Чи бракує розумних українців?

Якщо приглянутись до влади Януковича, то складається враження, що серед українців нема розумних людей, які б могли провадити міністерствами. До українців зараховуємо всіх громадян України, які народилися в Україні і стали її громадянами. Звичайно, що є й українці, які народились поза межами країни і набули громадянство з різних причин. Такі випадки є і в інших країнах світу, де етнічність вже настільки перемішана, що її важко встановити.
У світі так заведено, що національні уряди складаються з національних кадрів, а законодавство переважно забороняє ставати президентом, прем’єром, міністром, чи займати певні державні посади особам, які не народились у даній країні. Та все ж поодинокі випадки трапляються, коли добре відомий фахівець, політик стає винятком із правила. Але ви не знайдете країни у світі, де б прем’єром, міністром, чи іншим високим державним службовцем, була людина, яка не тільки не знає державної мови, але й не розуміє її!
В Ізраїлі навіть не можна собі уявити, щоб головою уряду, чи міністром став палестинець, який на сьогоднішній території народився і тут проживає усе життя і, практично, є громадянином Ізраїлю! А в Україні президент, таке враження складається, вибирає на важливі міністерства людей, які далекі не тільки від української мови, але й не народилися тут, або „переселились” в Україну тільки задля бізнесу! Саме таке враження було з призначеннням на міністра Саламатіна, а не зникло воно і з його заміною Лебедєвим та декотрими іншими призначеннями. Таке враження, що коли хочеш бути міністром, чи прем’єром в Україні, то народись в Росії, а за походженням треба бути росіянином або євреєм. Звичайно, що національне походження не повинно бути перешкодою займати державну посаду, якщо ти рівноцінний громадянин країни і добрий фахівець. Саме „якості” декотрих українських посадовців ставлять під сумнів їхню здатність служити країні і її людности. Найкращим прикладом непрофесійності на державній посаді є голова уряду Азаров, який не здатний запровадити потрібні реформи, які б привели до справжнього покращення життя населення України. Другим кричущим руйнівником колись високопрофесійної освіти в Україні став українофоб Д.Табачник, який вже три роки безкарно руйнує не тільки освіту в Україні, але й винищує „історичне коріння”, коли з підручників історії викреслює усі згадки про українську боротьбу за незалежність, про українських національних героїв. Зрештою, сам В. Янукович вже кілька разів критично висловлювався на адресу Табачника, навіть „забрав” з-під його контролю молодь, але на посаді його залишив (може, щоб мав більше часу руйнувати освіту)! Складається враження, що навіть на посаді президента Янукович вже не може змінити міністра, бо їх призначають у Кремлі! Тобто, якщо Янукович стане губернатором Малоросії (до чого його заохочують у Кремлі та Д. Табачник), то мало що зміниться – хіба титул.
Українці відомі у діаспорі як трудовий народ, який вміє працювати і вчитися і саме українська діаспора може показати панові Януковичу, що серед 20 мільйонів діаспорних українців є приклади, які гідні наслідувати і співвітчизники в Україні. Чи не до найбільших прикладів належить син українських емігрантів у Канаді Р. Дж. Гнатишин (Ramon John Hnatyshyn, 1934-2002), який був Ґенеральним Ґубернатором Канади (1989-95). Рой Романов (Roy Romanov) у провінції Саскачеван був міністром та головою провінційного уряду 1991-2001 рр., а Ед Стельмах (Edward Michael Stelmach) у провінції Альберта був прем’єром 2006-2011 рр.Зрештою і в Европі чимало українців діаспорників показало свої бездоганні якості фахівців у Чехо-Словаччині, Польщі та навіть у Франції, де 1992-1993 рр. головою уряду був українського походження (по батькові) П’єр Береговий (Pierre Beregovoy 1925-1993).
За 22 роки існування незалежної України можна було переконатися, що в Україні є кваліфіковані і освічені політики, які здатні керувати окремими ділянками господарства. Влада Януковича створює атмосферу, мовляв, якщо розмовляєш українською, а ще й українець, то ти не можеш належати до владної структури. Тому цілковито можна погодитись з думкою заступника голови УРП Р.Новоженця: „Призначення до складу Кабінету міністрів України ще раз підтверджує окупаційний характер нинішньої влади на чолі з Януковичем. Серед керівників вищого рівня виконавчої влади в Україні українці за національністю є, радше, винятком, аніж правилом. На тому тлі, що в Україні 78% населення є етнічними українцями, кадрова політика президента Януковича (етнічного білоруса) усе більше нагадує політику апартайду Південно-Африканської республіки” (Ігор Голод „Троянський кінь”, Міст, 2013, № 2, стор.3).
Дивує лише, що Кремль нагороджує П’яту колону ворогів української мови (22.2.13): С.Ківалова, В.Колесніченка, О.Царьова, Д.Шенцева, Ю.Болдирєва, а пропустив таких „заслужених” поборників усього українськогог як Д.Табачник та П.Симоненко і самого того, хто уможливлює порушувати Конституцію щодо державної мови – самого Головнокомандувача антиукраїнської політики В.Януковича. Можливо, що його винагородять пізніше, коли позбалять престижного президентського титулу.
Народ, який є формально нащадком Трипілля та Скифії, нічим не гірший від своїх сусідів та інших народів світу. Він мав своїх козаків, своїх Хмельницьких, Шевченків, Гоголів, Корольових, Архипенків, Пензелів, Лисенків, Полюїв, Грушевських і тисячі геніїв, які зуміли пронести ідею української мови, української нації, української держави. Тому дивує сьогоднішня байдужість серед українців, які знають, що антиукраїнський рух, спонзорований з-поза межі, є негуманним, ворожим і спрямованим не тільки проти української держави, але й проти кожного громадянина України.
Боротьба проти української мови в Україні є боротьбою проти елементарних прав людини і коли Ківалов за нагороду у Москві обіцяє Путінові поміняти Конституцію, щоб домогтися встановлення російської мови, то такому політикові слід сказати „Чемодан, вокзал, Россия”. З історії відомо, що П’ята колона була джерелом несправедливості, страждання та смерті і саме це треба мати на увазі, коли цю ворожу силу нагороджують поза межами країни!
Українцям конче потрібно повчитися від Ізраїля, як своє захищати, як допровадити до відома світові, що злочин проти людства був і треба докласти зусиль, щоб він ніколи більше не повторився. Тому доречно пригадати, що Европейський Парламент поставив злочини нацизму і сталінізму на один рівень і затвердив День пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Отже, яким чином могла пройти 23 лютого н.р. у Харкові колона з портретом ката народів Сталіна!?
В Німеччині за всяку нацистську символіку карають, а найбільшого ката України ще по вулицях носять. Не можна собі навіть подумати, щоб в Ізраїлі хтось вийшов на вулицю з портретом Гітлера, гадаю, його б люди разом з його носіями притоптали, а в Україні комуністи – безпосередні нащадки кривавого режиму большевиків, покликаються на свободу, право демонстрації, які вони за 70 років своєї влади не дозволяли.
Дуже дивно, що в українських ЗМІ часто лунають „надії”, мовляв, ми пережили Сталіна, прережили Брежнєва, пререживемо і Януковича, якось воно буде! Що „воно якось буде”, то це правда, але пережити когось ще не ознає, що позбудемося того режиму. Леніна, змінив Сталін, а потім особи мінялися, а режим залишався.
Тому вчитися потрібно від Ізраїля, як будувати державу, як запроваджувати державну мову, як дати до відома світові, що був страшний Голодомор, який зломив українцям не тільки хребет, але й позбавив їх волі до боротьби. Ізраїль оточений ворогами з усіх боків, а Україні напрошується „братній народ”, влада якого вимагає від українців 7 мільярд доларів за ґаз, який не відбирали, а ворогів нашої мови нагороджує державними орденами. Існування і процвітання Ізраїлю повинно бути прикладом для кожного українця, бо Мойсей водив своє плем’я пустелями 40 років і вивів на волю, а Янукович може за 4 роки запровадити людей у ярмо з якого потрібно буде знов вибиратися принаймі 40 років!

3.3.2013 р.