Херсонське летовище

10 липня 2022 року Президент Володимир Зеленський віддав наказ звільнити від російських військових прибережні регіони України до Криму

Неповторні враження мого повернення з відрядження на меліоративні об’єкти Херсонщини в липні 1990 року. Будівля Херсонського летовища – сучасна і простора, як на 30-40 рейсів на добу. До шосейної дороги прилягає суцільний скляний фронтон, зміцнений алюмінієвими конструкціями. Стіни, колони і стелі оздоблені південним ракушняком, а подекуди і сірим мармуром. Зручний зал для пасажирів, буфет – кава, холодні напої, кафе. Повітря в спеку прохолодне – працюють кондиціонери. Повернута до летовища тераса для пасажирів на другому поверсі. Здається ніби попав у інший світ після звичного у відрядженнях сервісу. Мимоволі починаєш ставитися з повагою до херсонських властей. Змогли ж отримати, або як кажуть «вирвати», гроші та фонди на дефіцитні будівельні матеріали. Але якою ціною далося це досягнення?

Довгою бетонною смугою повз відкриту терасу пронісся й злетів у небо швидкий ТУ-134 – флагман місцевої авіації. Кілька тихохідних ЯК-40, АН-24 і Л-410 завмерли на стоянці. Трохи далі розташувалися ряди «аннушок» – довоєнних одномоторних, але незамінних трудівниць районної та сільськогосподарської авіації АН-2.

Ту-134 зник у блакитному небі. Може це один із швидкісних лайнерів, що доставляють пасажирів до Москви, Києва і Львова? А може так званий «продуктовий рейс» до Києва чи Москви, вдячність вищих чинів яких, посприяла побудові летовища. Працівники тресту «Херсонводбуд» вчора просвітили мене, що Таврія регулярно доставляє літаками найсвіжіші продукти до столу союзних і республіканських керівників найвищого рангу. Подейкують, що «дари Херсонщини» споживають родини Президента СССР М. Горбачова і чиновників союзного уряду. А в Києві – теж на найвищих рівнях, починаючи від Першого секретаря КПУ В. Щербицького.

Звичайно, херсонська сільськогосподарська продукція не уражена радіонуклідами після Чорнобиля, як київська, житомирська чи черкаська і не отруєна промисловим пилом, газами і кислими дощами, як в районах гірничодобувної, вугільної, металургійної і хімічної промисловості в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій Луганській областях. Херсонщина є одним з екологічно найчистіших регіонів України. Тут відсутні підприємства, що отруюють повітря і ґрунти, а недосконалі атомні станції з їх викидами в атмосферу розташовані в Запорізькій і Миколаївській областях.

Ґебус-Баранецька С. Багатства України. Графіка. 1942 р.

На Херсонщині превалює харчова і переробна промисловість, а асортимент та якість овочів і фруктів, напоєних гарячим південним сонцем, не йде у порівняння з північнішою продукцією. «Степів широчина бездонна, що мов зелений океан тече круг білого Херсона» майже повністю розорана і засіяна. Поля, поля і поля особливо добре видно крізь ілюмінатор літака. На початку липня вони лише подекуди зелені, а в більшості – жовтогарячі від стиглої пшениці, смугасто-жовті над скошеними валками і брунатно-зелені над свіжою стернею. Струнку геометрію квадратів і паралелепіпедів полів підкреслюють прямі лінії ґрунтових доріг і зелень полезахисних смуг. Далеко за горизонт прямують бетонні ложа зрошувальних каналів. Де-не-де блисне срібним дзеркалом ставок посеред полів. Поруч зі ставками – будівлі одної-двох тваринницьких ферм, обрамлених зеленими полями, засіяними кукурудзою і кормовими травами. Тут, як і всюди на полях, видніються арки дощувальних установок.

Достиглий пшеничний лан підійшов упритул до Херсонського летовища. На краю поля біля лісосмуги застигли в нерухомості три комбайни і вантажівка. Хлібозбиральна техніка явно не асоціювалася з випаленою сонцем травою летовища і розміщеними поруч малими і великими гвинтокрилами на бетонних майданчиках. Комбайни ще не приступили до роботи. Може не було пального (для військової техніки завжди є). Та вірогідно, що через годину-другу комбайни рушать навпростець, скошуючи пшеницю. Рушать проти насиченого пилюкою і половою сухого вітру, що обпікатиме обличчя, скрипітиме на зубах і забиватиме горло комбайнерів. Але тисячі комбайнів збиратимуть урожай на полях усієї Херсонщини, незважаючи на нестачу пального, запасних частин і, головне, на сміхотворно низьку оплату за важку хліборобську працю.

Вантажівки доставлять золоте зерно на токи. Перевіяне, посортоване і просочене солоним потом українських хліборобів зерно повезуть здавати державі на численні склади-елеватори на берегах Дніпра або на залізничні станції. Здавати майже за безцінь. 1 тонна української пшениці в кілька разів поступається в ціні 1 тонні сирої нафти. В США, наприклад, вона коштує в кілька разів дорожче від 1 тонни нафти. А що можна сказати про економічну вигоду хліборобства в Україні, коли ціна на зерно зросла в 1990 році в 1,5 рази, а на мінеральні добрива і сільськогосподарську техніку – в 3 рази.

В минулому році, перебуваючи в місті Сміла на Черкащині, я побачив у краєзнавчому музеї фотографію з далекого, але такого пам’ятного в Україні 1929 року. Року початку примусової колективізації. На фото валка підвід, запряжених селянськими кіньми, і доверху навантажених мішками з зерном. Поруч з селянами-фірманами на підводах і вздовж дороги червоноармійці з рушницями в руках. На стенді короткий, але змістовний підпис: «Червона Армія допомагає селянам здавати хліб державі».

За шістдесят років мало що змінилось у державній політиці Совєцького Союзу. Узаконений грабунок українського селянства продовжується. Без червоноармійців «людяними» економічними методами, передусім, регулюванням цін. Сільське господарство фінансується і постачається за остаточним принципом після оборони і промисловості. Кваліфіковані високооплачувані робітники з року в рік продукують літаки, гвинтокрили, танки, атомні підводні човни… В селах катастрофічно бракує комбайнів нового покоління, малогабаритних тракторів, сівалок і запасних частин. Нова техніка через високу вартість недоступна колгоспам і радгоспам. Вартість одиниці найпростішої військової техніки в десятки разів перевищує вартість найскладніших агрегатів для обробітку землі. Але виробництво всіх видів зброї продовжується, незважаючи на те, що, наприклад,, СССР має танків більше, ніж вся Європа.

Все це відбувається під акомпанемент палких промов і закликів союзних і українських керівників, починаючи від Президента М. Горбачова, «негайно віддати борги селу». Проте борги віддають не селу, а за океан. Не так давно уклали черговий контракт вартістю в 1,5 млрд доларів на закупівлю американської пшениці. Частково вирощеної, до речі, фермерами українського походження. Пшениці, яку при діючій системі не в змозі виростити нащадки відомих на весь світ таврійських, полтавських, запорізьких, донських і кубанських хліборобів. То що ж, і далі будемо нарощувати військові м’язи, щоби боронити наші злидні від міфічної агресії імперіалістів?

Характерна особливість херсонських ланів, як і запорізьких, миколаївських, кримських – Північно-Кримський канал із Нової Каховки, мережа бетонованих каналів, розгалуження бетонних лотків, підземних магістральних сталевих водоводів. що несуть воду до дощувальних установок. Зрошена земля щедро плодоносить під гарячим таврійським сонцем. Ефективні зернове господарство, овочівництво, молочне і м’ясне тваринництво. Врожаї кормових культур і зеленої паші збирають два рази в рік.

У 1988 році в автобусі з Таллінна до Риги, характеризуючи плюси і мінуси першої в СССР «естонської» моделі госпрозрахунку, провідна економістка Держплану Естонії підкреслила чинник чорноземів, дешевшої і багатшої кормової бази Півдня України й збирання двох врожаїв кормових культур на рік. Відомо, що в Естонії м’ясо-молочне тваринництво є однією з розвинених (хоча дотаційних) галузей сільського господарства.

Не раз перебуваючи в Херсоні, я переконався, що, навіть, в сутужні часи кінця 1980-тих років прилавки молочних і м’ясних крамниць заповнені значно краще, ніж у Львові чи в Дніпропетровську. Та й ціни в них нижчі, ніж в Естонії. Проте і херсонські прилавки можуть опустіти при «совковських» методах господарювання, коли продукти в таких масштабах будуть вивозити з України до Російської Федерації взамін за знецінені паперові карбованці, які так справно продукують московські друкарі.

Над летовищем піднявся ще один ТУ-134. Звичайно, літак може вивезти з Херсонщини значно менше плодів праці селян, ніж залізничні ешелони. Але, якщо це «продуктовий» рейс, то доставляє він до столиці продукцію найвищого ґатунку. Зібрану на спеціальних полях і садах, вирощену на спеціальних пасовиськах і фермах – оазисах серед ланів Таврії. Де не використовують мінеральні добрива, отрутохімікати, біостимулятори росту худоби і птиці. Там, де господарка ведуть за віками перевіреними і незаслужено забутими дідівськими методами, а продукцію переробляють у спеціальних, часто закуплених за кордоном цехах. А чи мають в достатній кількості екологічно чисті продукти хворі діти, вивезені з уражених Чорнобилем районів, або діти, які живуть у задимлених і загазованих промислових містах Середнього Придніпров’я та Донбасу?

15 червня 2022 року розпочався наступ Збройних сил України на 75-кілометровому відтинку фронтової лінії на Херсонщині. Українські вояки неспинно йдуть вперед. Новітня зарубіжна артилерія, системи залпового вогню, авіація й українські партизани регулярно знищують командні пункти, казарми і скупчення техніки російських військ, системи ППО, стаціонарні й польові склади боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів. Російські війська відповідають на потужними обстрілами по всій лінії фронту, руйнуючи при цьому мирні міста і села та вбиваючи їхніх жителів. Немає сумніву, що невдовзі ворога викинуть з Херсонщини.

Благословенна в болях ран степів широчина бездонна,

Що мов зелений океан тече круг білого Херсона,

Що свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона.

Максим Рильський «Слово про рідну матір». 1942 р.

Дійсний член Наукового товариства

Імені Шевченка Ярослав Середницький (Львів)