Частина історії та уроки сьогоднішнього дня
Кладовище часто більше, ніж місце поховання. Це музей та пам’ятник історії. Пригадую, коли мої діти були маленькими, я відвідував з ними Личаківський цвинтар у Львові, щоб розповісти їм про частину української історії, яка стосується саме Західної України. Відверто кажучи, я вагався, коли мова зайшла про Байковий цвинтар у Києві, оскільки мої діти були дуже маленькі і я не знав, як представити ролі багатьох нечестивих людей, які там поховані. Щербицького і йому подібних краще забути? У кращому випадку це тема для дискусій і аналізу.
Цвинтар святого Андрія в Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, є місцем щорічного паломництва нашої родини в неділю (Провідна в українській православній і Томина в українській католицькій) після Великодня за старим юліанським календарем. Згідно з українським православ’ям традиційно відвідувати могили близьких, прикрашати їх і поминати померлих у молитві. Усю мою родину, яка похована в Сполучених Штатах, можна знайти там.
Щороку моя сім’я проводить панахиду на кожній могилі членів нашої родини, яку відправляє або український католицький, або православний священик. Зазвичай ми проводимо таких десять богослужінь, частинно однієї служби для суміжних могил, тобто разом майже двадцять померлих.
Стало нашою сімейною традицією молитися на могилах чотирьох видатних українців, чиї могили дещо занедбані, оскільки в кожному випадку покійний не залишив нащадків, але, безперечно, заслуговує нашої уваги та молитов. Чотири за датою смерті – поет і письменник Євген Маланюк, ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов та дисиденти та багаторічні політв’язні Ніна Строката Караванська та Святослав Караванський.
Євген Маланюк народився в Архангороді Херсонської губернії. Помер 55 років тому в США. Дмитро Донцов народився в Мелітополі. Він помер у Монреалі 50 років тому. Ніна Строката Караванська народилася в Одесі. Вона померла в США 25 років тому. Її чоловік Святослав Караванський також народився в Одесі. Він помер у США у 2016 році. Кожен із них був дуже вагомим у мозаїці державного будівництва України сучасності.
Про кожного з цих людей написано багато і багато з цього доступно в Інтернеті. Я закликаю читачів матеріалу переглянути це. Заради стислості я наведу тільки одну цитату, написану недовго після смерті радянського монстра Йосипа Сталіна, коли багато його злочинів викривали самі його спільники тих злочинів, дистанціювавшись від головного злочинця для власної реабілітації.
Дмитро Донцов у серпні 1954 року писав:
«Так званий цивілізований світ явно втрачає історичну пам’ять. Звідси його нерозуміння російських справ, а серед них і дивний для того світу феномен московського каяття. Починаючи від перших «показових процесів» над старою більшовицькою гвардією і до каяття Берії, це явище залишається для Заходу загадкою. Правда, ми вже зрозуміли, що московська система тортур, фізичних, моральних і «науково-медичних» з її «brain washing», дає неймовірні результати. Але хіба ця диявольська система не є причиною цього покаяння?»
Крім круглих роковин відходу у вічність щонайменше трьох і місць народження всіх чотирьох, адже саме в цих місцях нині точиться найстрашніша війна, що є актуальним для окремої згадки сьогодні, цей вислів Донцова є не лише проникливим, а й дуже актуальним, зокрема, коли сьогодні на Заході пишуть майже виключно про злочини Путіна та фантазують про його стан.
Сьогоднішня війна в Україні є тільки ще одним прикладом кричущої агресії Москви, яка, надіюся, переконує весь світ у москальському варварстві за москальською культурою, яка включає не тільки Путіна. Тут конечним є переконувати про необхідність зруйнувати чи розчленувати на національні держави цю все ще «імперію зла». Вона залишатиметься злом до тих пір, поки їй дозволено існувати. Чи після смерті Путіна світова спільнота буде задоволена докорами сумління, які розіграють для них на світовій арені такі поплічники Путіна, як Сергій Лавров, і чи повернеться до «business as usual»?
Аскольд Лозинський
