Харитя Кононенко – громадська діячка, журналістка, письменниця, перекладачка (80 років тому)
80 років тому:
15-22.10.1943 – розстріл гітлерівцями 830 українських в’язнів у тюрмах Волині (Луцьк, Дубно, Рівне, Кременець), авіабомбардування і обстріли з гармат та бронепотягів українських сіл.
«Не бійтесь! На нашій крові повстане Україна». Харитя Кононенко.
15.10.1943 – у м. Рівне німцями розстріляна Харитя Кононенко, громадська діячка, журналістка, письменниця, перекладачка (володіла французькою, німецькою, чеською, англійською мовами), етнограф. В літературі подається, що була донькою поета Мусія Кононенка, хоча окремі дослідники піддають це сумніву, вважаючи її прийомною дитиною. Виховувалася в сім’ї дядька Олександра Вілінського та тітки Валерії О’Коннор-Вілінської; родину Вілінських часто відвідували Старицькі, Черняхівські, Лисенки, Садовські. З 1907 замешкала у Києві, учасниця Українського дитячого клубу. Закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію (перша жіноча гімназія у Києві). 1918 виїхала до Швейцарії, де Вілінський призначений послом УНР, після ліквідації посольства – до Відня, відтак у Подєбради (Чехія). Членкиня Української національної секції Міжнародної ліги миру і свободи (Відень, 1921), редактор жіночої сторінки газети «Діло». У Подєбрадах членкиня Пласту, Українського пластового комітету в Празі. Закінчила Українську господарську академію (Подєбради) та Карлів університет (Прага), доктор філософії. Співзасновниця Союзу українок Канади (1925), голова Жіночого товариства ім. Ольги Кобилянської, працівниця редакційної колегії «Каменярів» інституту ім. Петра Могили в Саскатуні. 1928 повернулася до Чехо-Словаччини в Подєбради, відтак переїхала на Закарпаття в Ужгород. Працівниця «Просвіти» на Закарпатті, дописувачка до дитячого часопису «Пчілка», представляла закарпатське жіноцтво на Світовому жіночому конгресі у Станіславі (1934). Невдовзі переїхала до Галичини, працювала в товаристві «Сільський господар», організаторка жіночих секцій на Холмщині, Посянні, Лемківщині. Авторка етнографічних розвідок у львівських виданнях, рубрики «Балачки про моду» на жіночій сторінці часопису «Діло» (1936-1939). Захистила докторат з права (1939, УВУ). Одна з керівників Українського червоного хреста в Рівному на Волині (1941-1943), який діяв легально, займалася відродженням «Просвіти», друкувалася в газетах «Волинь», «Жіноча доля», «Жінка». Після заборони німцями УЧХ організувала та очолила «Суспільну опіку охорони народного здоров’я», організувала легальну школу медсестер та акушерок, нелегально керувала підпільним УЧХ. Ризикуючи власним життям організовувала допомогу радянським полоненим українцям з харчами, медикаментами, її стараннями тисячі мешканців Рівненщини зголошувалися родичами полонених червоноармійців задля їх визволення з трьох рівненських концтаборів. Організувала постачання медикаментів та скеровувала медичний персонал до відділів УПА. Заарештована ґестапо 16.07.1943 за співпрацю з ОУН та УПА. Після чергової провокації радянського терориста Ніколая Кузнєцова німці розстріляли близько 500 заарештованих українців, переважно представників інтелігенції, серед яких Харитя Кононенко. Народилася у с. Миколаївка на Полтавщині 1900.
Перед смертю залишила заповіт співкамерниці Софії Степанюк: «Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права».
Улас Самчук: «Українські люди! Мешканці міста Рівного! Коли ви будете проходити біля того пам’ятника, пам’ятайте, що його поставлено провокаторові за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер, числом понад півтисячі. А в тому було знищено життя великої гуманістки, невтомної діячки на допомогу всім людям, які допомоги потребували, – Хариті Кононенко. Що їй завдячувало своїм життям тисячі і тисячі полонених, покривджених, вбогих, немічних. Не забудьте цього ніколи»
