Бл. Пам. Тарас Гунчак
Я мав честь знати Професора Тараса Гунчака як старшого друга багато років та відповідно пращати його від Українського конґресового комітету Америки після Парастасу у Похоронному заведені у штаті Ню Джерзі. Довгі роки професор співпрацював з УККА при різних проєктах та імпрезах, а від 2004 до 2007 років Професор був головним редактором англомовного видання УККА “Український Квартальник”. За його редакторства появлялися статті на історичні теми, між ними статті написані американцями, українцями, поляками, євреями.
До якоїсь міри такий напрямок був ціллю життя професора. Професор Гунчак змагав до відновлення державної незалежності України, а після 1991 року до її розвитку зокрема на міжнародні арені та при цьому був її неформальним послом серед американців, поляків та євреїв.
У своїй наукові спадщині, яка доволі велика і різноманітна, він залишив двотомний збірник документів відносин між українцям та поляками, книжку та статті на тему Симона Петлюри та його особливі старання стримати погроми проти євреїв, що науково заперечувало обвинувачення проти Головного Отамана за погроми з боку євреїв, книжку про визвольні змагання 1918-1922 років, а також книжку про Україну під час другої світової війни та роль у цьому Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії, тритомну збірку документів про українські державницькі змагання та багато інших досліджень та писань про Голодомор 1932-33 років і т.п.
Кожна людина хіба унікальна по собі, бо так Господь та генетика її створили, а також виховання, освіта і довкілля зробили, але Тарас Гунчак, мені здається, був особливо унікальним. Я свідомий, що це мовна нісенітниця “особливо унікальним” бо щось унікальне або ні, а особливо унікального не має, але Професор заслужив на цю незвичну характеризацію. Я особисто буду його згадувати як визначного українського науковця, а також активіста, патріота, який ціле своє життя присвятив науці та Україні. Українська наука дуже потребувала такого Тараса Гунчака у боротьбі після Другої світової війни для відновлення української держави, такого, який не тільки шукав і досліджував правду, але не вагався про це говорити вголос і писати. Мало було у нашій історії наукового світу було таких, як Тарас Гунчак. А ще менше є сьогодні по різних наших діаспорних наукових кафедрах чи товариствах. У моїх розмовах з Професором ми часто обговорювали цю болючу істину.
Історики — це шукачі чи дослідники правди. Деякі роблять це наївно і дуже часто боязливо, бо історіографія — не наша переважно, і тому треба пірнути в основні джерела, які дуже часто є недоступними без великого труду. Тарас Гунчак був шукачем і дослідником тої правди, рівночасно свідомо розуміючи, що довкола нього, зокрема у нашій історії, дуже багато не правди.
Бути українським істориком це важка доля. Довкола тебе наскрізь не тільки противники, але прямо вороги. Світова історіографія зрадлива бо вона написана переважно переможцями, а твій народ рідко ще від княжої доби був переможцем. Але Боже Провидіння так запланувало, що Тарас Гунчак жив, діяв, говорив і писав у дуже потрібний час для свого народу.
Тарас Гунчак був довголітнім редактором українськомовного видання “Сучасність”, членом наукових організацій Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, Української вільної академії наук, організації “Діти Чорнобиля”, Координаційного комітету допомоги Україні, Українського інституту Америки, Куреня Пласту “Червона Калина”, спортових товариств. Окрім цих занять, він викладав десятки років на університеті Ратґерс у штаті Ню Джерзі та на університетах в Україні, Києво Могилянській Академії, тощо.
Людське життя це тяжка праця, а оцінка цього життя залежить від друзів, знайомих, довкілля і майбутніх поколінь. Тараса Гунчака скоро не забудуть ті, котрі з ним зустрічались, працювали, слухали або читали, чи щойно будуть читати. Все своє життя він трудився для України і її народу. Вічна Йому Пам’ять! Україна сьогодні краща, бо мала такого сина.
13 липня 2024 року Аскольд С. Лозинський
