Дискусія для вшанування пам’яті
На початок для прозорости треба розкрити мабуть, що я стою на становищі, що під час Голодомору 1932-33 загинуло від 7-10 мільйонів українців. Ніколи у моєму житті я не досліджував це число у радянських архівах. Як юрист, який користується свідченнями експертів, мій висновок базується на оцінці досліджень цих експертів та їхньої компетенції, істориків і демографів, але дійсно дослідників. Уважаю, що кількість жертв Голодомору – це повинна бути тема подальшого дослідження для того, щоби встановити як найбільш вірогідну кількість для вшанування наших жертв.
Так само як не уважаю себе компетентним самостійно встановлювати число жертв, як юрист, ознайомлений з Конвенцією проти Геноциду Організацій Об’єднаних Націй, знайомий з самим процесом виготовлення окреслення та декларації, уважаю себе компетентним на відповідному рівні оцінити чи Голодомор 1932-33 був геноцидом. Кількість жертв не має значення для такого висновку, тому будь які декларації, що дальше обчислення кількості підважує окреслення Голодомору геноцидом світовим товариством, є лицемірним і нечесним. Не знаю українського демографа чи історика у Діаспорі, який заперечує, що Голодомор був геноцидом, незважаючи на те, яку кількість жертв він чи вона проповідує.
Тут ще є також і емоційний чинник. Мені трохи соромно за наш так званий науковий світ. Мабуть помиляюся, але не знаю іншого народу, який у більшій чи меншій мірі сам активно працює для історичного применшення найбільшої трагедії свого народу. Також я не розумію мотивації, але тим самим не кидаю будь якого підозріння. Люди і науковці працюють з різними намірами, але майже усі прилюдно заявляють, що шукають правду. Ну, прийміть це як істину.
Недавно з’явилася заява проти встановлення цифри жертв Голодомору Національним Музеєм в Україні у кількості 10.5 мільйонів. Ця заява має понад 200 підписів осіб різної категорії, вибачте за вислів, але і так і окреслили себе заявники від науковця до фермера і пенсіонера. До мене також звернулися підписати, не знаю у якій категорії, чи науковця чи фермера чи просто пенсіонера. Я, очевидно, відмовив. Незрозумілим для мене є список і окреслення кожного заявника, для чого, а також сам текст. Особливо неясним для мене це таке:
“За результатами наукових досліджень, здійснених фахівцями різних країн, діапазон оцінок втрат української людності внаслідок Голодомору лежить в межах від 2,6 млн до 5,0 млн. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України – 3,9 млн. Результати досліджень демографів оприлюднені в провідних українських та авторитетних закордонних виданнях (і визнані міжнародною спільнотою). Авторитетні історики та демографи вказали на цілу низку фальсифікацій і методологічних помилок Експертизи та піддали жорсткій критиці її результати. Вони не заперечують можливості зміни усталеної та юридично закріпленої цифри втрат, проте вважають, що це буде можливо лише у разі появи нових науково перевірених аргументів.”
Чому так важливим є цей вирізок. Чи всі заявники приймають цю цифру 3,9 мільйон, яку я особисто і професійно уважаю кривдою для жертв. Бо мимо того, що написано демографами і оприлюднено в провідних українських та авторитетних закордонних виданнях, фактично слово “демографи” зводиться до шістьох здається, пять з Інституту імені Птухи і один з Америки. Вони називаються Наталія Левчук, Т. Г. Боряк, Олег Воловина, Омелян Рудницький, Алла Ковбасюк і Наталя Кулик. Єдине так зване “авторитетне закордонне видання” це Nationalities Papers. Тобто це одне джерело, і відносно другорядне, з певним упередженням, як окреслюється у науці.Тим більше, що не завжди користується рецензіями колег.
Без критики цього Інституту чи видання Nationalities Papers, це дослідження вперше вийшло у 2015 році, і від того часу тільки з’являються його передруки чи переклади без нових доповнень. Тобто за шість років ні ці, ані другі демографи чи історики, які пропагують цю цифру 3,9 мільйонів не спромоглися видати ані дослідити нічого нового або для ревізії, або для підтвердження. Не знаю інтимно професії істориків чи демографів, але у моїй професії найбільше недомагання – це лінивство.
Тому, відкидаючи заяву колишніх радянських науковців (бо перший заявник – це радянський науковець, який встановив цифру 3,5 мільйонів ще за СРСР і довго аргументував, що це не був геноцид) і фермерів, закликаю тих, котрі підписали, а є фактичними фахівцями, або мають претензії до експертизи, продовжувати дослідження. Встановлення кількості жертв вимагає не тільки історія, але і заслуговують ті жертви котрих ми досі не обчислили.
Деяка українська преса вважає, що ця тема дуже спірна і тому відмовляється від публікації, задовольняючи себе, що тема контроверсійна і є різні погляди. Це надто важна тема, щоби її просто іґнорувати. Іґнорація тим самим робить кривду жертвам. Досліджуємо, пишімо і публікуймо бо невинні жертви варті цього, щоби їх постійно і ще довго згадувати. До речі, саме явище сьогоднішньої України віддзеркалює цей геноцид. Це дуже актуальна тема.
16 грудня 2021 Аскольд С. Лозинський
