Директива НКВС про вербовку агентів в таборах полонених для агентурної роботи у післявоєнній Європі (80 років тому)
80 років тому:
7.10.1943 – ухвалено директиву НКВС № 489 «Про агентурну роботу серед військовополонених» з метою їх вербування для «агентурно-політичної роботи на багато років наперед в повоєнний час» в країнах їхнього походження. Документ видано під грифом «цілком таємно» та розіслано Народним комісарам внутрішніх справ союзних та автономних республік і начальникам управління НКВС країв та областей. В директиві піддано жорсткій критиці дотеперішню незадовільну практику вербування полонених. Наголошено на неприпустимості використання «вже завербованої для виконання важливих завдань на майбутнє агентури для внутрішньотабірного інформування» та недотримання з нею елементарних вимог конспірації. Також вказано на надзвичайно низькі темпи вербувальної роботи, зокрема зазначено, що у 18 таборах, які подали звіти «з 25000 військовополонених завербовано лише 165 агентів, з яких абсолютна більшість – для внутрішньо табірної роботи». Для докорінної зміни агентурної роботи з військовополоненими окреслено чіткі заходи, які зокрема передбачали:
– врахування специфічних особливостей психології агентів, зокрема молоді, матеріальної зацікавлености, опозиційних настроїв та обставин «які вимагають іншого підходу, ніж вербування агентури із радянського середовища»;
– врахування перспектив «об’єктів вербування» та можливість заняття ними великого суспільно-політичного становища у своїх країнах у післявоєнний час;
– вивчення осіб з якими завербований перебував у близьких стосунках, кола його знайомих, політичного та ділового оточення;
– посилено вербувати агентуру для впровадження її в державні, суспільно-політичні, наукові, релігійні, спортивні та інші організації у післявоєнний період;
– цінну та перспективну агентуру не використовувати на внутрішньотабірній загальноінформаційній роботі, закріпивши її за кваліфікованими оперативними працівниками.
В директиві окремо виділені німецькі, румунські, італійські, угорські військовополонені для використання у майбутньому «для виконання агентурно-політичних завдань великого державного масштабу». Для військовополонених із слов’янських національностей передбачено відбір їх кадрів для формування національних частин (польської і чехословацької) та використання у післявоєнний період.
Таку практику вербувальної роботи й створення найширшої агентурної мережі у всіх країнах світу, великих політичних, суспільних та релігійних організаціях спецслужби СРСР активно проводили до кінця існування радянської імперії серед громадян усіх країн, особливо серед тих, хто навчався чи довший час перебував в Союзі. Тому мабуть не варто дивуватися звідки така велика та відверта або ж мовчазна підтримка агресивних та злочинних дій сучасної Московії серед світових політиків найвищого рангу.
