До непоборимості нашого народу з нагоди річниці нашої незалежності

На тридцять першому році незалежності ми зазнали хіба найтяжче випробування від 24 серпня 1991 року. Ворог, який має історичний намір нас “стерти з лиця землі”, щоби не тільки забрати нашу землю але і нашу історію та спадщину, пішов на нас всіма силами, визначеними у міжнародному кримінальному праві злочинами, агресією, злочинністю проти людства, воєнними злочинами та намаганням геноциду. Ми вистояли.

Це мав бути початок кінця нації яку багато разів старались стерти з лиця землі. Нескорена нація, вона хіба проклята положенням географії і політичної стратегії у центрі цивілізованої Європи, ну, і очевидно, східно-північним сусідом. В додатку, той привабливий але проклятий кров’ю чорнозем та славна, хоч трагічна історія. Фактично, здавалось досі нас ніхто не любив. Не любили сильні ні слабі світу. Вселенська церква Риму, не любив Царгород. Здавалось ми завжди були на перешкоді усім.

Одначе ще одне випробування — це теж поновне гартування. Хочеться вірити, що і світ врешті прозрів. Мабуть, не з великої любови до нас, а з причини власного застереження і захисту перед найбільшою неприродною світовою загрозою. Сьогодні багато наших союзників це ж колишні агресори проти нас. Залишився один ворог — москаль. Ми, правда, його породили, так само як Господь породив ангелів та дияволів. Від Київського князя, змішане з ордами дикого населення, приходить це лихо, породжене не на чорноземі, а на болотах.

Що більше: проявила себе Україна та українська нація сьогодні, тобто народ України та українці за кордоном за цей останній проміжок, пів року тяжкої кривавої війни з агресором, який не тільки здавалося б військово сильнішим, але також який не діє цивілізованими правилами війни чи міжнародними прийнятими нормами, і зухвало не розчислюється з світом? Ми, українці показали себе одержимими і гідними борцями і захисниками своєї землі. Там, де нам бракує зброї чи сили, нам уможливлює перемогу глибока віра у свою перемогу та допомога і прихильність добрих людей з різних куточків світу. Народ став як один проти свого відвічного ворога та розкрив очі цілого світу на явище, що таке дика Москва.

Остаточну перемогу можна і треба не очікувати, а до неї змагати всіма силами людського і козацького духу та матеріальної підтримки наших союзників і приятелів. Україна не тільки показала, що вона відповідний кандидат до НАТО і ЄС, але і потенційно передовий член цих структур. Правда, тут немає і без менш позитивних сторінок, але вони відносно дрібні, і не заслуговують на увагу, коли ми відзначаємо нашу незалежність та героїзм нашого народу.

Гаслом цьогорічного відзначення повинно бути “Україна кличе всіх її дітей” — посилити нашу посвяту, працювати ще тяжче, щоб наша українська земля з границями 24 серпня 1991 року була вповні вільна і суверенна. Також ми не повинні зволікати, а щиро і на кожному кроці висловлювати свою вдячність нашим союзникам і друзям по стороні Східної Європи, наших найближчих сусідів, та не забувати наших американських, англійських чи інших друзів, включно з Японією і Австралією.

Зокрема віддаємо честь і шану головнокомандуючому, його оборонному міністру, генералам, старшинам, до останнього воїна. А також кожному волонтеру, молоді та бабці і дідусеві які тримають на захист у своїй сільські хаті вибухову рідинну чи порох. Цей народ дійсно непоборимий і служить прикладом для своїх національних братів і сестер поза Україно, і не тільки їх, але звичайних чужинців котрі так масово і суттєво з подивом відгукнулися у час великого потреби для нашого народу. А найголовніше — віддаймо молитву вдячності і прохання Господу Богу за його допомогу наданням нам чіткої сильної волі відстояти агресію зла та уможливити перемогу добра.

“До великого моменту”, писав великий Каменяр, Іван Франко. Дійсно “кожен може стать Богданом як наступить слушний час.” Нині дійсно інші війни і кожен може причинитися до перемоги різною зброєю від ракети до інформації бо ввесь світ став свідком великого лиха і ввесь світ може і повинен стати учасниками відсічі.

Запалім свічку з великим смутком та співчуттям за наші великі жертви у цій війні та приступаймо до торжества річниці нашої незалежності з великою надію та вірою у силу нашого народу. Василь Симоненко писав: “народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!”

Це дійсно так! Ми сьогодні не тільки свідками але і учасниками нашого буття і непоборимості! Слава Україні!

15 серпня 2022 року Аскольд С. Лозинський