55-років всесвітня слава від самоспалення – Героєві УПА Василеві Макухові

,,Пройшов він пекло вогняного болю, щоб повернути Україні долю…’’
Протягом багатьох років було сурово заборонено згадувати ім’я героїчного воїна УПА Василя Макуха. В Польчі навіть свого часу надмогильні пам’ятники УПА були знищені. В наш час під час російської агресії на Україні, надзвичайно багато поляків стають близькими і жертвенними друзями України. Польський Уряд разом з своїм народом виявляють велику моральну пітримку Україні і це доказ, що Польща прагне встановити доброзичливі взаємини між нашими народами. Більшість розуміє, що без вільної України, не може існувати вільна Польща і навпаки. На увагу заслуговує факт, що 5 листопада 2019 р. урочисто вшанувано пам’ять у Польщі воїна УПА – Василя Макуха, який спалив себе на знак протесту проти агресії Радянських військ в Чехословацію. Від 24 лютого ц.р. росийська армія під наказом путіна напала збройно на Укреаїну і протягом майже трьох місячної агресії рясно заливають кров’ю величезні простори української землі. Злочинні агресори вбиваючи тисячі невинних людей, ґвалтуючи жінок і не літніх дівчат, руйнуючи культурні цінності і чинячи масові крадіжки так державного, як і особистого майна в Україні. Російські агресори поводяться, як гітлєрівці, заявляючи дику претенсію на панування над світом, втягаючи світ у безодню нечуваних поневірянь. Поверх 50 країн світу допомагають Україні боротися проти злочинного агресора чекісти Путіина, який свою стратегію операє на гітлярівській тактиці. Маємо надію, що він так як і гітлєр закінчить свою злочинну агресію. Числінні добровольці вступають в Українську армію і так як наш ювілят Василь Макух йдуть свідомо на смерть і своїм життям захищають чинені гвалти чинені агресорами на українській землі. Пригадаймо нашого ювілята Василя Макуха, він народився 14 листопада 1927,в с. Карів в багатодітній родині Омеляна Макуха та Єви Леуш, біля Рави Руської на Львівщині. Ще з юних років його світогляд як українського патріота-націоналіста формувався під впливом побожних, національно свідомих, працьовитих батьків і сусідів, учасників національно-визвольної боротьби — братів Миколи та Петра Дужих, знаних діячів визвольних змагань. Крім того світогляд В. Макуха формувався також в читальні товариства «Просвіта», яку очолював Іван Дужий, де юний Василь мав доступ до патріотичної літератури, та під час спілкування зі своїми старшими друзями, членами ОУН, від яких перейняв практичні методи боротьби з окупантами.
У листопаді 1944 потрапив до рук енкаведистів. На допитах видав себе за Миколу Христославенка і, скориставшись слушним моментом, втік із пересильного пункту. У кінці 1944 вступив до лав УПА, неодноразово відзначався посвятою і героїзмом. Його призначили у військову розвідку, в якій діяв під псевдом «Микола». Безпосереднім його командиром був повстанець «Завірюха» (прізвище не встановлено). До половини лютого 1946 р. тривав його двобій з окупантами, «Микола» не раз вступав у сутички з енкаведистами. Кілька разів із боями переходив радянсько-польський кордон для встановлення зв’язку з повстанцями Закерзоння. 14 лютого 1946 р. відділ «Завірюхи» отримав наказ перейти кордон. У часі виконання завдання відділ зупинився на хуторі Соснина (біля села Бутини) Великомостівського району. «Микола» разом із повстанцем «Білим» розвідували навколишню обстановку, щоб встановити місце дислокації загону МВС. Під час виконуваного завдання наші розвідники наштовхнулися на радянсько-польських прикордонників які вступили з ними в перестрілку. В часі цієї збройної сутички Василя Макуха було важко поранено — одна із куль спричинила перелом правої ноги вище коліна.він знепритомнів і попав 15 лютого 1946 р. в руки ворога. Пережив важке слідство у Львівській тюрмі № 4 («Бригідки»), і 11 липня 1946 р. Військовим трибуналом Львівського гарнізону за ст. 54-1 «б» та 54-11 Карного Кодексу УРСР засуджений на 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією майна (кримінальна справа П-27504). Термін ув’язнення відбува у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в концтаборах Сибіру. 18 липня 1955 р. був звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. Вийшовши з в’язниці Василь одружився з Лідіяю, яка родом походила з Дніпра, з якою познайомився на засланні. Василь Макух якось зізнався дружині: «Нині чи пізніше повір, віддам своє життя за волю України». Події з серпня 1968 р., коли за наказом Москви радянські війська захопили Чехословачину, Василь свій вибір зробив без вагань. Він взяв наплечник до якого поклав баньку наповнену бензином, і поїздом зі Львова не помітно 5 листопада приїхав до Києва, де розігйралася ним запланована незвичайна героїчна подія.
На Хрещатику він прилюдно облив себе бензином і підпалив. Охоплений вогнем, мов живий смолоскип, Василь Макух біг 5 листопада 1968 р.центром Києва, де були товпи народу. Київ був прикрашений портретами комуністичних вождів і місто готували до «віколомної події» — параду на честь чергової річниці жовтневого заколоту 1917 року. Хрещатик був переповнений людьми і тут раптом перехожі бачать, як із під’їзду будинку 27, що неподалік Бассарабського ринку, вибігає охоплена вогнем людина і, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!», біжить тротуаром. Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Врешті-решт людина падає на тротуар. Примчала карета швидкої допомоги. В лікарні медики отримали наказ від КДБ — будь-якою ціною врятувати життя самоспаленця: потрібно ж допитати та з’ясувати хто за ним стоїть. Та всі намагання медиків повернути його до життя, виявилися марними і 10 листопада 1968 р. Василь Макух помер. Ще ввечері 5 листопада «ворожі голоси» повідомили про інцидент у центрі столиці Української РСР. Зокрема, у випуску «Новин» «Голосу Америки» було сказано: «Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українців та агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця-патріота схиляє голову вся прогресивна світова спільнота…». Померла жертва «живого смолоскипу» заговорив світ, дізнались про нього і в Чехословаччині. Услід за Василем Макухом встав до бою «за нашу і вашу свободу» 20-річний празький студент Ян Палах. 16 січня 1969 року він, як і Василь Макух, підпалив себе і смолоскипом пробіг головною площею столиці Чехословаччини, щоб продемонструвати відкритий протест проти радянської окупації. На третій день цей мужній патріот Ян Палах, мимо зусиль лікарів героїчно помер за волю народу.
Захід був присвячений на пітримку самоспалення українця В. Макуха. Його провели на празькому мосту, що носить ім’я Василя Макуха. Протест Василя Макуха не був осамітнений. Пригадаймо протест в ніч на 21 січня 1978 року, в день Злуки, Олекса Гірняк піднявся на Чернечу гору в Каневі біля могили Т. Шевченка. З собою мав дві карністри з бензином і запальничку. Був мороз – 15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, та й Олекса розрахував свої дії так, щоб йому ніхто не заважав. Він розкидав близько тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок. Облив себе бензином і запалив себе і вдарив себе в груди ножом і впав. Рано віднайшли тіло померлого і в СБУ в архіві зберігся лист-повідомлення в Центральний Комітет комуністичної партії України. Олекса Гірнях був народжений в селі Богородчани Івано-Франківської області, перед смертю зазначив в своїх листівках: ,, “Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава. З промовами про вчинок Василя Макуха та інших “смолоскипів свободи” з різних країн колишнього радянського блоку виступили сенаторка Рената Хмелова, посол Євген Перебийніс та історик з Інституту досліджень тоталітарних режимів Давід Свобода. Пані сенаторка в своєму виступі наголосила на необхідності невпинно плекати демократичні цінності та пильнувати за дотриманням свобод усіх громадян в сучасних суспільствах, щоб більше нікому не доводилося повторювати вчинок Василя Макуха. Рената Хмелова висловила своє занепокоєння над активізацією спроб Росії відновити свій контроль не лише в Україні, а й в Чехії, а також наголосила не забувати про підтримку України в її боротьбі за суверенітет та територіальну цілісність. Цей глибоко цінний патріотичний виступ, має своє повне відзеркалення в наш час, коли російсько-путінську агрецію в Україні засуджує майже весь світ.
Ці слова були і залишаються смолоскипом. Посол Євген Перебийніс подякував усім присутнім за вшанування пам’яті Василя Макуха, а міській раді міста Прага за пойменування мосту іменем українського борця за свободу. Участь у акції також взяли школярі чеської гімназії, що розташована поряд з мостом Василя Макуха, представники української діаспори, дипломати Посольства та небайдужі чеські громадяни. Міст Василя Макуха у Празі було урочисто відкрито. Понадто його ім’ям названо вулиці в Празі, зрештою Василь Макух заслужив собі мати увічнене своє ім’я при інших історичних назвах. А в Києві про героїчний акт самоспалення Василя Макуха нині нагадує пам’ятна таблиця, встановлена на Хрещатику та Сучасна українська боротьба проти фашистівської агресії росії в Україні є шляхом до своєї та інших народів волі, за словами Шевченка: ,,Своя правда і сила і воля,от де люди наша Слава…’’ – це безцііні слава правди. Зрештою Тарас Шевченко возвеличував мужність, гідність і шляхетність українців. У своїх найбільш відомих творах «Гайдамаки», «Холодний яр», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» та багатьох інших він утверджує велич та красу козацького життя і героїчне минуле свого народу. Поет щиро вірив, що слава козацько-українська:
«не поляже, не поляже,
а розкаже,
що діялось на світі,
чия правда, чия кривда
і чиї ми діти».
У вірші «До Основ’яненка» дуже гостро відчутна туга поета за козацькою волею, вільним життям запорізьких козаків, за всім, що уособлює в собі українське минуле. Увесь вірш пронизаний духом життя Запорізької Січі, але спроектований він на сучасне та майбутнє. Т. Шевченко звертається до національної гідності і честі українців, до їхньої національної свідомості. Поет впевнений, що нація, яка має такі безцінні культурні скарби, просто не може загинути:
«Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!».
За рік до написання цієї поезії Кобзар створив поему «Тарасова ніч», в якій поет описав гордість за славу предків, яка переплітається у автора з журбою. Сучасна українська боротьба проти фашистівської агресії росії в Україні є шляхом до своєї та інших народів волі, за словами Шевченка: ,Своя правда і сила і воля… за яку треба боротися спільними силами з дружними народами. Видатний український поет Тарас Шевченко протягом усієї своєї творчої діяльності цікавився історією свого народу, возвеличував мужність, гідність і шляхетність українців. У своїх найбільш відомих творах, як у вірші «До Основ’яненка» поет дуже гостро виявляє тугу за козацькою волею, вільним життям запорізьких козаків, за всім, що уособлює в собі українське минуле. Поет щиро вірив, що Слава козацька «не поляже, а розкаже, що діялося в світі і чия правда, чия кривда і чиї ми діти!’’… Вічна пам’ять і уклін усім українським Героям- Слава Україні!