Марні сподівання
Щоби вивести в люди мене малим хлопчиною моя вже покійна але незабутня мати брала за руку до Церкви Св. Юра у Ню Йорку під час Великого Посту на реколекції. У більшості я був там тільки фізично але духово з своїми друзями на вулиці де переважно робив збитки. Одначе був один блискучий момент коли проповідник отець Софрон (Степан) Мудрий ЧСВВ мене заінтригував. Він говорив про гріх, про що я і сам багато знав. Але він сказав таке, що мене дуже зацікавило та залишилося на ціле життя. Він сказав, що коли ти бачиш що робиться зло, а ти не реагуєш, ти маєш гріх. Фактично ці слова зробили мене таким прикрим як я є, одначе без гріху байдужості.
Зло перемагає коли добрі люди не діють. Це основа також історично великих світових трагедій. Отець Мудрий мав не тільки це на увазі. Він промовляв до звичайних людей у церкві і до дітваків, таких як я. Його місія була: збудити совість і викликати реакцію, щоби кожен звичайний Християнин діяв за покликанням своєї совісті, але тоді совість мусить бути унапрямлена життям і поученнями Ісуса Христа. Ми інколи забуваємо, що Ісус — це фактична історична постать, і його життєвий приклад — це не догматика одної чи іншої релігії. Навіть атеїст повинен собі брати приклад з Ісуса і робити добро у боротьбі проти зла.
Ідучи за вказівками отця, пізніше владики Івано-Франківщини Софрона Мудрого, я мав би гріх на совісті, коли б не зареагував на останній Синод Української Католицької Церкви і понад 40 засадничо бюрократичних його постанов. Скажу тільки, чого там немає, а нема там бодай три справи які робили з Церкви живе тіло Христове, тіло вірних цієї Церкви.
Немає там ні одного слова “Патріархат” чи “Патріарх”. Є тільки прикметники бездільні “патріярший” як у Соборі, “патріярша” як у комісії, літургії. Очевидно постанови видані за підписом “† СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви”. Мій висновок, що не буде Патріярхату ні Патріярха так довго як Святослав буде Верховним Архиєписком. Святослав молода людина. Нехай живе! Він добра людина але не Йосиф Сліпий. Я починаю внутрішньо з цим годитися як більшість вірних УКЦ.
Друга тема, мабуть більш критична для життя нашої церкви, теж відсутня. Це роль жінки у Церкві. У світі, де жінки є президентами, прем’єрами, тощо, у нашій церкві жінка немає переважно навіть доступу до вівтаря. Є парафії правда де місцевий владика дозволив дівчатам служити при вівтарі, але не у моїй одній чи другій. Я із жалем сміюся, що жінка може тільки приспівувати чи прибирати. Знаю чимало жінок, з найвищою освітою і величезними здібностями, які сказали мені, що вони рідко заходять до Церкви бо там немає для них місця. Деякі вступили до інших Християнських церков, а інші знаходять Бога приватно.
Третя справа — це домовлення з нашими Православними братами і сестрами про спільний церковний календар. Два календарі нас роз’єднують. Вже не говорю про єднання з антихристами-москалями. Тут зовсім бракує логічного підходу, оскільки римський цезар не має відношення до нашого церковного життя. До речі, ми цей календар зовсім відкинули у нашому повсякденному житті.
Оскільки справи Православної церкви України відносно упорядковані (за виїмком власності споруд, зокрема одної і другої лаври, діаспорних українських православних церков) час настав конкретного діалогу з Православною Церквою України у цьому питанні. Один священник на моє запитання, чому Церква зовсім не діє у цій справі, відповів: нехай це питання вирішують вірні. Йому здавалось, мабуть, що він сказав дипломатично, а мені його відповідь звучала по фарисейськи, знаючи дуже добре що самі вірні сьогодні боязливі або байдужі і на звернення вірних і так не буде відповіді від ієрархії церковної.
Отже останнє зло у нашій Церкві про яке не сказати це гріх — це брак відповідальності. Ієрархи нашої Церкви обрані ніким тільки самими собою не відповідають перед ніким тільки перед самими собою. Синод це зачароване коло само обранців які не відповідають перед живучим тілом Церкви — її вірним. Перед Перемишлянським Синодом я звернувся до Синоду у справі Патріярхату. Я не отримав жодної відповіді навіть від якогось секретаря. Гірше того, я відповіді і не сподівався.
Слава Ісусу Христу!
Неділя, 24 липня 2022 року Аскольд С. Лозинський
