Етика і справедливість
Два концепційні складники конечні для суспільства та держави (влади), щоби вони шанували своїх членів чи населення. Концепції одначе дещо занедбані, навіть у найбільш квітуючих демократіях. Ці елементи повинні проявлятися у моральних засадах, які є втілені у законах і правилах суспільства, а також окремо для професій, які посідають дуже часто провідну роль у даному суспільстві. Між ними й професія юристів, яка, як показав досвід, мабуть найширше проникає в ряди речників влади.
При цьому треба зрозуміти, що загально шановане і проголошене “верховенство закону” є недостатнє, а гірше того, воно часто збаламучує, мовляв, коли державна влада аргументує, що вона діє на підставі законів, котрі вона сама впровадила у життя для того, щоб укоренити свою владу. Дуже часто закони є не справедливими, а кон’юнктурними, щоби зберегти владу. Тим гірше таке впроваджує суспільство у блуд. А в додатку світове суспільство таким чином також запроваджуєтья у блуд чи сліпий спокій.
Ми звикли називати деякі держави чи суспільства демократичними тому, що вони переводять періодичні вибори, і здається навіть демократичним способом, бо немає дуже великого надужиття адмінресурсом та фактично більшість населення проголосувала за результатом, незважаючи на те,яким є цей результат. Тобто, не було більших маніпуляцій. Інколи це вдається під страхом. Путіна чи Лукашенка мабуть обирають безтерміново через страх, а не через вияв волі народу, хоча через культуру імперії Росії Путін, вбивця та диктатор, може мати популярність. До культури великодержавництва додається елемент страху.
Культура того суспільства однак така, що саме суспільство потребує лікуватися. Цей стан навіть може походити з релігійних причин, бо часто найбільш авторитарні суспільства мають релігійне піднебіння. Найбільш яскравий приклад – це Іран. Але також і Росія зі своїм звихненим Православ’ям, побудованим державою фактично як спецслужба, що протирічить одному з основних демократичних засад, відокремлення держави від релігії і релігії від держави.
Загально уважається, що чисельно щодо кількості електорату найбільша демократія у світі це Індія. Який парадокс. Населення 1.4 мільярдів проголосувало за партію Прем’єр міністра Моді і так він обраний уже кілька разів і хіба демократичним способом. Тільки він вбивця, але релігійна культура індусів мабуть сліпо схвалює вбивство, а то і геноцид мусульман, котрі проживають сконцентровано на території Індії. Індія – це яскравий приклад хворого демократичного суспільства, де існує верховенство закону, але без справедливості. Це не тільки включає релігійний чинник, який є наскрізь політичним, бо найбільшим суперником Індії є Пакистан, який сповідує Іслам. В нутрі Індія також побудована на систему каст, тобто несправедливого ставлення до власного народу.
Правники фактично є апологетами свого клієнта, і часто захисниками суспільства, а у менш демократичних країнах — захисники державної влади замість захисту людини перед державою. Це основа авторитарного режиму. За радянщини були юристи але які? Був такий собі Віктор Медведчук. Був Євдокимов. Тобто просто бандити з зерном юридичної освіти. Вся Спілка юристів була колом бандитів і спецслужб.
Але навіть демократичні держави мають вади. Вони вказують на інші гілки влади, які нормують чи регулюють президента чи парламент, тобто судочинство. Таким чином, для прикладу, можна дійти до абсурду, бо вражіння одне, тобто, що ця гілка влади справедлива і етична.
Ось найвищий суд Верховний в Америці, остаточний захисник справедливості та етики. Він немає кодексу етичної поведінки, а самі судді є обрані тільки частинно за кваліфікаціями науки чи досвіду, але у більшості за політичним чи ідеологічним окресленням¸чого вони після обрання зрікаються, але, як кажуть в Америці, коні вже вибігли зі стайні. Він чи вона стають тоді за 24 години прикладом об’єктивності. Чи не абсурд!?
Подібне з Верховним судом України, хоча це суд України останньої інстанції. Коли б садили більше суддів за ґрати, суспільство було би здоровішим. Я не схвалюю корупцію українського судочинства. Але така корупція не почалась в Україні, а існує в США 200 років. Треба не заплющувати очі а карати.
Тобто, проблема звичайно людська, бо людина по основі тварина, яку в першу чергу цікавить задоволення власних фізичних потреб. Культура суспільства дає дозу контролю над людиною, як вказують зверхники культури між ними, зокрема речники також релігії, що є не тільки чинниками добра чи зла, але також заслоною. Що відрізняє людину від тварини, як вказують і не тільки християни, це її душа.
Одначе з Православним Хрестом у руках і Путін, і Кіріл закликають мосальських солдатів «стерти українців з лиця землі». Ось тут релігія і християнство звиродніли і служать для облуди суспільства. Тим гірше, коли речники іншої релігії висловлюють пошану до спотвореного.
Можу зокрема звернути увагу на християнство, бо ця віра для мене найближча. В ім’я Православ’я та третього Риму вбивають невинних людей, викрадають дітей та перевиховують. Правда, це звихнене Православ’я. Але також Первоієрарх найбільшої Християнської церкви Католицької зустріччю з речниками зла, схвалює їх, свідомо чи ні, ставить моральні критерії та молиться за всіх рівно, вбивців та вбитих. Як розрізняти? Кажуть: бо християни повинні молитися за усіх, добрих і поганих. Але християни повинні вказувати на зло, бо інакше це збаламучує віруючих, які не знають, хто кривдить, а хто скривджений. Губиться моральний чинник зовсім невизначеністю особи, яку деякі сліпі віруючі вважають непомильним.
Гірше того, Церква вчить нас це прийняти. Ще є для того догма, яка здавня спаплюжена, і ніхто з церковних достойників її не справляє. Політика у Католицькій церкві така, що все відбувається без критики, тому що у Католицькій церкві, як у Верховному суді США, немає кодексу етичної чи моральної поведінки, а дуже багато політично залежить від найвищого судочинства чи першої особи. Єдиний кодекс – це Євангеліє, яке остаточно інтерпретується тою особою, яка провинилася. Люди забувають, що ця особа – тільки людина з великими слабостями. Це історично проявлялося у Католицькій церкві, а тим більше сьогодні, коли компетентність та характер найвищої особи є під знаком запитання.
Подібно з професією, до якої я належу в Америці. Колись, коли я щойно почав, конкуренцію між юристами старалась регулювати сама професія та забороняли рекламуватися безмежно, мовляв це зводить суспільство у блуд. З часом ця контроля знялася і відкрилось ціле поле брехні, фантазій та гарантій. Натомість, немов для рівноваги, професія наложила завдання на своїх членів виділити певну частину свого часу для добра суспільства, тобто праці без зарплати. Разом з рекламою збаламучення суспільства, ціни юридичних послуг збільшувалися настільки, що віддати 40-50 професійних годин річно без винагороди стало не відчутним, а просто ще однією рекламою, мовляв я віддаю безкорисливо багато годин суспільству, тобто я заслужений чесний чоловік. Отже ж професія стала далеко менш прозорою перед суспільством, ніж у минулому, мимо того, що юристи мають обов’язок служити суспільству. Отже ж, найбільше втратила на тому професійна етика, і внаслідок — суспільство.
Ці міркування не для того, щоби скривдити одну релігію чи професію, до яких я належу, але для того, щоб вказати, що ми, як люди, передусім тварини, хоч навіть із душею. Нам потрібно динамічного культурного регламенту постійно, бо без регламенту ми як тварини, готові на що-будь. Тільки от хто має цей регламент запроваджувати? Якщо такі як ми, то наш обов’язок з моральної точки зору є контролювати тих, котрі стоять на позиціях контролі. Взаємний контроль включає також взаємну критику та постійне слідкування. Цим повинні займатися, але конструктивно, усі члени суспільства, від доярки до священика. Хіба усі мають душу.
От питання для Католиків чи Православних: якщо жінка може бути дояркою чи юристом, то чому вона не може бути священиком? А це належить до справедливості!
24 травня 2023 року Аскольд С. Лозинський
