовід виводиться з селянської родини в якій виросло п’ятеро дітей, Петро серед дітей був найстарший. Своє навчання почав в школі у рідному селі. Вже у шкільних роках Петро почав писати вірші, а пізніше — прозу. Закінчив Харківський педагогічний технікум (1928), вчителював на Уманщині. 1930 року редакція журналу «Молодняк» схвалила до друку його повість про життя сільського учителя, але не опублікувала, — якийсь працівник видавництва у творі знайшов «українську націоналістичну тематику». З цього приводу було заборонено видання і його збірки поезії під назвою «В дорозі». Незалежно від того, його прийняли в члени літературного об’єднання «Гарт», а потім вписали до ВАПЛІТЕ. У 1931—1936 роках навчався на філологічному факультеті Харківського університету. По закінченні якого отримав рекомендацію до аспірантури за фахом «літературознавство», але в цей час був призваний до лав Червоної армії. Служив під Білою Церквою, читав офіцерам курс літератури. У 1938—1941 дістався на аспірантуру до Харківського університету. У травні 1941 захистив відмінно дисисертацію «Естетичні погляди Шевченка» і після отримав призначення на роботу до Черкаського педагогічного інституту.За вказівкою підпільної ОУН став шкільним інспектором Деркачівського (нині Дергачівський) району. Після звільнення Деркачів Червоною армією засуджений до смертної кари, яку замінили йому відправкою на передову. У 1944 р. Петро опинився в німецькому таборі військовополонених. По закінченні війни, звільнений з табору емігрував до США. Після переїзду до США прибрав собі літературний псевдонім Петро Голубенко й активно став працювати на ниві літератури. Допусував статті до часописів: «Смолоскип», «Свобода», «Українські україномовних часописів: ,,Українські вісті», «Український Прометей», «Українське слово», ‘’ Америка’’, ‘’Нові Дні’’ та ,,Гомін України’’. У своїх літературних та публіцистичних працях Петро Голубенко висвітлював теми русифікації в Україні, зросійщення українського народу, знищення національно свідомої української інтелігенції у часи «українізації» і доби «розстріляного відродження» та про масові ростріли української інтелегенції та про масовий голодомор 1932-1933 в Україні.
У своїх літературних працях крім численних статей і віршів Петро написав поверх 60 літературно-критичних та політичних праць. Около половина з них присвячена М. Хвильовому («М. Хвильовий і молодь», «Шевченко і Хвильовий», «Ідеологія і світогляд хвильовизму» та ін.) і національному питанню («Український націоналізм в УРСР», «Український націоналізм і донцовщина», «Микола Сціборський — теоретик українського націоналізму» та ін.). Бувши співробітником кількох журналів та газет, як наприклад: «Сучасність», «Орлик», «Самостійна Україна», ‘’Шлях Молоді’’, ‘’Розбудова Держави’’, ‘’Промінь’’, надрукував у них кількадесять статей, головно присвячених дослідженню творчості Миколи Хвильового, публіцистика Сергія Єфремова, історії ВАПЛІТЕ та декілька статей про життя українців в СССР. Петро Голубенко був один із засновників об’єднання українських письменників на еміграції ,,Слово’’, а також він очолював Всеукраїнську національну раду, був членом і діячем Організації державного відродження України. В 1987 року у США йому вдалося видати книгу «Україна і Росія у світлі сучасності», у якій на архівних матеріалах, що їх П. Голубенко знайшов за кордонним він грунтовно і об’єктивно висвітлює суспільний і літературний процес в Україні за часів «розвиненого соціалізму», пише про відродження національної свідомості українців, про репресії і штучні голодомори та всякі інші злочини чинені комуністичною системою. Друга його книжка публіцистики «Україна і Росія у світлі культурних взаємин» складається з семи частин: «Міражі Росії», «Боротьба за Київську спадщину», «Між двох стихій», «На суді історії», «Боротьба з українською культурою», «Державне відродження України» та «Культурні впливи». Живучи за кордоном, Голубенко уважно слідкував за соціальними і політичними подіями на Батьківщині, аналізував їх і висвітлював у своїх публіцистичних працях так, щоб здобувати прихильників і захисників для українського народу, який довгими роками перебував в російській неволі. Він став одним з мало відомих дослідників і творцем української літератури і завдяки його виданням багато читачів мало змогу пізнати всесторонню долю і недолю України в Сталіно-російській займанчині, яка була тюрмою народів, а в першу чергою в’язницею української нації, яка найбільш потерпіла серед інших народів.
Усі літературні праці Голубенка всіх нас спонукують глибше і тверезіше задуматися над тим, що стається і стати може з нашим народом в дальшій перспективі ворожого впливу Росії на Україну в наш особливо складний час. Доволі багато є цінної літератури та фактів кровопролиття на які недостатньо реагує міжнародні чинники. Надзвичайно болісно і прикро, що окремі світові чинники байдуже приглядається до всього того, що діється тепер в Криму і на сході України, де росийські фашисти доконують страшні злочини. Те що там діється відноситься не тільки до української нації, але все це відноситься так до загальнолюдської справедливости. Все, що там діється вдаряє в міжнародні засади і руйнує міжнародні взаємини, а тим самим немов сприяє диверсійній діяльності російській агресії в супереч загальнолюдській справедливості. Катакліз, який переживає українське населення від злочинних російських найманців, вдаряє в засади світової політичної кризи. Путінська Росія як доводять факти, не стосує належних міжнародних законів у своїх агресивних діях. Бракує відповідних слів за допомогою яких можна б було точно висловити всі ці незчислені доконувані злочини, муки і катування, моральні зневаги чинені путінською Росією в останніх 8-ми роках війною, яку запровадив чекіст, а зараз президент Російської Федерації. Ця стаття є немов апелем і осторогою, яка закликає народи,,Схаменіться бутьте люди бо лихо і вам буде’’ – ненавість запомороченого Путіна не має міри ні меж. Всі народи разом повинні зупинити силою агресивність і злочини ненависного Путіна, який вже 8-м років заливає кров’ю величезні простори української землі. Вбиває десятки тисяч невинних людей, похилого віку, жінок, дітей, руйнує культурні цінності, запроваджує дику систему і хоче панувати над світом. В цій статті ми апелюємо не до запомороченого ненавістю Путіна, а до тих достойних осіб і міжнародних організацій, щоб спільними зусилями зупинити розюшеного агресора. Президент Америки Лінколь сказав перед Амеиканським Конгресом 1 грудня 1862 рку: ,,Ми не можемо втекти від історії. Про нас будуть знати, незалежно від нашого бажання. Ніхто з нас не заховається від історії поза плечі своєї зарозумілости чи скромности. Вогнена проба, через яку ми переходимо, освітльватиме нашу славу і нашу ганьбу для майбутніх поколінь.’’ Біда в тому, що сучасний президент Украни – комедійний актор, а не дипломат і політик.
В наш час В. Зеленський як президент України вкрай недосвічений політик і чинить чимало хибних і неправельних рішень, які інколи суперечать інтересам здорового глузду і негативно сприймаються на міжнародній арені. Але нашим головним завданням в статті є обговорити зміст книги ,,Україна і Росія…’’, в якій П. Голубенко відзеркалив долю українського народу і масові репресії, які доречі продовжуються в окремих регіонах України в різній формі по наші дні. Знаменита його праця Голубенко ,,Москва і Україна (вплив української освіти, науки і культури на московське суспільство на зламі XVII—XVIII ст.)’’.Автор в у своїй праці логічно робить висновок щоб уникнути тих страшних поневолень і катаклізмів, відкидаючи всілякі спекуляції в тому російські проімперські і тільки тоді український народ та інші поневолені народи Росією стануть вільними, коли здобудуть свою суверенність і звільняться від російської агресії, мета якої російські шовіністи намагаються з Росії створити імперією. Найбільшою жертвою тих амбіцій є Україна на яку зазіхає Росія від Переяславської угоди по наші дні. За книгою ,,Україна і Росія’’ доведено, що Україна для Росії являється Колонією, а український народ наймитом Росії. Для повнішої характеристики, варто навести слова російського письменника Максима Горкого, який писав: ,, Руский народ у своїй поведінці грубий, жорстокий, а часто він вляється убивцем…’’ Таку думку поділяють суверенні народи держав Европи і Америки. Тому книга Петра Голубенка ,,Україна і Росія у світлі культурних взаємин’’ є документальним доказом захисту українського народу перед агресивним варварством Росії. Ми змушені цю правду злочинів пригадувати, це наш національний обов’язок і порятунок і це єдиний спосіб уникнути духовно-національної смерти і домогтися гідного загально-людського Європейського життя. І на завершення Вільна Україна завжди гарантувала і ґарантує захист всіх прав замешкалим народам в нашій державі Україні. Петро Голубенко своєю книгою домагається повної волі народам, що перебувають у ярмі Російської імперії і запевняє їм цивілізоване життя. 35-ть років тому, 6 жовтня 1987 р. помер на Флориді США – Петро Голубенко визначний письменний, патріот України–Вічна йому пам’ять!
Ярослав Стех
