Боротьба і боєві подвиги полковника УПА Омеляна Грабця ,,Батька’’

Олександр Биковець, священик ,, Не мистецтво і не наука побудують Україну — а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.’’ Писав – Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури.

Головною метою створення УПА стало об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, коли польовий командир Сергій Качинський (псевдо «Остап») сформував перший відділ УПА в місті Сарни, хоча деякі історики вважають цю дату умовно пропагандистською та переносять період заснування приблизно на пів року вперед. У 1943 році загони ОУН(б) почали офіційно іменуватися «Українською повстанською армією». Ряди УПА поповнювалася за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, перебіжчиків з допоміжної поліції, дезертирів з Червоної Армії та з напливу в ряди УПА найсвідомішого елементу хлопців та дівчат з українських родин. Крім українців, яких була переважна більшість, в складі УПА воювали євреї, росіяни  та бійці інших національностей.З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук. Минають роки, залишилися одиниці, які виявляли надзвичайно великий патріотичний дух в минулому бійців і тих хто їх жертвенно спирав у їхній героїчній і жертвенній боротьбі. Зарівно ці, що бнули  зі зброєю в руках і ті які їх спирали, – всі вони не зганьбили  честі українського народу. Було це глибоко свідоме і патріотичне покоління, яке заслуговує на доземний поклін. Кожен рік віддалює нас від цього героїчного періоду і лише залишається невмируща пам’ять і безмежна вдячність для всіх тих, які проявили неперевершену стійкість і  мужність та недокінця оцінений вклад у загальо визвольну боротьбу українського народу. Додайно, що всі вони були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися над їхніми могилами?  Коли сягаємо думками в минуле, то стверджуємо, що ціле українське підпілля УПА пройшло вкрай складними і важкими  дорогами.

В неймовірних випробуваннях, втрачаючи близьких друзів і рідних із повною посвятою йшли в дальшу дорогу до перемоги. Серед численних тих, хто наближував нашу перемогу  був один із найвизначніших полковник Омелян Грабець на псевдо “Батько”. Його героїчний подвиг був одним із тих повстанських командирів, чия біографія геть-чисто руйнує популярний міф, що Українська повстанська армія – явище суто західноукраїнське. Народився О.Грабець 1 серпня 1911 р. в родині сільського дяка у с. Нове Село на Любачівщині неподалік Хомщини. Попри західноукраїнське походження, свою “повстанську кар’єру” він зробив за межами Галичини, а загинув у місцях “за Збручем” – на території теперішньої Вінницької області.   Батько Омеляна, Петро Грабець, був середньозаможним господарем. Мати, Катерина, з дому Лашин, походила з села Гораєць. Омелян належав до найздібніших із п’ятьох дітей Петра Грабця. Тому батько за настирливою намовою вчителя в Новому Селі Івана Тогана наважився послати свого сина в українську гімназію в Перемишлі. Тут він серед гімназійної молоді проявив активну діяльність в різних молодіжних гуртках. Належав до юнацтва УВО, яке ідеї українського націоналізму прищепило молодшому поколінню його рідного села. Став він членом Пласту у Празі та в Галичні та приєднався до Української Військової Організації, а згодом став членом ОУН. Для багатьох випускників Перемиської гімназії “альма-матер” стала не тільки криницею шкільної премудрості, а й першим етапом підпільної біографії. Серед цих випускників були такі пізніші підпільні знаменитості, як член Українського державного правління Володимир Стахів та багато інших. Деякий час О. Грабець навчається в столиці Чехії, Празі, у політехніці. За націоналістичну діяльність 1935 року потрапляє до польського концентраційного табору Береза Картузька (1935—1936). У 1938-39 — організатор і технічний виконавець відомих демонстрацій українського населевння, спрямованих проти польського окупаційного режиму. 1939-го заарештований польською поліцією. У вересні 1939 р. після розгромлення Польщі нациською Німечиною і Сталінським  Радянським Союзом був звільнений з ув’язнення і повернувся в рідні сторони. Тоді зайнався дипломатичною місією навіть виїжджав закордон і допомагав політичним втікачам з Сталінського  Радянського Союзу.
Омелян Грабець був одним з відповідальних за переміщення через німецько-радянський кордон кур’єрів та озброєних груп націоналістів. За 2 роки йому зі співробітниками вдалося переправити в обидва боки кордону до 5000 осіб., а понадто О.Грабець виконував дуже відповідальні організаційні зв’язки з тереновими та з Головним Проводом ОУН. 30 червня 1941 р. С. Грабець брав участь в підготовці проголошення відновлення  Акту у Львові Української Держави під проводом Степана Бавдери. Проти цього проголошення різко виступили німецькі нацисти. Тоді Омелян Грабець стає учасником похідних груп ОУН як керівник групи. Займав відповідальні пости і його приєднують до Головного Військового Штабу ОУН. Тоді його призначено  командиром Головного військового осередку і отримав звання Провідника Генеральної Округи ОУН на Східноукраїнських землях. За дорученням проводу був комендантом Рівного, виконував функції провідника ОУН Рівненщини (1941—1942), де успішно влаштовував втечу із концтаборів радянських військовополонених. Через загрозу арешту німецьким гестапо змушений піти у глибоке підпілля. Бездоганно Грабець володів німецькою мовою і це йому допомагало  виходити зі скрутних ситуацій. Зібрав добре вишколений і озброєний загін і воював з німцями на Вінниччині. Влітку 1943 р. Омелянові Грабцю присвоєно звання полковника, він призначений був командиром групи УПА-Південь, його заступником став командир під псевдо «Антон». З тих пір Грабець організовував відділи УПА-Південь у Хмельницькій та Вінницькій областях. Групу УПА-Південь створено одразу після групи «УПА-Північ». Тереном дій групи «УПА-Південь» стали Кам’янець-Подільська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, частина Київської областей. Зазначений терен групи поділявся на 3 воєнні округи — ВО «Холодний Яр» (р-н Кам’янця-Подільського), де діяли курені Саблюка і Довбуша; ВО «Умань» (р-н Житомира, західна частина Черкаської області) командир — «Остап», курені Довбенка, Бувалого, Шума; ВО «Вінниця» (р-н Вінниці), командир «Ясень», на теренах Вінниччини діяли курені Сторчака, Мамая і Буревія. Загалом же чисельність вояків УПА на Вінниччині, за оцінками різних дослідників, складала понад 6 тисяч бійців добре озброєних.
У 1943 році під керівництвом Грабця на Вінниччині організовано районну конференцію ОУН, на яку несподівано наскочили німці – «Батька» поранили в бою. Згодом ОУНівці здійснили напад на Літинську в’язницю (акція «Спокій»), де перебували люди, арештовані за зв’язок з ОУН, зокрема, знищено ката в’язнів і начальника тюрми, звільнено в’язнів. Також надзвичайно успішно були проведені акція звільнення військовополонених із табору в Калинівському районі (6 км від с. Якушинці) поблизу ставки Гітлера (полонених використовували на будівництві ставки), роззброєння охорони табору, а також засідка на німців під Якушинцями недалеко від Вінниці, і як наслідок, – розгром німецької автоколони, здобуття зброї і боєприпасів та харчів. Крім того, партизани-націоналісти вчинили напад на німецьку майстерню у Вінниці, що лагодила зброю, яка надходила з фронту: здобуто кріси, два ящики із розібраними станковими кулеметами, одяг та взуття для повстанців. Загін, який очолював «Батько» безпосередньо, налічував 500 вояків. У листопаді 1943 р. повстанці здійснили рейд у Молдову через Браїлів, Шаргород, Томашпіль, Ямпіль для здобуття зброї і харчів, по дорозі зводили успішні бої із румунами і молдаванами, зокрема, під Сороками.
Напередодні 1944 нового року загін полковника Грабця рейдує на Західну Україну, зводячи бої під Деражнею і Підволочиськом. Свій останній бій повстанський командир провів з енкаведистами 10 червня 1944 року. Над річкою Згар на острівці був штабний бункер УПА. Після донесення сексота Зайцева загін Омеляна Грабця оточили. Грабець наказав пробиватися з оточення, сам залишився прикривати відступ. Даючи змогу друзям відійти, поливав більшовиків скорострільним вогнем до останнього набою. Вирватись вдалося лише кільком бійцям, решта загинули. Загинув у бою з об’єднаними 189-м, 203-м, 209-м каральними батальйонами НКВС   поблизу с. Микулинці Літинського району, що на Вінниччині 10 червня 1944 року.
У тому бою, за повідомленням НКВС, було вбито 14 українських повстанців, двох взято в полон. Про деталі бою історики дізналися від місцевого селянина лише в 1990 –х. За його свідченнями, енкаведисти глумилися над мертвим тілом полковника Омеляна Грабця, для них він був катом. Опісля вони перевезли його в Літин. Там тіло українського мученика таємно закопали в землю в невідомому місці, так вони чинили з іншими вбитими. Місце поховання командира повстанців Вінниччини Омеляна Грабця досі не вдалося відкрити. Побратимам по зброї полковник «Батько» запам’ятався високим, струнким, кучерявим брюнетом з гарними вусами, з проникливим поглядом усміхнених очей, завжди акуратний, в добре припасованому старшинському однострої. На грудях незмінний автомат ППШ, парабелум і гранати-«лимонки» на офіцерському поясі. Полковник Омелян  Грабець – це унікальна  героїчна постать борця, великого жертвенного патріота України. Він був одним із небагатьох який Україну вважав Рідною Матір’ю. З глибокою і безмежною вдячністю та скорботою всі ми схиляємо голови перед всіма українськими героями, які наближали цей світлий день нашої державности. Ось деякі вшанування полковника Омеляна Грабця:  10 червня 2010 року члени та прихильники Вінницької міської організації ВО «Свобода» та молодіжної громадської організації «Сокіл» у селі Микулинці, Літинського району на Вінниччині відкрили меморіальну плиту на символічній могилі «Батька».2015 року в місті Вінниця з’явилися вулиця Омеляна Грабця, провулок 1-й Омеляна Грабця, провулок 2-й Омеляна Грабця. У серпні 2016-го у Літині відкрито меморіальну дошку Омелянові Грабцю. У Літині з’явилися вулиця Омеляна Грабця. У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Омелян Грабець. ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!