До 50-річчя від дня смерті курінного капеляна УПА – отця Радьо Андрія ,,Яворенка’’
,,Найвища Любов, яка може існувати, проявляється в готовності віддати своє життя”, саме таке визначення досконалої Любові дав Ісус Христос за декілька годин до свого арешту. І залишив нам прекрасну заповідь: “Ось заповідь моя! Щоб ви любили одне одного так, як я полюбив вас. Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх!”
Історія України повна імен героїв, що з любови до своєї батьківщини, віддали за неї своє життя. Досить згадати всіх тих що загинули під Базаром, Крутами у Буші, та згадаймо хотяй в думках усіх безчисленних героїв визвольних змагань, які в минулому і в наш час боряться за волю України. Поняття героїзму широке, це люди які свідомо боряться проти тиранії, не звиртаючи уваги на загрозу і небеспеку. Героїзм межує з святістю, це своєрідний культ сміливих людей здатних на великі і корисні подвиги, людей які в ім’я переконань готові навіть в кожну мить віддати життя. Серед численних героїв був також визначним героєм отець Андрій Радіо, що виконував обов’язки курінного капеляна в УПА. Радьо Андрій народився 1 червня 1909 р., в Корівниках в селянській родині на Перемищині (тепер Польща). Після закінчення початкової школи в рідному селі, Андрій поступив до Української чоловічої ґімназії в Перемишлі, яку завершив 1931 р. матурою. Зразу продовжував студії у Перемиській духовній семінарії, які закінчив і в 1936 р. був рукоположений єп. Й. Коцоловським на безженного священика УГКЦ. В 1936-1937 рр. працював сотрудником в с. Зубків, Сокальський деканат. А з 1937-1939 рр. виконував обов’язки сотрудника в с. Полянчик, Балигородського деканату в Ліському повіті. В 1939-1945 о. Андрій Радьо завідував парохією в с. Криве, Лютовиський деканат в повіті Березів. В усіх місцевостях, де побував о. Андрій, крім душпастирської праці він брав активну участь в культурно-освітній праці, допомагав організувати в селах освітні зустрічі та культурні концерти. В 1945-1947 рр. прийняв псевдо ,,Яворенко’’ і вступив в лави УПА, де виконував обов’язки курінного капелана. З повстанцями перепроваджував св.Літургії, виголошував проповіді, сповідав і хоронив загиблих у боях. А понадто перебуваючи в терені надавав релігійні потреби місцевому українськону населенню, христив дітей і хоронив померлих. Усі душпастирською працею о. Андрія Радьо ,,Яворенко’’ були вдоволені, бо він дуже часто в горю допомагав добрим словом і розрадою. Навіть кружляли про о. ,,Яворенка’’, вістки, що він володіє здатністю лікувати хворих і під його керівництвом повстанці допомагали людям в праці при жнивах .
Зрештою про життя і діяльність Отця поширювано багато цікавих легенд і припущень. Серед інших є свідчення Вікарія УГКЦ о. Василя Гриника з Перемишля, який подає у своїх записах, що о. Андрій Радьо був «сотрудником в селі Полянчик Балигородського деканату, потім коротко завідателем в селі Криве над Сяном Лютовиського деканату і під час переселювання парафії втік до УПА, де капелянував. Місце його побуту – невідоме, правдоподібно загинув під час рейду УПА на Захід коло Відня, 1949 року». З черги за статею І, Городецького ,,Мартирологія Української католицької церкви в образках’’, що надрукована була в брошурі ,,Тернистим шляхом’’, подається, що о. А. Радьо загинув геройською смертю восини 1947 року, під час рейду в Західну Европу. Інше джерело, за свідченнями Мирона Миця, псевдо «Дух», подається, що о. Андрія Радьо під час рейду на Захід у 1947 році арештувала австрійська поліція й передала більшовикам. У місті Баден (Австрія) 8 січня 1948 року його засуджено Військовим Трибуналом на 10 років позбавлення волі й заслано до Сибіру. За ,,Літописом УПА’’ (том 29) ,,Яворенко’’ – капелян Андрій Редьо потрапив у полон чеської СБ і був переданий більшовикам, відбував важке заслання в Сибірі. За свідченням Євгена Стахіва («Сини Перемиської землі в українському революційно-визвольному русі 1930-1945 років». За книгою (,,Перемишль, Західній Бастіон України’’), «Капелян УПА о. Степан(?) Радьо загинув коло Вінер-Нойштадту в Австрії у 1947 році, пройшовши всю Чехословаччину в рейді УПА». Правда є такою, що під час хрущовської амністії в 1955-1956 рр. о. Андрій Радьо був звільнений з ув’язнення і повернувся в Україну до Зимної Води коло Львова, де проживав до смерті. Врешті у жовтні 2000 року появилися книги спогадів І. Кривуцького, які повніше висвітлили тяжку долю о. А. Радьо: «У Дудінці… нас загнали до якогось будинку з двоповерховими нарами. Тут я познайомився ще з одним земляком – священиком о. Андрієм Радьо, родом з Коровник. Останніх два роки на волі партизанив з якоюсь сотнею в горах Лемківщини. Це вже був справжній земляк. Було про що поговорити, згадати. Він прибув до Дудінки раніше від нас на кілька днів. Зайняв місце на верхніх нарах – там трохи тепліше. Я примістився на нижніх посередині барака, бо таке місце було вільне…».
Автор згаданих книжок пішов слідом свідчення Мирона Миця, оскільки воно досить докладне, поїхав до Зимної Води і старався знайти на місцевому цвинтарі могилу о. А Радьо, але дарма там її не знайшов. Відвідав Духовний семінар у Рудному біля Львова, розпитував про могилу о. А. Радьо. Отцям семінару відомі могили священиків, якими вихованці опікуються, але серед них могили о. А Радьо не знали. Тим часом з’явилася ще одна довідка, яка прояснила долю о. Андрія Радьо. Володимир Росоцький зі Львова був в’язнем Норильська й близьким другом о. А. Радьо, бо походили із сусідніх сіл Перемищини – Перекопані і Коровник. В. Росоцький зберіг і фото о. А Радьо з дарчим підписом такого змісту: «Друже Влодко! Візьми в руки і згадай давні минулі роки. І згадай зле і добре у взаїмній нашій неволі. На довгу і незабутню пам’ять дорогому другові Влодкові з далекого Сибіру засилає о. Андрій Р.Б. 06.03.56 р.» За словами В. Росоцького, о. А. Радьо справді із сибірських таборів прибув до Зимної Води під Львовом до своєї рідної сестри, але там йому не дозволили прописатися, і він був змушений виїхав до села Бабино Рогатинського району до брата. Хворів важко на рак крові і там у важкій недузі помер у половині грудня 1967 року, похований на цвинтарі с. Бабухів Рогатинського району Івано-Франківської області. Пройшов о. Андрій Радьо з великою людською гідністю тяжкими дорогами свого життя, через неімовірними випробуваннями, через втрату близьких побратимів, які разом з ним кували кращу долю свому народові. Схилімо наші голови перед усіма, хто здобував і здобуває волю нашому народові. Вічна йому пам’ять!
