Більше про Бабин Яр
Було набагато більше, ніж тільки події 29-30 вересня 1941 року.
У цій статті концентрація на українських жертвах, зокрема націоналістах, але не забуваючи про мирне населення, інтелігенцію, службовців Києва чи українців, які служили у червоній армії. З цих приблизно 50 тисяч взято у німецький полон. Їм давали доручення у перших днях скидати євреїв, а то і навіть живих євреїв, у яму Бабиного Яру. Тих, котрі відмовлялися, часто самих стріляли, або і навіть ховали живими у яму. Для власного спасіння інколи робили і це поодинокі євреї, призначені на смерть.
Вбивства у Бабиному Яру, здійснені нацистами, були безперервними протягом 1941-43 років, із спорадичними масовими вбивствами, щонайменше, протягом трьох інших періодів, лютого та жовтня 1942 року, та серпня 1943 року. У цих трьох масштабних вбивствах було більше не євреїв, ніж євреїв, і багато українських мирних жителів.
Коли німці розпочали операцію «Барбоса» та вторглися до Радянського Союзу, українські націоналісти побачили можливість відновити незалежність України в умовах конфлікту між нацистами та комуністами.
Одна група українських націоналістів, Організація українських націоналістів (група Бандери) проголосила у Львові незалежну Українську державу 30 червня 1941 року. Нацисти відповіли на проголошення: заарештували керівництво і інтернували його в концтаборах Заксенхаузен, Аушвіц. Коли німці йшли на схід, а совіти відступали вбивчою cпаленою землею, обидві групи українських націоналістів (група Бандери ОУН і група Мельника) йшли за ними вслід. У хаосі зміни режимів ОУН(м) створив Всеукраїнську національну раду, влаштував у Києві газету Українське Слово, Спілку письменників і навіть молодіжну програму.
Старший науковий співробітник Інституту вивчення війни, Голокосту та геноциду в Амстердамі Кароль Беркхоф написав:
У Бабиному Яру вбивали не лише євреїв. Разом зі своїми друзями-євреями наприкінці вересня загинули жінки та чоловіки, які не були євреями. У лютому 1942 року було вбито голову Київської міської управи Володимира Багазія, а також кількох членів ОУН…
Український історик Сергій Кот писав:
Серед жертв у Бабиному Яру були українці – вояки Червоної Армії, які потрапили в полон, учасники радянського комуністичного підпілля, учасники націоналістичного підпілля ОУН обох напрямів, прості мешканці міста, котрих стратили як заручників, або за найменші порушення встановленого окупаційного режиму в період окупації Києва.
Легенда про футбольний матч смерті, будь то міф чи факт, не має відношення до цієї дискусії. Багато гравців «Старту» чи «Динамо» були вбиті не за футбольні навички, а за участь у Червоній Армії чи цивільній адміністрації Києва.
ОУН, фракція Мельника, була перешкодою для німецьких намірів. Нацисти відреагували швидко й жорстоко. Пише О. Жданович:
В першій половині грудня заарештовано редакцію “Українського Слова” – Івана Рогача, Оршана-Чемеринського. М. Олійника, Яковенка та інших.
До лютого 1942 року заарештували та інтернували на Короленка 33 (тепер Володимирська) провід ОУН-М, який пізніше стратили у Бабиному Яру. Заарештували і стратили голову Спілки письменників Олену Телігу, її чоловіка Михайла Телігу, велику частину редакції газети Українське Слово, в тому числі Івана Рогача та іншу інтелігенцію.
У лютому 1942 року також був заарештований і голова Всеукраїнської національної ради Микола Величківський. Проте йому вдалося уникнути Бабиного Яру. Згодом він написав спогади про своє ув’язнення на Короленка 33 , штаб-квартира гестапо:
Прийшов старий, мабуть, 70-літній жид і виніс «парашу» з моєї камери. Я розговорився з цим нещасним чоловіком, скориставши з того, що німець, як завжди, пішов на нижчий поверх і довідався, що походив він із містечка Бихова. «За що Вас посадили?» запитав я. »Як то за що? Та я жид!» — здивовано відповів він. Говорив він доброю українською мовою. Мене дуже зворушила відповідь нещасного жида, який усвідомлював собі, що його провина лише в тому, що він жид. Навіть був здивований, що я не можу цього зрозуміти. А потім попросив мене, чи не маю щось їсти, бо він уже чотири дні нічого не їв. Німці заарештованим жидам не дають їсти, а тих, які з голоду падають, розстрілюють. Я сказав нещасному жидові, що й сам нічого не маю, бо і нам не дають їсти. Я мав дві головки часнику і одну подарував йому. Жид узяв, подякував і сказав, що коли нас не годують, то видно, що будуть недовзі розстрілювати. Говорив він це дуже спокійно, діловим тоном приреченого. Моя розмова з ним припинилася, бо прийшов вартовий, вдарив його в обличчя і зачинив мою камеру.
До жовтня 1942 року гітлерівці знищили в Бабиному Яру основну частину керівництва групи ОУНм. Яскраво змалював події український письменник-націоналіст Ю. Федоренко:
Тільки масивні стіни сірого будинку Короленка 33, були німими свідками середньовічних тортур і мордів, що чинили розгнуздані гестапівці в цьому новітньому страшилищі з сірого граніту. Прийшов і трагічний жовтень 1942 року. Десь перед світанком засвітилися окасті фари вантажних аут на подвір’ї, загули мотори, застогнали від гестаповских прикладів смертники з 29-ої камери і пішли із зв’язаними руками на подвір’я…Навантажені аута понеслися сонними вулицями Києва і спинилися біля провалля Бабиного Яру. В’язнів виладували…Блиснули зловіщі вогники німецьких автоматів…
Нацисти продовжували вбивати в Бабиному Яру інших українських націоналістів і мирних жителів до серпня 1943 року, коли очікуючи повернення Радянського Союзу, вони майже без розбору вбивали в Бабиному Яру націоналістів, яких вони могли знайти, оскільки націоналісти пішли в підпілля, керівництво київського громадянського суспільства та навіть деяких члени київського футбольного клубу. Федоренко продовжує:
Був теплий серпневий вечір сорок третього року але в повітрі почувалось напруження. Київ готувався до евакуації. Лівобережжя як день і ніч горіло. Червоні півні над містами, селами й хуторами п’ялися в блакитну височінь неба. Повзли безконечні валки обозв. Тягли на дротяних тросах понівечені танки, розбиті авта. Смертельно ранений займанець відкочувався на захід… Грізний наказ військового коменданта Києва – залишити місто цивільним під загрозою смерті. Все спішно вибирається з міста. Очищають сірого велетня по Короленка 33...Те саме провалля, але свіжий рів. Знову блиск вогників і тиша…
Значення цього в чисто гуманному сенсі полягає в тому, що всі жертви заслуговують на визнання, пам’ять і молитви. У нацистських звірствах євреї, безумовно, заслуговують на особливу згадку, оскільки вони були вбиті просто за те, що вони євреї. Інших національностей, наприклад українців, вбивали переважно за політичну діяльність або тому що були на перешкоді. Вони заслуговують на те, щоб їх пам’ятали також.
Грудень 2021 Аскольд С. Лозинський
Бібліографія
Альт Міллер, Іветт, 5 фактів про Бабин Яр, www.aish.com
Бергхоф, Кароль, Бабин Яр: місце найбільшої страти євреїв нацистами, Матеріали міжнародної конференції, 24-25 жовтня 2011 р., Київ, 2012 р.
Величківський Микола, Між двома професіями, спогади та документи, Наукове товариство Шевченка в Америці, Нью-Йорк, 2017
Гільберг, Рауль, Винищення європейських євреїв, Книги чотирикутника, Чикаго, 1961
Естафєва Тетяна, Футбольніе матчи 1942 года командьі «Старт» в Оккупированном Немцами Киеве и Судьбьі ее игроков, Матеріали міжнародної конференції, 24-25 жовтня 2011 р., Київ, 2012 р.
Жданович, О., На зов Києва. СУРМА. На чужині 1947 рік
Кот, Сергій, Учасники Підпілля ОУН(М)-Жертви Бабиного Яру (1941-1943), Матеріали міжнародної конференції, 24-25 жовтня 2011, Київ, 2012
Марченко, Михайло, Спогади червоноармійця. Початок війни. 1941-й рік. На оборону Києва, СУРМА, На чужині 1947 рік
Подольський, Анатолій, Передмова, Матеріали міжнародної конференції, 24-25 жовтня 2011 р., Київ, 2012 р.
Федоренко, Юрій, Українські Жертви в Києві 1941-1943 років, ОУН в Києві, Видавництво Ольжича, 1950
