Громадянський рух і українськість

Йосиф Сірка

Відомий український журналіст та письменник Остап Дроздов 19-го серпня н.р., на своєму каналі у Youtube висловив свої побоюваня щодо найновішого «опитування української громадськости». Під назвою: «Війна за українське, а тил – за всяке», він звернув справедливу й особливу увагу на оприлюднені результати соціологічного опитування. Згідно з ними 85% опитаних ідентифікують себе громадянами України, 6% – локальними патріотами і тільки 3% – українцями!

Для кожного свідомого українця, який зараз воює (кожен у свій спосіб і спроможности) за своє національне збереження, такий показник опитування викликає дуже змішані почуття. Справа в тому, що вже вісім років українці страждають від російської аґресії лише тому, що вони хотіли на своїй терторії розвивати свою українську самобутність, яку – окрім Московї, цілий світ вже визнає. Та і наша мова, завдяки виступам президента Зеленського, звучала вже в десятках парламентів та університетів на різних континентах.

Здавалось би, що саме усвідомлення українцями своєї ідентичности стало тим чинником, яий вже в перший день повномасштабного вторгнення та жорстоке бомбардування Московією українських міст та сіл, стало причиною зголошень до українського війська мільйонів чоловіків та жінок добровольцями. Для більшости людей бути громадянином України і українцем, українкою – дорівнює тому самому поняттю. Та, як виглядає із бажання «соціологічного опитування» – комусь дуже хочеться внести «ньюанс» до опитування, який би дав пізніше можливість маніпуляції.

Виключення з числа телеканалів найбільш патріотичних: Прямий, Еспресо, 5 канал, було першим сиґналом того, що комусь в Україні перешкоджає «забагато» патріотизму. Узаконені квоти теле- та радіомовлення досі безкарно порушуються, а наближeні до оліґархів та влади телеканали, почали «шукати шляхи» до «ширшого кола слухачів-глядачів» через інтенсивну русифікацію ЗМІ. Іншими словами, метод Д.Ґордона, який вже роками «ґвалтує» навіть «щирих україномовних» російським язиком, знайшов послідовників, що підтверджує істину, що: дурн

Не знаю, наскільки збільшилося число слухачів-глядачів після потужної русифікації ЗМІ (мовляв, російською більше слухають) численними журалістами, політиками, фахівцями, політолоґами, офіцерами ЗСУ та державними службовцями і в чому їхня перевага над використанням державної української мови?!

Доречно згадати, що колеґи, по професії, на телеканалі ІСЛАНДІЯ звинуватили Ґордона у зраді, праці на РФ та намаганнях скинути Зеленського. Але те що саме його «приклад» став зразком для новоствореного теле- каналу FREEDOM, який «популяризує» російську (виступи українською з першого ж слова притишує і негайно перекладає на р. язик).

«Гоніння» за «широким колом» призвело до того, що навіть такі канали, як Прямий, Еспресо, 5 канал запрошують російськомовних експертів та змушують слухати без перекладу російською – фахівців, журналістів, політологів: Березовець, Портников, Жданов, Бутусов, Мусієнко, Фесенко, Чорновіл та багато інших.

Складається враження, що це «продовжена» рука русского міра, яка дуже підло маскується «ширшим колом слухачів, глядачів». Слід бути чесним до кожного слухача і глядача і не вважати людей, які виросли на українському хлібі за тупих бованів, які за 33 роки залишалися тупими й нездатними до розуміння мови.

Про те, що русский мир був постійно дуже «креативним» (стосовно русифікації) протягом комуністичного панування, пам’ятають нетільки батьки сучасних прихильників «велікай культури». Тим, хто втратив пам’ять, чи ще ніколи цього не чув і незнає – нагадаємо, що для тюрських народів СССР навіть запроваджували російський альфавит – щоб наблизити до мови Леніна. А в неросійських дитячих садках «нагороджували» дитину цукоркою, якщо вона повторювала російські слова. Учня можна було звільнити від вивчення рідної мови, якщо цього забажали батьки, які, на жаль, таке робили – задля «майбутнього дитини».

Цілковито коруптною була освітня система – тут вчителям російської мови надавали більшу платню, ніж учитлям національних мов, і то в тих «союзних свободних республіках», до яких належала і УССР. Запровадження «общепонятного язика» довело до того, що українську почали усувати не тільки з обов’язкового вивчення, але й змінювати словниковий фонд – замінюючи самобутні українські слова московськими, а видавали словники без слів, які цілковито були відмінними від російського язика.

Найбільшим покаліченням української мови стала жертва – літера Ґ (G). Це мовне дикунство московитів спричирнилося до катастрофи, бо ж навіть освічені інтелектуали України досі не можуть зрозуміти, якої шкоди їм завдала ліквідіція «націоналістичного» Ґ. Брак звуку Г (га –ha) в російській, спричинився до того, що й нема відповідної позначки. Французи також не мають цього звуку, але літеру h (укр. г) при написанні вживають (histoire). Це допомагає французам правильно писати імена, прізвища, ґеоґрафічні назви тощо, в яких важко було б обійтись без h (га).

В московській мові цього не врахували, тому мають хокей – замість гокей, хаус – замість гаус, хандбол – гандбол, Ґітлер – замість Гітлер, Ґамбурґ – замість – Гамбурґ та ін.. Саме наведені приклади є яскравим свідченням того, скільки шкоди принесла українцям ліквідація однієї літери. На щастя, калічення назв не впливає на самі назви, бо чудодійна американська зброя під назвою HIMARS – ГАЙМАРС – зазнала вже «вимовного знущання»: хімарс, хімерс, а все це лише через те, що до тих, хто пише та мовить у ЗМІ ще не дійшло, що українська і російська – це дві різні мови і українська має звуки, які до московського вуха не доходять. Тому вже найвищий час, щоб вивчати (вимовляти) чужі слова за українськими нормами і можливостями, а не повторювати примушене вивчення фальші та перекручень, які вніс русский мір у нашу мову.

Таке враження, що навала в інформаційному просторі, пов’язана з боротьбою за «широку публіку», слухачів та глядачів, нагадує скоріше русифікацію усіх народів небіжчика СССР, яку пропаґували потребою «ОБЩЕПОНЯТНОГО МИРОВОГО ЯЗЫКА». А задля цього, здається, і проводяться «незалежні соціологічні опитування» не простими і зрозумілими запитаннями, на які кожен може однозначно відповісти, але такі, які у майбутньому, можна буде маніпулювати.

При цій нагоді, варто пригадати, як хоробрий патріотичний народ Словацької Республіки – сусід України – за короткий час існування зумів не тільки утвердити свою державність і державну мову, але й стати рівноправною державою Европейського Союзу.

Словаччина має спільний кордон з Україною  протяжністю близько 100 км.. За деякими джерелами, словаки — найближчі «генетичні родичі» українців: обидва народи мали подібну соціальну структуру, побут, мову і народну творчість, врешті, їх єднала до 1918 року спільна недоля угорського поневолення, але їхні взаємини були принагідні й обмежені Закарпаттям та етнічними українцями тзв. Пряшівщини. Словаччина стала незалежною державою 1 січня 1993 року, після мирного розпаду ЧССР , який іноді називають оксамитовим розлученням. 

Запровадження державної словацької мови супроводилось також спробою представників угорської нацменшини (8,5%), запровадити угорську – як другу державну, але послідовність і вимоги, стосовно державної мови, недозволили порушень статусу державної словацької. Саме могло б могло би послужити прикладом для українських законодавців, які з такою легковажністю ставляться до порушень мовної політики в Україні, яку демонструють зараз майже всі українські телеканали щодо вигаданого фантомного «широкого і російського та російськомовного теле- і радіослухача», якого легко переконати, що він «громадянський», а не український слухач!

І, здається, саме оця безпринципна мовна політика оліґархічних (і не тільки!) каналів послужила причиною появі такого «соціологічного опитування», результати якого викликали стурбованість у О.Дроздова. А народне прислів’я нагадує, що нема диму без вогню! Тому потрібно вогонь погасити, поки не розгорів ся, щоб уникнути біди!

Торонто, 22.8.22