Ми самі винні
Американський часопис Wall Street Journal (WSJ) недавно надрукував статтю власного журналіста про прах Князя Ярослава Мудрого, який колись знаходився у Св. Софії у Києві, а сьогодні невідомо де. Стаття фактично не злобна, але автор непоінформований щодо історії. Представлення Ярослава Мудрого як Київського а також хіба Російського князя це не історія, а її ревізія москальськими царями Петром і Катериною та сьогоднішнім тираном, полковником КҐБ. У додатку, зближення Князя Ярослава з ХІ століття з повстанням Москви у ХІІ столітті дещо зближує дві зовсім окремі історії. У цьому відношенні про збаламучення, може і невинне, я і написав листа до WSJ такого змісту:
Прочитавши у статті Форреста про історію України-Русі та кістки українського князя Ярослава Мудрого, я зробив висновок, що п. Форрест може має благі наміри, але погано поінформований. Ярослав Мудрий XI століття не був засновником держави Київська Русь. Київська Русь як держава була заснована 150 років раніше. Москва не має жодного відношення до цієї держави, за винятком того, що один з нащадків пізнішого київського князя подорожував на схід у середині ХІІ століття, щоб знайти власне місце для правління. Місцевість, фактично село, а потім і князівство Москва чи Московія, опинилися у васальній залежності монгольських, турецьких, татарських імператорів і ханів. Отже, використовуючи екстраполяцію Путіна та дивне обґрунтування, американці сьогодні мають заявити про наші претензії США до Мадрида, оскільки Колумб від імені Іспанії знайшов Америку. Путін продовжує повторювати цю необґрунтовану версію історії Москви, тому що Московія, як самостійна держава, не існувала до половини ХУ століття. Його християнство також походить з України. Щоб представити аргументи для більш ніж 1000-річної історії і представити себе колискою християнства для Сходу, Путін робить те, що він вміє найкраще — придбати шляхом вторгнення або крадіжки землі, історію та символи, які не належать Москві. Без цього він не імператор, а просто бандит. Але навіть Україна не робить Росію колискою християнського православ’я на Сході. Болгарія також у Східній Європі прийняла християнство в ІУ столітті. Російський символ, двоголовий орел, був викрадений з Константинополя. Так, Росія – крадіжка різних можливостей, тобто всього і від усіх. Правдиве зображення історії не є добрим ні до Росії, ні до Путіна. Чесно кажучи, зрештою, ймовірно, ми дізнаємося, що кості князя Ярослава були вкрадені росіянами з церкви Святої Софії в Києві і колись будуть виставлені в Кремлі, коли таємниця стане очевидною. Шапка київського князя Володимира Мономаха була вкрадена, і сьогодні символічно виставлена в Кремлі. Це необхідно для того, щоб з’єднати Московську державу з Києвом, яка передує їй більше ніж на півтисячоліття, як самостійну державу. Крадуть переважно все в Росії. Єдине, що залишається для москалів— це водка та сало, і навіть це сумнівно. У майбутньому вашим читачам було би краще, якби ви помічали відмінності між Києвом і Москвою та зважали на джерело, не спираючись на версію історії полковника КДБ Володимира Путіна. Ваші читачі припускають точність, коли читають шановану публікацію, як WSJ.
Проблеми дві. Автор цитує з історії Путіна і тому його версія історії така збаламучена. Для балансу автор мав би звернутися до Міністерства закордонних справ України. Але ось цитата:
«Як прямі нащадки стародавньої Русі, ми не заперечуємо права сучасних Білорусі і Росії також шанувати свої історичні зв’язки з нею», – сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. «Ми категорично протидіємо поточним спробам Росії інструменталізувати історію Русі для того, щоб служити сучасним путінським міфам і нелегітимним територіальним претензіям».
Вбийте мене, Бігме не знаю, що Міністр Кулеба старався сказати. Можна було надати краще зрозумілу і категоричну відповідь. Отже можна лаяти WSJ але треба брати відповідальність за нашу власну непоінформованість і брак протидії а також примітивність нашого Міністра. Ця відповідь Міністра Кулеби не є основною причиною антиукраїнської статті, але вона і не допомогла.
МЗСУ це проблематична структура яка чомусь протягом 30 років незалежності стала менш професійною та менш діловою. Оскільки у сьогоднішньому світі дипломатія майже на рівні з можливостями власного захисту зброєю, це явище одне з більших проблем України. Кулеба, Кислиця, можна назвати чимало послів та консулів це особи, які не на відповідному місці.
Українська діаспора цьому не допомагає бо вона не тільки толерує, але прямо діє, коли взагалі вона діє, як рам’я МЗСУ. Скажім собі правду, від якогось часу провідники української діаспори також не на відповідному місці, а наші наукові інституції зовсім відсутні.
Забагато сьогодні залежить від професійності та справності МЗСУ та української діаспори, щоби це просто ігнорувати. Цю проблему слід проаналізувати негайно та зайнятися реформою. Правда, тут складність, що люди на самому вершку, як сам Президент України, не на своєму місці. Все ж таки — це наслідок популізму, і до цього треба бути готовими професійними кадрами. Говорив перший президент України Леонід Кравчук, маємо це, що маємо, і треба відповідно, якщо не зовсім кваліфіковано, діяти. Тому треба шукати професійних, талановитих людей які мабуть не бажають затруднювати своє життя кожноденною працею в урядових чи діаспорних структурах, але готові бодай допомагати своїми порадами та послугами.
Очевидно при цьому треба переконувати державний і діаспорний провід до них прислуховуватися і ними користуватися. Це вимагає доброзичливості та скромності. От християнські прикмети для замислення у час Різдва Христового.
Різдво Христове і зустріч Нового Року це немов нагода починати діяти наново. Пропоную духовне і політичне оновлення. За нашу українську долю остаточно відповідаємо ми самі.
7 січня 2022 року Аскольд С. Лозинський
