Лита Могила, або історія пограбування Москвою української культурної спадщини (260 років тому)

260 років тому:

Вересень 1763 – початок «розкопок», а фактично хижацького пограбування давнього кургану Лита Могила (московсько-імперська назва Мельгунівський курган) біля сіл Топили та Копані, нині Знам’янського району Кропивницької области. Насип кургану складав близько 10,5 метрів. Роботи здійснено за розпорядженням генерал-губернатора Новоросійської губернії Олексія Мельгунова, присланого на південь інкорпорувати в склад імперії підкорені українські землі. Тоді на глибині до 2 метрів у скрині з кам’яних плит знайдено коштовні артефакти, виконані в ассиро-урартському стилі:

– залізний акінак (короткий меч поширений серед іраномовних народів Східного Середземномор’я) з руків’ям та дерев’яними піхвами окутими золотими пластинами: руків’я декороване пальметами (орнамент у вигляді листків), перехрестя із зображенням двох гірських козлів, нижня частина піхов оздоблена зображенням двох левів, чотириногих фантастичних істот з людськими, лев’ячими та орлиними головами, які стріляють з луків;

– золота діадема з трьох ланцюжків, з’єднаних розетками;

– 17 масивних золотих платівок у вигляді орла;

– платівки із зображенням мавп та птахів;

– бронзова застібка з лев’ячими голівками на кінцях;

– срібні елементи ассирійського палацового табурету;

– 40 бронзових наконечників стріл;

– інші речі (срібні циліндри, залізні цвяхи).

Знайдені речі уникли дії велетенського поховального вогнища, яке знищило чимало інших речей, що були біля небіжчика. Топлені шматки металевих речей та глини люди знаходили в цій місцевости здавна, тому й дали назву кургану Лита Могила, який окупанти переназвали на Мельгунівський, а ми якось машинально і бездумно її повторюємо. Поховання досліджували і в наш час у 1990 та 2019, проте нововіднайдені речі були непорівнянною мізерією до того, що викопано на початку. Вдалося хіба з’ясувати, що курган насипано за одне-два століття до того як скіфи прийшли на ці землі. Він відноситься орієнтовно до VІІ століття до Р.Х. та зазнав змін у ІV столітті до Р.Х. Натомість усі безцінні артефакти Московія забрала на правах окупанта і сьогодні вони утримуються в Ермітажі (Петербург).

З так званих «розкопок» Литої Могили у 1763 розпочинається історія археологічного пограбування України (культурне триває ще від княжих часів, наприклад, коли московити вкрали Вишгородську ікону Богородиці і назвали її «Владімірской»). Безоглядне мародерство та знищення української матеріальної культури, перекручення історії тривали довгі століття за усіх московитських режимів: царського, більшовицького та продовжилося в наші часи на окупованих землях України. Все, що мало бодай найменшу мистецьку чи історичну вартість вивозилося в Московію, а чого Москва не могла привласнити – брутально знищувалося, як от, наприклад, спалення бібліотеки АН УРСР у Києві з унікальними архівами, рукописами та колекціями чи системне руйнування визначних архітектурних пам’яток (які нерідко мали загальносвітове цивілізаційне значення) української столиці та й всієї України. Зрештою так московити поводили себе всюди, де ступав чобіт їхнього солдата – чи то в Середній Азії, а чи у «визволеній» від гітлеризму, а по факту новоокупованій Європі. І ця філософія грабіжника не є набутою рисою, але на глибинному ментальному рівні вкорінена в свідомість ординця-завойовника. Ординця, який в останні століття хоч і намагається накласти на себе грим культурного народу, але ніяк йому це не вдається, бо яка ж культура «на болотах»?

А бодай приблизний перелік усього, що вкрадено на українських землях та переховується в московитських общаках під цивілізованою назвами «музей» чи «архів» ми мабуть ще доволі довгий час не знатимемо, принаймні допоки стоїть ця злочинна імперія.