Карло Звіринський – живописець, графік, педагог (100 років тому)
100 років тому:
14.08.1923 – у с. Лаврів на Львівщині народився Карло Звіринський, живописець, графік, педагог. Член Національної спілки художників України (1992), Заслужений діяч мистецтв України (1997). Захоплення мистецтвом проявилося ще з ранніх літ, проте в гірському селі не було можливости отримати навіть початкових малярських знань. Навчатись малюванню почав на графічному відділенні Львівської мистецько-промислової школи (1942-1943), про відкриття якої дізнався з газетних повідомлень. У вересні 1943 поступив на перший курс відділу малярства щойно створених у Львові «Вищих образотворчих студій» (фактично Академія мистецтв, а офіційна назва маскувала від німецьких окупантів характер навчального закладу). У вересні 1945 поступив на 5-й курс відділу малярства Львівського училища прикладного мистецтва (нині художній коледж). Навчався в Романа Сельського, відтак їхні стосунки переросли в міцну дружбу. У 1947-1953 продовжив навчання на відділі монументального мистецтва в Р. Сельського у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська Національна академія мистецтв), з якого відрахований на один рік (1949-1950) «за прояви українського буржуазного націоналізму та поширення формалістичних тенденцій у мистецтві». Здобуті знання та навики не задовольняли мистця, тому активно займався самоосвітою в царині авангардного мистецтва, про що згодом згадував: «Я тоді якось раптом усвідомив, що… в інституті я власне нічого не навчився. І почав ті пошуки формальні. Спершу — дуже кольорові аплікації. Потім від кольору перейшов до тону, звузив дуже палітру». Викладач живопису Львівського училища прикладного мистецтва (1953-1959), старший викладач живопису Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (1959-1982). Усвідомлюючи, що за офіційною кафедрою в радянській системі не може передати студентам набутих знань у 1959 на власному помешканні організував нелегальну мистецьку школу (називали «підпільна школа Звіринського») для талановитої молоді, яку також не задовольняли зашорені рамки офіційного соцреалізму. Одержимий ідеєю підтримки та розвитку українського національного мистецтва на рівні приватної ініціативи зумів налагодити багаторівневу програму отримання фахової культурологічної самоосвіти, некласичних мистецьких практик та національної формації. Знаково, що в школі крім дисциплін із сфери мистецтва студенти вивчали також історію України, релігію, світове мистецтво, літературу та музику. Нелегально школа протрималась до 1966, проте практику приватних консультацій підтримував до початку 1980-х. Його учнями стали згодом відомі мистці З. Флінта, І. Марчук, А. Бокотей, О. Мінько, Л. Медвідь, В. Бажай, П. Грицик, П. Маркович, Р. Петрук, Б. Сойка, Б. Сорока, О. Цегельська, С. Шабатура, О. Крип’якевич та ін. Натхненною та самовідданою працею спільно з своїм вчителем і товаришем Р. Сельським у надзвичайно несприятливих умовах комуністичного диктату в усіх сферах життя, а особливо в культурі таки спромоглись створити національну за духом так звану «львівську школу малярства», яка живо вирізнялась на фоні канонічного мистецтва СРСР. Цього не могли пробачити ідеологи від культури і 1982, за рік до досягнення пенсійного віку, не допустили до конкурсу на чергове переобрання на викладацьку посаду, а відтак звільнили з праці в інституті. Художник, який у вільному світі міг би стати провідним мистцем європейського рівня за весь тривалий період радянського панування не мав жодної персональної виставки і лише після падіння комуни восени 1995 відбулась перша така виставка. Від 1993 професор Львівської академії мистецтв, керівник школи іконопису ім. св. Луки при монастирі оо. Студитів у Львові (1992-1995). Сакральне мистецтво складає велику частку творчого доробку: розписав три церкви на Львівщині, оздобив іконами близько п’ятнадцяти, для однієї лише Успенської церкви у Львові створив більше 30 ікон. Експерт з питань монументального живопису та оздоблення в храмах Львівської Архиєпархії УГКЦ (від 1992). Помер у Львові 1997.
Із спогадів Карла Звіринського про юнацькі роки: «Вже тоді я знав, що я ніколи не буду ні пити, ні курити. Бо одне і друге підриває націю, яка бореться за свою незалежність. Своїх обітниць даних в дитинстві я дотримуюся ціле життя».
Із спогадів Карла Звіринського: «Ціле щастя, що книги, які попадали мені в руки, завдяки оточенню в якому я ріс, були добрими, позитивними. Вони навчили мене любити свій народ і ненавидіти гнобителів, вони навчили мене правд християнської релігії, вони формували мій світогляд, характер».
З розмови Карла Звіринського: «Все моє малярство – то молитва В ньому я намагався виразити свій подив перед величним творінням Бога. Все, що я малював, було інспіроване цим почуттям».
