Чи буде ще один заморожений конфлікт?
На нараді Ради Національної Безпеки і Оборони України про свіжу агресію Москви, тим разом на Азовському морі і Керченській притоці, Президент України недвозначно засудив агресію Москви, його Міністр закордонних справ підкреслив що Україна у контакті з нашими друзями на міжнародних форумах, тоді Президент запевнив, що у жодному випадку Україна не буде застосовувати сили чи агресії хіба тільки для оборони і можливо впровадимо тимчасовий воєнний стан з невідомим обмеженням та ставимо наші збройні сили на підготові. Що означало воєнний стан з обмеженням було тяжко зрозуміти, але вже наступного дня Верховна Рада України таке проголосувала на термін 30 днів і по 10 областях але з неясним обмеженням. У кожному випадку нічого з сторони України чи навіть міжнародного товариства не припинило московський контроль над Керченською протокою чи Азовським морем. Правдоподібно Москва віддасть українські кораблі і їхній персонал. А може ні бо українські в’язні конфлікту на Криму досі не звільнені мимо великого західного тиску.
Що буде дальше не зовсім відомо, одначе єдине певне що знов ця ситуація заповідається на довший час місцем замороженого конфлікту між Києвом і Москвою, одначе під дійсним контролем Москви, хоча під моральним осудом міжнародного товариства.
Короткий перебіг історії. При кінці лютого 2014 року Москва напала на українську території Криму та завоювала і вже у березня того ж року провела фальшивий референдум та анексувала до себе без одного пострілу з сторони України. Цілий демократичний світ став по стороні України але чотири з половиною років пізніше Крим далі знаходиться під владою Москви. Тоді Москва напала на Донбас. Україна дала цим разом відсіч, знов світ став по стороні України але Донбас чотири роки пізніше знаходиться у стані замороженого конфлікту з фальшивими виборами на користь Москви. За тих чотири роки ситуація на Донбасі у жодному відношенню не покращала на користь України.
Майже від самого початку бо вже з 2015 року щоби сполучити свою території з Кримом Москва почала будову машинового та залізничного мосту через Керченську протоку всупереч міжнародному праву, міжнародної угоди Організацій Об’єднаних Націй та окремого домовлення з Україною ще з часів Президентів Кучми та Путіна з 2003 року. Україна реагувала дуже мляво на цю будову. Деякі протести але нічого конкретно Україна не робила щоби зупинити цю нову агресії яку не можна було не зрозуміти як тільки ще один крок у ширшому стратегічному плані. Врешті 25 листопада 2018 року Москва заблокувала зовсім Керченську протоку спершу блокадою свої кораблів, а опісля і вогнем, взяла заручниками трьох українських кораблів двоє військових та 20 українських моряків з яких шестеро поранила. Україна запротестувала але без найменшого відворотного вогню. На сьогодні практично доступ України від Чорного моря через протоку і до Азовського моря і портів Бердянськ і Маріуполь зовсім заблоковано. Це не тільки катастрофа суверенітету але також економічна на яку Україна не може собі дозволити.
Мабуть для полегшення психологічного гніту над Україною, правда, багато держав світу стало по стороні України і Рада Безпеки ООН і Організація Безпеки і Співробітництва в Європі відкрили сесії для дискусії. ОБСЄ вже показала свою слабість на Донбасі, ООН історично історично показує неспроможність і певне не впровадить своєї флоти бо по перше її немає, треба щойно організувати, а по друге Москва заблокує і практично своїми кораблями та юридично на Раді Безпеки ООН через вето, а НАТО свою флоту не впровадить у міжнародні води для України при цьому Президенту США який дружить з Путіним. До речі заяви речника США при ООН і самого Президента США були протокольні і не надають багато надій.
Крим у 2014 році, казали тоді і Яценюк і Порошенко, Україна здала Москві без одного пострілу бо українські збройні сили у той час були неспроможні захищати адже ж президент сатрап Москви Віктор Янукович їх знівелював. Друга версія була що Захід радив не входити у конфлікт з Москвою. Від того часу за словами Президента Порошенка українські збройні сили зросли чисельно і квалітативно до чверть мільйона боєздатних захисників. Одначе Керченську протоку і Азовське море з тим і доступ до українських портів Маріуполь і Бердянськ на Донбасі теж здала Україна без одного пострілу. Щось тут не в порядку! Треба мати на увазі, що з цими подіями стратегічно і практично боротьба за Донбас перейшла майже певно в сторону Москви. Москві хіба бракує ще Одеси. Придністров’я, Крим, Донбас, Азовське море, Керченська протока а відтак Одеса і Чорне Море. Україна стане ізольована зовсім від світу. Цей стратегічний план Москви майже зовсім виконаний. Що з того що будуть міжнародні резолюції чи навіть санкції?
При такій політиці Україна завжди буде жертвою Москви. Будь який агресор, а тим більше хронічний імперіаліст відчуває слабість своєї жертви. Чи Україна така слаба чи вона просто боязлива чи її влада зовсім не здібна чи не українська – все одне. Можна все говорити про це що Україна дотримується міжнародного права та своїх міжнародних угод але це не відповідає на питання: чому Україна віддає свої суверенні права без бою. Захищати себе належить до міжнародного права та угод і не є агресивною поведінкою. Зрештою ніхто не допомагатиме тому який сам себе не захищає.
Такі зони конфлікту де Москва домінує сьогодні існують на Криму, на Донбасі, у Придністров’ю, в Південній Осетії та Абхазії. Єдине певне це що на протязі довгих років і різних резолюцій міжнародного суспільства чи на ООН чи деінде, а то і навіть проголошення конституційного вибору України на колективну оборону в рамках НАТО, ніщо не міняється.
Ніхто не хоче повної війни. Мабуть не хоче її Москва. Для неї вистарчає впровадити заморожені зони конфлікту де вона має безперечну перевагу та повну ізоляцію України. Коли Україна так легко здається, то чому ні! Це тільки підсилює агресора. Москва діє крок за кроком, а ми сподіваємося на чужих месників. Хіба ми цього не бачимо і не розуміємо нашої невдачі?
27 листопада 2018 року Аскольд С. Лозинський
