Майбутнє української діаспори
Цього року відбувається черговий Конґрес Світового Конґресу Українців. Я колишній президент цієї поважної установи і я маю своє бачення його майбутнього. Але важливіше, ніж тільки мати бачення, ще мати відвагу або зухвалість представити його, мимо того, що деякі можуть вважати, що мій термін минув і я повинен бути тільки спостерігачем або зовсім відійти. Я не включаюсь у будь які структури СКУ і не приймаю переважно участі у будь яких його нарадах, хіба якщо запрошують. Запрошення надходить дуже рідко. Дозволю собі кілька слів напередодні чергового конґресу. Прошу прийняти мої пропозиції у доброму намірі.
Що було реалією у 1967 році – не є мережею чи обмеженням сьогодні. Рівночасно основа з деякими пристосуванням залишається незмінною. Не боремось за незалежну демократичну державу, але за закріплення її. Це не змінює основи ні характеру Світового Конґресу Вільних Українців. Змінилась назва. Сьогодні ми тим більше вільні. Це означає, що ми, тобто СКВУ, чи СКУ, чи українська діаспора маємо діяти вільно за задумами і планами без жодних урядових чи інших втручань чи обмежень, хіба адміністративних, і таких, які протидіють загальному добру і безпеці.
Останні події, а зокрема дві, ілюструють дуже яскраво наші завдання і можливості. Ці події обидві стосуються Москви, яка є не тільки найбільшим ворогом незалежної демократичної України, але взагалі вільного українського світового суспільства. Ліквідація незалежного українського громадського життя у Російській федерації, нейтралізація української діаспори, а найголовніше – недопущення незалежного демократичного розвитку української держави – це ціль нашого головного ворога. У ширшому плані наміром Кремля є ліквідація української нації, тобто її повний геноцид. Дати конкретну відсіч цим намірам – роль сьогоднішнього СКУ.
Що показали ці два приклади. Що фокус на Україну і поза нею є в Європі. Посередником тут є США, оскільки США є сьогодні лідером демократичного світу. А також є проблема, що незалежна Україна ще дуже молода і національно несвідома, що влада України є поки що не зацікавлена українськими питаннями, але через різні причини виправдані та ні, її фокус є тільки на мешканців України. Це на відміну від таких держав як Польща, Мадярщина, тощо.
Тобто для ефективного функціонування цих завдань координаційний центр української діаспори повинен бути в Європі та повинен діяти не за дорученням влади у будь якій державі, включно з Україною, але як неурядова структура, яка піклується питаннями всіх українців де вони б не проживали. СКУ, який знаходиться на північноамериканському континенті, а тим більше у Канаді, яка не має найменшого впливу на світову чи європейську політику і виконує доручення за вказівками влади України чи тої держави, де він має осідок, не може у кінцевому рахунку бути допоміжним конґресом українців світу. Українські громади у Канаді, чи навіть у США, можуть бути тільки допоміжними.
Такий постулат є довготерміновий, тобто вимагає зусиль і підготовки. По перше. потреба перенесення осідку СКУ в Європу зумовлена до значної міри можливостями його фінансової реалізації в Європі. Скажім собі щиро і відкрито, що без фінансової підтримки українців Канади СКУ сьогодні не міг би працювати. Навіть при такій надзвичайні жертвенности українців у Канаді СКУ працює вже роками на дефіциті. Навіть традиційні громади Європи: Велика Британія, Німеччина, Франція які не є бідними, ніколи не виконували як слід свої фінансові зобов’язання супроти координаційного центру.
Остаточно треба збагнути, що часи все ж таки змінилися. Незалежна Україна є суб’єктом міжнародного права та інституцій. Неурядові організації не є. СКВУ не був а СКУ не є. Візьмемо для прикладу участь СКУ у Організації Об’єднаних Націй. Таких організацій є чотири тисячі. Їх просто толерують держави члени ООН для того, щоби вдавати, що є громадський голос, тобто громадянське суспільство в ООН. На цю штуку пішов СКУ який став членом щойно 2003 року. Перших кілька років СКУ був зовсім незалежним і проводив не велику роботу але таку яка дуже дражнила Москву. СКУ виконував роль громадянського суспільства при ООН. Остання декада діяльності СКУ при ООН зовсім відмінна. СКУ просто виконує репрезентативну роботу, і то дуже мінімальну, бо і Україна виконує тільки репрезентативну роботу при ООН. Останніх кілька років навіть не відначаємо Голодомор, хоча українське представництво було змушене до цього навіть за Януковича.
Мої пропозиції тут не є радикальними. Коли беремо під увагу, що ми є політична діаспора і політика це мистецтво можливого, то це можливе треба натиснути так сильно як можливо, але і обережно щоби воно не тріснуло. Москва і її союзники можуть вимагати усунення СКУ з ООН, як це Москва зробила на території РФ, називаючи СКУ небажаною, та таким чином розправилася з українською громадськістю у РФ під претекстом співпраці з СКУ. Але це не означає, що не треба тиснути.
Роль СКУ у міжнародних організаціях таких як ООН, ОБСЄ має бути інформаційна і політична. Поширити інформацію серед держав членів, відбивати дезінформацію, реєструватися як неурядова організація і представником преси для участі у пресових конференціях та інших заходах, для того, щоби знов ширити інформацію та відбивати дезінформацію.
Для цього треба мати своє представництво у Нью Йорку через нашу крайову центральну репрезентацію, УККА, але треба користуватися компетентними людьми, також у Брюсселі, Женеві та Відні, знов через наші центральні крайові репрезентації, і знов через компетентних людей. Ці репрезентації повинні діяти. Бюро СКУ у Києві виправдало себе в основному для репрезентації і виготовлення бляшок.
Недавні звіти наших громад, а у тому числі і СКУ, проявляються у фотографіях. Одні кажуть що одна знімка варта 1000 слів, але фактично фото без змісту залишається тільки особистою пам’яткою. Чому президенти чи прем’єри держав не звітують знімками? На додаток практикується несерйозне підписання угод з міністерствами України. Угоди між нерівними партнерами! Угода, яку не можна примусом втілити – це не угода а ще одна знімка. Ми стали жертвами світу зображень за яким немає змісту. Навіть фінансові звіти передаються знімками, що не можна розібратись.
Отже ж, чи можемо погодитися, що центр української громадськості це Європа, географічно рівнодоступна бодай для України і Західної та Східної діаспори? Я розмовляв на цю тему з сьогоднішнім Президентом СКУ у 2018 році, коли він ще був тільки кандидатом. Він усміхнувся. На Конгресі у 2022 році напевно відбудеться переобрання. Одначе процес свого роду європеїзації СКУ повинен уже був починатися. Оскільки, на мій погляд, ця справа була дещо відкладена, легко кажучи, вона повинна розглядатися і втілюватися приспішеним темпом щоби її доконати до 2026 року. Це не тільки діло Канади. Європейська громадськість мусить проявити не тільки зацікавлення але також спроможність.
СКУ – це надзвичайно важлива структура, зокрема сьогодні, коли світ зменшився у наслідку технології, і тому, що багато українців, а то і навіть 12 мільйонів виїхали з України від дня проголошення незалежності. На цьому стратила Україна, але це не повинно вважатися тільки лихом. Треба включити цих осіб до праці для України у діаспорі. До великої міри своїми передачами родичам, що становить близько чверті загального валового продукту України, ці українці допомагають Україні. Окрім цього оформились нові структури молодих людей у діаспорі, котрі працюють на Україну і український народ. Частина їх, зокрема в Європі, включилися до СКУ. Цю мережу слід закріпити. Ще коли б вони навчились фінансово жертвувати!
На жаль, ми не сміємо забувати, що наша діаспора мусить бути політичною на довгу мету. Москва – це не нормальна держава. Ненормальні і самі москалі. Вони з природи і виховання хижаки. Але вони наші сусіди і карту світу ми не в силі змінити. Одначе, ми повинні бути спроможними дати відсіч. Для цієї відсічі ключовим є Світовий Конґрес Українців.
30 січня 2022 року Аскольд Лозинський
