День вибору росіян
Ось і закінчилися вибори Володимира Путіна президентом Російської Федерації. Після незвичних для Росії зимових масових протестів, влада готувалася до 4 березня серйозніше, ніж до думських. Готувалася до фальсифікацій – національний лідер повинен перемагати ефектно, переконливо. Готувалася до театралізованого відстоювання народного волевиявлення ─ акції підтримки Путіна принципово мають бути більшими, ніж опозиційні. Звозили до Москви працівників державних установ, активістів руху «НАШИ» (за їхніми ж зізнаннями, 25 тисяч). Підлітків відповідно вишколювали і гарантували тижневе приємне проведення часу в столиці. Вимога єдина – галасувати, коли і де скажуть. І молоді горлянки із задоволенням виконували вказівки.
Опозиція цього разу намагалася також спрацювати якнайкраще. Завадити фальсифікаціям у євразійських межах просто неможливо. Залишається лише справа їх фіксації. Тільки не для суддів (які просто втрачають слух і зір, коли йдеться про справи, неприємні для Кремля, Путіна чи «Єдиної Росії»), а для громадськості. Для мотивації учасників масових протестів чи, хоч би, Інтернет-спротиву. Для цього ─ 50 тисяч підготовлених волонтерів для участі як громадських спостерігачів на дільницях. Влада демонстративно запровадила обов’язкове відеоспостереження на всіх дільницях, запропонувала зареєструватисяля участі як на відповідному сайті для веб-спостереження? 95 250 виборчих дільниць Росії отримали хоча б одного відеоспостерігача, а загалом зголосилось 670 тисяч осіб. І це, переважно, зовсім не симпатики Путіна.
Повідомлень про порушення надійшло тисячі, часто про те, що утворюються так звані тимчасові дільниці, тобто дільниці на підприємствах, де призначається робочий день, і працівники голосують під контролем начальства. ЦВК бачить лише «десятки» скарг, а це, в євразійських масштабах – мізерно. Крім цього, найчастіше скарги «формулюються розмито і без доказової бази». Ну і, на всякий випадок, саме 4 березня поліція змусила всіх людей покинути альтернативний штаб паралельного підрахунку голосів в центрі Москви, мотивуючи свою вимогу тим, що в приміщенні, нібито, закладена бомба. Відповідь – сайт ЦВК до кінця голосування зазнав безпрецедентної кількості хакерських атак. Про це повідомив заступник голови ЦВК Леонід Івлєв. Атаки йшли не тільки з регіонів Російської Федерації, але й з країн колишнього СРСР, Західної Європи і навіть Австралії. Івлєв хотів цим «одкровенням» продемонструвати, як проплачені кібер-терористи перешкоджають документуванню вільного волевиявлення росіян. А насправді підтвердив, що ідея протидії Кремлю знаходить прихильників навіть в далекій Океанії.
У виборах 4 березня залишився і український слід. Три активістки жіночого руху FEMEN прорвалися на дільницю, де вже встиг проголосувати особисто Володимир Путін, і спробували вкрасти виборчу урну з його бюлетенем. Активістки діяли традиційно оголені, прикрасивши власні тіла написами «Кремлівські щури», «Злодій 3», «Краду за Путіна», а самі скандували: «Путін – злодій!». Поліцейські «теракт» нейтралізували – дівчат затримали, загорнули в куртки і відправили до суду. Там у «теракті» розгледіли хіба що «дрібне хуліганство». Ірина Фоміна отримала п’ять діб арешту, Ганна Деда ─ десять діб, Оксана Шачко ─ дванадцять. При призначенні покарання Фоміної суд врахував її вік, а при призначенні покарання Шачко ─ той факт, що вона не вперше притягується до адміністративної відповідальності.
Інцидент із традиційною для ще прем’єра, і вже президента «ввічливістю» прокоментував прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков: «Дівчата ─ молоді дурепи. Вони вважають, що це дух романтизму … Але якщо говорити серйозно, то це порушення громадського порядку ─ раз. По-друге, наскільки я можу судити, вони ще й чинили опір співробітникам громадського порядку. Так що їх було за що затримувати».
Голосували за Путіна і в Україні ─ працювали 21 виборча дільниця, з них 16 ─ у Криму. На центральному вокзалі Києва та в аеропорту «Бориспіль» ─ повідомлення для громадян Росії із зазначенням адреси виборчої дільниці. Російський оператор мобільного зв’язку відсилав смс-повідомлення із запрошенням прийти на вибори громадянам, які перебували в українському роумінгу. В Донецьку на виборчій дільниці лунали хіти 80-х років і працював буфет, тим, хто голосував вперше, дарували червону гвоздику. У Львові виборців пригощали чаєм з бубликами, під звуки класичної музики. Не когось ж там вибирали – національного лідера.
Як тільки зачинилися останні дільниці, стали відомі результати опитування виборців на виході з виборчих ділянок (exit-poll). Другу туру не буде. Путін впевнено сів у президентське крісло з першої спроби. У чому, зрештою, мало хто сумнівався. Судячи з реакції – навіть його конкуренти. Принаймні, Миронов і Жириновський поспішили одразу привітати. «Другий» Зюганов з комуністичним запалом розсипався критичними заявами, немов би справді вірив якщо не у власну перемогу, то, принаймні, у другий тур. Такий собі очний поєдинок з національним лідером, хоч і з прогнозованим кінцевим результатом. Головна і приємна несподіванка – Михайло Прохоров все ж таки здобув третє місце, обійшовши Жириновського. Росіяни своїми голосами відзначили нове обличчя серед політиків федерального значення.
Російська опозиція готується протестувати. Влада – святкувати і нейтралізовувати протести опозиції. До чого готуватися Україні? До нових братніх рукостискань Путіна і волочіння до Євразії, під розгублене підліткове бурмотіння регіоналів: «Ну, не так відразу, не при людях, незручно». Сподіватися на те, що російська опозиція створить йому стільки проблем, що буде не до України. І вивчати грузинський досвід. Там створили власну реактивну систему залпового вогню, демонстрація якої практично співпала з поверненням заклятого друга Грузії на президентський престол у Москві.
Юлій Хвещук
