Міністерство закордонних справ України — особисті спостереження
МЗСУ особливе у способах дії. Відрізняється від інших закордонних міністерств та дуже залежить від характеру його керівника. Україна до значної міри успадкувала кадри від СРСР а також у процесі нового оформлення подібно до старих часів міністерство стало місцем затруднення упривільованих і дуже часто не фахових і тому часто не компетентних. В розмові з одним молодим і хіба надійним Послом України я висловився негативно про тодішнього постійного представника України до ООН як некваліфікованого синка і ще до того синка одіозного радянського міністра за часів ще більш одіозного генсека в Радянській Україні посол був здивованим або вдавав здивування вказуючи, що той синок нормальний. Я був заскоченим хоча знав, що сам посол теж не кваліфікований дипломат.
Держави часто користуються різними особами у ролі послів, далеко не засадничо ці посли не є професійними дипломатами. Подібно і Україна. Послами зокрема до важливіших країн союзників є не дипломати, а заслужені громадські діячі або фундатори осіб при владі. Це не є у принципі добрий принцип, фактично корумпований але він загально прийнятий.
Посли це таке, але міністрами повинні переважно призначатися професійних і компетентних осіб свідомих своєї ролі. Ця роль не закінчується при репрезентації а повинна включати також елементи конкретної політичної діяльності.
Перший міністр закордонних справ України був довголітній хоча радянський дипломат. Він був дуже обережний, не оригінальний конструктор політики але софістикований виконавець. Україна ніколи не соромилась такими радянськими міністрами як Зленко чи Удовенко у перших роках своєї незалежності. Удовенко був багато більше чи тільки обличчям. Він не тільки виконував політику. Він її оформлював. Досить сказати що від Удовенка Україна немала другого Геннадія але дійсно придалося б.
Поволі приходили або доростали молодші кадри, роли інколи виконували корисно вихованці Удовенка та була надія, що при МЗС виховуються молодші кадри майбутніх дипломатів та міністрів. Це загальмувалося і фактично навіть був зворот при одіозному Президенту Януковичу. Його міністр закордонних справ бу нічим меншим як п’ятою колоною Кремля. Москва робила те що бажала.
Після вигнання Януковича, тобто здавалося б після реформ Майдану була надія на великі зміни у МЗС. Ці зміни ніколи не прийшли. Я відважуся сказати, що всі без виїмку довготривалі міністри після Януковича були і є у найкращому випадку дуже слабі міністри.
Ось така реальність: У час Революції гідності Постійним представником України при ООН був патріотично наставлений і компетентний посол, до речі вихованець Геннадія, який солідаризувався з революцією та вийшов на її бік. Навіть за Януковича він намагався працювати на Україну. Його чомусь замінила нова влада Порошенка і на його місце прийшов прямо московський сатрап який служив колись послом України у Москві та про якого я писав вгорі.
Це був ключовий для України рік бо у цей час Москва загарбала Крим та напала на Донбас. Ключовим був це час тим більше бо з 1 січня 2015 року і на протязі двох років Україні припала нагода бути членом Ради Безпеки ООН а у одному році навіть головувати. Цей сам сатрап про якого я згадував вгорі за згодою як Президента України так само і Міністра закордонних справ був представником України у ООН та тим самим у Раді Безпеки. За ці два роки членства України у РБ ООН відбулося аж 500 нарад РБ ООН. Тільки три наради розглядали війну Москви в Україні. На протязі цього часу це була єдина війна чи конфлікт в Європі. Цей сатрап відслужив ще один рік Постійним представником до ООН тобто до 2019 року, а опісля хіба за винагороду його бездіяльності його призначили послом України у Вашингтоні де він служив аж до 2021 року. Отже ж від 2015 року до 2021 року Україну при ООН та у Вашингтоні представляв московський сатрап, синок батька, який за часів секретаря КПУ Володимира Щербицького був Міністром культури УРСР, тобто коли арештували українських дисидентів таких як Василь Стус, Юрій Литвин та Олекса Тихий, усі три які загинули у Пермському концтаборі та яких хрести на могилах де вони спочивають знаходяться на Байковому цвинтарі. Це все мусіло бути схвалене післяреволюційними президентами та міністрами закордонних справ. Як це розуміти і хто за це відповідає, бодай за змарнування такої великої нагоди?
І oсь ще один приклад. На протязі влади Владимира Путіна, а зокрема за останніх 11 років тобто від президентства Віктора Януковича відбувається невпинне переслідування української громадськості у Московщині, тобто у РФ. Захистом українців у РФ не займається зовсім МЗС України. Міжнародний громадський комітет у цій справі направив листа до Високого комісара людських прав при ООН та звернувся до МЗС та Постійного представництва України при ООН за підтримкою цього прохання, тобто лише щоби Високий комісар зробив власне дослідження цієї справи та представив звіт для розгляду державами членами ООН. Це прохання вже довго розглядається МЗС та Постійним представництвом України до ООН, немов тут якась велика контраверсія. А як це розуміти? Хіба МЗС України просто не знає для чого воно покликане, а може гірше. Тут аж проситься переорганізація.
16 вересня 2021 року Аскольд С. Лозинський
