Діагноз львівської мерії

Традиційно Львів вважається духовною столицею України, своєрідним П’ємонтом, звідкіля йдуть національно-патріотичні імпульси для всієї країни. А для кожного львів’янина завжди найголовнішим, найприємнішим залишається неповторний дух старого-доброго Львова, його віковічна спадщина, в тому числі культурна. І це зовсім не масонські, мазохістські чи інші сучасні «концептуальні заклади», не яскраві феєрверки та різноманітні походи «ряжених» на ходулях чи без, котрі так полюбляють окремі «чиновники від культури». Тому що вважають, що, влаштовуючи такі «промоції», точніше, перетворюючи періодично на казна-що європейське від часу свого заснування місто, роблять його ще більш «європейським» (у їхньому розумінні). Але Львів і не таких чиновників переживав, переживе і теперішніх тимчасових квартирантів кабінетів

Від чергового «псевдоєвропейського балагану» завжди можна втекти на сусідню, тиху і спокійну вулицю. Але є інколи й речі принципові, не говорити про які, мовчати – просто неприйнятно для львів’янина, українця. І таких приводів команда міського голови Андрія Садового дарує все більше і

Андрій Садовий від того часу, як всівся в головному кабінеті Ратуші, одразу змінив свій камуфльований бушлат, в якому захищав простих львів’ян від попередньої міської влади на недешевий костюм. І заходився «європеїзувати» Львів (який і без таких сумнівних експериментів якось століттям обходився). Усе б нічого, якби не деякі особливі, нетрадиційні погляди мера на те, який ж це має бути отой «неєвропейський» Львів. І який дух у ньому повинен панувати. Виявляється, позбавлений

Цього року чиновники вирішили не фінансувати 14-й дитячий-юнацькій фестиваль патріотичного мистецтва «Сурми звитяги». Мовляв, патріотичне мистецтво не є рейтинговим і тому не варте уваги і, відповідно, фінансування. Таке офіційне рішення конкурсної комісії з визначення кращих соціально-культурних проектів на 2013 рік за напрямком «Культура». Що ж, комісія може приймати ті чи інші ухвали. Якби не один момент. Справа в тому, що члени комісії зі «своїм» рішенням ознайомились з листа-відповіді управління культури міськради, який їм показали члени оргкомітету фестивалю. І були доволі здивованні такою інформацією, оскільки під час презентації на комісії «Сурми звитяги» отримали чи не найкращі відгуки. Загадки

Директор фестивалю «Сурми звитяги» Володимир Степанишин: «Все було погоджено, але через декілька місяців, на початку липня, прийшов лист, в якому повністю відмовили в отриманні фінансування, оскільки захід не добрав у рейтингу 0,1 бала (3,4 замість 3,5). Інших пояснень не було. Після того ми мали розмову і з секретарем конкурсної комісії Любомиром Зубачем і з керівником управління культури Іриною Подоляк – ніхто нам нічого не зміг пояснити. З цього ж приводу була зустріч із секретарем ради Василем Павлюком, який порадив подати апеляційного листа до конкурсної комісії».

Член журі фестивалю Юрій Антоняк: «Фестиваль «Сурми звитяги» є єдиним в Україні, головною вимогою для участі в якому є патріотична тематика пісень, віршів чи постановок. І єдиним дитячо-юнацьким фестивалем, який регулярно проходить вже 15 років. Цього року він буде 14-ий, оскільки не проводився в 2004 році на загальноукраїнському рівні – всі наші друзі, які займалися від початку його організацією, тоді були активними учасниками Помаранчевої

Фестиваль триває протягом року і завершується гала-концертом в Львівському оперному театрі. Його учасники – молодь із різних областей Заходу та Сходу України. І рівень фестивалю є достатньо високий як для його статусу дитячо-юнацького. Вже багато років поспіль головою журі є Герой України, лауреат Шевченківської премії, композитор Мирослав Скорик.

Що ж, наш фестиваль не витримав «чесної» конкуренції у міськраді. До речі, це вже не вперше, коли місто відмовляється фінансувати захід, в той час, як обласна рада та адміністрація всіляко його підтримували і підтримують. Очевидно, для управління культури Львівської міської ради патріотична пісня скоріше є недоліком, ніж перевагою, як і для, до прикладу, Дмитра Табачника. Ось що їх єднає. Думаю, він із задоволенням підписався б під фразами «патріотичність – не показник мистецької вартості» або «цікавить тільки патріотизм – тоді це просто не до культури», які лунали від нашого «культурного» чиновництва. Так, нас цікавить тільки патріотичне мистецтво, а не «відкати» для чиновників.

Знайти спонсорські кошти на некомерційний дитячий фестиваль патріотичного мистецтва зараз практично неможливо. Але «Сурми звитяги» відбудуться і без міського бюджету, не вперше!»

Так, «Сурми звитяги» відбудуться, не зважаючи на, м’яко кажучи, дивну алергію керівництва управління культури до патріотичного мистецтва. Але це ще не все. Нещодавно «відповідальна за культуру» Ірина Подоляк ще раз відзначилася.

18 липня сесія міської ради повинна була розглянути питання передання в оренду приміщення кінотеатру «Дзвін», що знаходиться за пам’ятником Степану Бандері. Андрій Садовий під час внесення цього питання у порядок денний сказав, що під виглядом передачі кінотеатру в оренду колективу може відбутися згодом його приватизація. І додав, що начальник управління культури Ірина Подоляк має принципову позицію щодо цього. Голова комісії комунального майна та власності міськради Роман Плахтій пояснив, що в кінотеатрі хочуть створити музей Степана Бандери. Натомість Ірина Подоляк справді має іншу думку з цього приводу, яку й виклала у своєму листі. Вона вважає недоцільним створення музею Бандери, мовляв, це буде «глорифікація вождя», що притаманно так званим країнам третього світу, і як приклад навела мавзолей Леніна. Зрозуміло, що така «аргументація» дала прогнозований результат: депутати погодили передачу цілісного майнового комплексу в оренду на 10 років ТзОВ «Дзвін і К» за умови виділення там не менше як 300 квадратних метрів для музею Провідникові ОУН Степанові Бандері. Згодом, коментуючи це прикре для неї голосування, Ірина Подоляк заявила, що депутати «використовують святе для мільйонів українців ім’я Бандери» для тіньових схем нечесної приватизації комунального майна. Дійсно, кому ж як не людині з команди Садового краще знати про різноманітні тіньові схеми…

І ще одна подія зі сесії того ж дня. До депутатів надійшло спільне звернення ряду громадських організацій Львова, у якому було висловлено глибоку стурбованість антиукраїнською позицією польської сторони та звинуваченням вояків УПА в геноциді польського населення в часи Другої світової війни. Там же викладено вимогу замінити символ польської окупаційної влади, так званий «Меч-щербець», на території музею «Личаківський цвинтар» на католицький хрест.

Депутати проголосували ухвалу про утворення тимчасової комісії з питань впорядкування об’єктів польської історичної спадщини у Львові. Комісія має вивчити стан об’єктів, їх правовий статус та відповідність вимогам чинного законодавства, за результатами роботи підготувати висновки та пропозиції щодо впорядкування цих об’єктів і подати їх на розгляд сесії. Садовий обидві ухвали ветував, і стосовно комісії, і стосовно майбутнього музею Степана Бандери.

В діях Садового та, в даній ситуації, однієї з учасників його команди, можна шукати якісь логічні міркування, робити припущення про те, що міський голова та його команда навіть з управління культури дбають про раціональне використання комунального майна та бюджетних коштів. Але ситуація простіша. Варто згадати постійну турботу мера про «європеїзацію» Львова. І ця «європейськість» в розумінні його та команди – це абсолютне вихолощення зі Львова усього націоналістичного (творчості бійців ОУН-УПА у виконанні юних учасників «Сурм звитяги», імовірного музею Степана Бандери) – усього, що може не сподобатися його польським друзям. Адже добре відомо, як Андрій Садовий кохається у польській культурі, у польських політтехнологіях тощо. І який він був задоволений, коли всупереч волі львівської громади на Личаківському цвинтарі встановили цей «Меч-Щербець». Видається, що він хотів би відтворити такий собі «европейскі Львув» тридцятих років ХХ століття, вихолостивши з міста усе, на його думку, «зайве». Але ж ми живемо в ХХІ столітті. Хоча навіть сьогодні такий діагноз, як «синдром національного імунодефіциту» лікується дуже складно.

Юлій Хвещук