Чи перевзяла Словаччина антиукраїнську пропаґанду від Москви?
Йосиф Сірка
Постійні напади московських пропаґандистів та їхніх прибічників в рядах комуністів в Україні вже не сприймаються поважно, бо люди починають розуміти, що політика „ловіть злодія” щодо української визвольної боротьби спрямована на дискредитацію незалежної України. До цієї антиукраїнської істерики недавно долучилося і посольство Німеччини у Києві, консул якого надав можливість німецькому громадянинові у своїх стінах для безпідставного й неправдивого обвинувачення в’язня концентраційного німецького табора та Героя України Степана Бандери у нацизмі. Під сучасну пору цю „стафету” перехопила словацька газета „Правда” статею В.Янцури (Vladimir Jancura, Ako ukrajinski esesaci čistili Slovensko, Pravda, 12.5.2012) Як українські СС солдати вичищали Словаччину (есесаці – розуміється у словацькому тексті, як члени відомої Schutzstaffel (парамілітарна організація А.Гітлера та нацистської партії), що скорочено вживалася SS. Ця організація була переможними союзниками ІІ світової війни визнана як злочинна). Автор, свідомо, а може й за браком знань, навіть не пробує пояснити, що Дивізія СС Галичина належада до Waffen-SS, що й суттєво відрізняє її саме від злочинної СС, але тоді б і назва статті втратила свою „ефективність” – порівняти українців до нацистів!
Звичайно, що Янцура і словом не згадує, що вся Словацька Держава існувала завдяки нацистам, а в самій Словаччині Глінкова Ґарда не тільки наслідувала націонал-соціалістичну СС щодо чорної уніформи, але й такими гаслами як: „На Словваччині – по словацьки!” дуже нагадувала Deutschland über alles!, правда, у мініатюрному вигляді. Воно, принаймні мені, виглядає неморально закидати українцям співпрацю з німцями у тій країні, яка була офіційним союзником фашистської Німеччини і не сказати, що УПА в той же час боролася за визволення від чорних і червоних фашистів під гаслами: Воля народам! Воля людині!
Щоб заплутати читача, пан Янцура навіть наводить слова історика, директора Музею СНП (Словацького національного повстання) Станіслава Міцева: „Для нас кожен союзник нацистської Німеччини є несприйнятним!” Тут також шановний директор має на увазі не своїх співвітчизників, а українців.
Військові загони СС (Waffen-SS), якими керували німці існували не тільки з українців, але й з іших національностей. Вже 1941 року за задумом Гімлера були сформовані реґіменти з данців та норвежців – Nordland, з голандців та фламандців – Westland, які згодом з реґіментом Germania сформували дивізію Wiking, що надало можливість відкрити нову базу для військової підготовки чужинців у містах Senneheim та Alsace-Lorraine. Під кінець війни вже нараховували 38 чужинецьких дивізій – французької, фінляндської, латвійської, хорватської, румунської та десятки інших, серед яких і дивізія босняцьких могамедан та відома ціла армія росіян під керівництвом Власова. Отже, називати українців esesaci (есесаці) у розумінні приналежності до SS-Leibstandarte не тільки не коректно, але й не етично!
Та пана Янцуру не цікавлять інші, він навіть не довіряє спогадам німців-командирів, які керували частинами вояків дивізії СС Галичина, бо вони стверджують, що вояки дивізії СС Галичина поводилися коректно, охороняли залізничні шляхи і не брали участі у придушенні повстанців у Словаччині. Янцура цілком у стилі комуністичної пропаґанди і аґітації нападає на українців, мовляв, чим більше накидати бруду, то тим важче його змивати. Саме так можна зрозуміти слова „імовірно” (pravdopodobne) щодо участі українців у різних німецьких діях на Словаччині), коли згадується спалення села Квачани, або „впізнання слов’янської мови” (чомусь тільки української) у селі Смречани, де були і частини Глінкової Ґвардії. Так само автор намагається вмовити читача, що у масакрі в Гуті Пієноцькій „могли брати участь українці”!
Оця пропаґандистська писанина дуже нагадує антиукраїнську істерику, коли безпідставно і безвідповідально звинувачуть українських жертв нацизму у коляборації зі своїми гнобителями, а про справжніх коляборантів з нацизмом – таких як Сталін, Тіссо, Горти та десятки інших не згадують – може тому, що вони не були українцями.
Коли б в Україні існувала українська влада, то вже давно б запитали словацьких колег, чому словацькі ЗМІ не займаються розбудовою добросусідських взаємин? В чийому інтересі друкуються антиукраїнські статті, які тенденційно спрямовані на заплямування українців? Чому не візьмуться словацькі ЗМІ за те, щоб довести читачам до відома, яку роль відіграли українці у визволенні Словаччини від фашизму – не тільки в рядах Чехословацького армійського Корпуса генерала Л.Свободи, де вони на початках складали 80%, але й у партизанських загонах – включно зі Словацьким Національним Повстанням, у якому українці брали також активну участь. (Тут було б доречним звернутися в цих питаннях до відомого історика Івана Ваната, колишнього проф. Пряшівського університету.) Зрештою, чому б не поінформувати словацького читача про те, що українці становили 20% Червоної армії, яка поділялася на перемозі над фашизмом, що українець був тим першим солдатом, який вивісив переможний прапор над Райстаґом, а Українська Повстанська Армія, яка боролася з обома нелюдськими системами припинила свою боротьбу проти червоних нацистів щойно 1953 р.!
Вже на часі, щоб позбутися отої комуністичної брехні щодо доброго націоналізму поневолених народів і поганого українського, якого дехто зараз намагається замість „буржуазного” називати „ультра націоналізмом” – бо часи змінилися і правду вже не приховати!
Стаття Янцури є свідченням того, що вороги української державності ніяк не можуть змиритися з фактом існування України. А шкода, бо саме Словаччина, як одна з наймолодших держав Европи, мала б шукати те, що цю країну наближує до України (не тільки спільний кордон), її економічні і технологічні та наукові можливості співпраці.
Українці ніколи не закидали і не закидають словакам те, що вони вислали своє військо під командуванням німців в Україну, не підраховують жертв та руйнувань, яких зазнали українці від словацької армії під командуванням союзної гітлерівської Німеччини, то, сподіваймось, що в майбутньому у словацькій пресі не будуть надавати місце непрофесійним і тенденційним пропаґандистським статтям. Майбутнє слід будувати на взаємоповазі і порозумінні, а не на поширенні пропаґанди, яка вміщує не факти, але припущення та підозри, які можна застосувати до будь-кого!
Торонто, 14.5.2012 р.
