Два дні у Львові
Як завжди і рівно ж рідко, Львів чудовий і без дощу. Був на зустрічі в НТШ з головою та відбув презентацію своїх книжок на Львівському національному університеті. Студенти, як всюди по Україні, прекрасні, цікаві, як кажуть тут, неординарні, а тут ще був спів патріотичних пісень гуртом хлопців — проймає до сліз. Але мало хлопців було у публіці. Здається, хлопці на фронті.
Для людини чужої Львів виглядає нормально, але відчутно, що мало мужчин. Науковий світ та світ літератури і культури здається працює, але без допомоги та притулку. Книжки є на полицях книгарень Віват, Є та Книгарні НТШ, але купців далеко менше. А ці установи потребують жити. Я подумав, що дійсно Україні потрібно не тільки безпілотників та тепловізорів, але також науки та культури, а може і просто бізнесу. Правда, це жовтень, але цьогорічна осінь у Львові така, яку я довго не бачив. Вона барвиста і не зимна, хіба у ночі. Туристів бракує. Чому? Тяжкою є подорож до Львова.
Вчора під вечір я вступив у книгарню НТШ і закупив не таку давню (з 2019 р) збірку Івана Лисяка Рудницького. Читав і сердився, хоча інколи з насолодою, зокрема беручи під увагу його анахронічність поглядів. Книжку видав одіозний Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті у співпраці з виродком Іваном Павлом Химкою. Фінансувала це наукове диво Українська єврейська зустріч. Син Мілени Рудницької, яка була ненависницею ОУН але при тому і активною громадською діячкою зокрема жіночого руху. Я колись допомагав у виданні книжки про неї. І не жалую. Вона мала свої позитиви. Я подумав, колиб ці люди, мати і син, дожили до сьогодні, вони мабуть побачили б не так свої помилки, але прозріли б. Я також зрозумів, що вони були українськими патріотами по своєму. Хто є я, щоби їх критикувати. Їх погляди заперечує дальша історія. Легко використаний термін “ерудит” аж дуже смішний.
Про це я також говорив з головою НТШ-У. Важко мені, як дійсному члену НТШ-А, зрозуміти брак співпраці між НТШ-А та НТШ-У. Це питання ставив я на нарадах НТШ-А давно тому, коли головою НТШ-А був сумнозвісний Гриць. До сьогоднішнього дня управа НТШ-А не вислала, ані не підключилася до відзначення 150-ліття НТШ-У. А це матірна НТШ. Люди можуть мати упередження і пристрасті, але не було б НТШ-А без НТШ-У.
Мабуть на старість я трохи помяк. Бандерівці, мельниківці, я навіть знаходжу спільну мову з Вячеславом Липинським хоч посмертно. Всі, котрі на українській землі це українці. Тільки не можу погодитися з диктатурою і гетьманом. Це не тільки про Павла Скоропадського який уважав що українці, такі як Микола Міхновський, які проти Москви — це шовіністи. От гляньте на цей шовінізм, зокрема у 2022 році, коли українські шовіністи стали давати відсіч своїм братам москалям.
Мене дуже турбують також однобічні українсько-єврейські відносини. Однобічні чому, бо ми їх такими зробили. Я звертаю увагу знов на книжку про Івана Лисяка Рудницького. У Канаді оперують українці по своєму. Великий вплив мають українські наукові інститути. Вони приносять мало користі крім Торонтського. Тобто, Оттавський, Альбертський. За що ми платимо? Важко мені бути зухвалим американцем, коли Гарвард не свідчить надійно. Я розмовляв з головою НТШ-У, що на мою думку наукова дільність діаспори, зокрема не дописала. Не поможе подавати імена і прізвища осіб у науковій діаспорі які не живуть для громади, а радше живуть з неї. Ім’я Лисяка Рудницького говорить багато. Але він тільки симптом. Його послідовники не тільки подібні, але дальша історія показала, які вони не здібні. А про ерудицію навіть не можна писати. Ерудит читає все і всіх а тоді робить висновки теоретичні та практичні без упередження пристрасті довкілля чи власного недомагання.
Тільки два дні, і вже емоції, і то сильні. Інколи емоції очищують розум, а не навпаки. Ті котрі називають себе ерудитами, виявляються дуже примітивними та помилковими. Бо історія жорстока але оправдана. Нехай другі вас оцінюють. Оце наш науковий світ у діаспорі. Мені більше подобається науковий світ у Львові. Він до речі різноманітний. Суть власне полягає у тому, що кожен думає про науку, і переважно про добро нації і її держави. Тому я тут.
20 жовтня 2023 р. Аскольд С. Лозинський
