Августинець Путін, або Первородний гріх Зеленського
Путін вкотре повертається до подій Революції Гідності: «В 2014 году зачем надо было проводить на Украине госпереворот?.. Все эти действия и привели к сегодняшним трагическим событиям, вот и всё».
Є така загальновідома політична дія, закарбована на сторінках підручників з політології: заколотники (хунта) неодмінно – аби виглядати пристойно в очах світової спільноти – обіцяють провести згодом чесні вибори і передати владу цивільній адміністрації.
Новообрана таким чином влада вже не несе на собі первородного гріха «кривавого антидержавного, антиконституційного перевороту» (так Путін схарактеризував наш Майдан). Як справедливо зазначав тов.Шаріков на стадії перетворення на людину: «Примус. Признание Америки. Москвошвея. Примус. Пивная. Еще парочку».
Тобто, життя нормалізується; антиконституційний переворот 25 жовтня 1917 року, що його здійснив в Росії німецький генеральний штаб, внаслідок більшовицької перемоги у громадянській війні та улаштування такого собі цивільного життя – «примус, пивная, еще парочку», був визнаний Сполученими Штатами Америки і врешті всім світом.
Навіть якщо погодитись з тов. Путіним у тому, що Нуланд своїми печєньками здійснила кривавий антиконституційний заколот, не можна не погодитись з очевидним фактом: після цього двічі відбувались вибори президента і парламенту. Результати яких визнані всім світом. «Хунта» передала владу і залишилась в історії.
Першою великою богословською кризою, що виникла серед західних латиномовних християн, були так звані пелегіанські суперечки. Пелагій та його послідовник Целестій вважали, що Адамів гріх є його власною справою і не може перейти на все людство. Нащадки Адама не несуть відповідальності за його неблаговидний вчинок.
Натомість Августин наполягав на гріховності людської природи, позаяк остання успадкувала Адамову гріховність.
Сьогодні ці суперечки не здаються такими вже й кризовими, оскільки у практичній площині легко вирішуються жменькою води. Resp. виборами після гріховного антиконституційного перевороту.
Путін застряг не те що у середньовіччі. Його затягнуло аж у V століття після Різдва Христового.
То ли еще будет, ой, ой, ой!
