180 років від народження та 90 років від смерті визначного діяча Просвіти Юліяна Романчука

,, Учітеся, брати мої, думайте, читайте.’’(Тарас Шевченко)

Юліян  Романчук – це універсальна постать у цьому році округлих дат ювілейних, про яку варто і треба з шаною її згадати. Прочитавши численні праці про нього треба сказати, що вчений проживши 90 років свого життя, він вніс значний вклад в літературознавство, педагогіку, журналістику, письменництво в громадську діяльність, а зокрема співзасновник і голова Товариства “Просвіта” (1896—1906 рр.), один із засновників і дійсний член НТШ, видатний політичний і громадський діяч Галичини. Його батько Семен Романюк, був народним учителем і вмів синові прищепити найцінніші риси, які він з черги взірцево переда в корість свому народові. Кінець ХІХ ст. відзначалося у Галичині складною політичною ситуацією. Словом  свідома інтелегенція, серед якої були діячі, котрі пам’ятали здвиг 1848 року, намагалися збудити дух народу, зародити у ньому віру у свою повноцінність. Тодікшні москвофіли, польські шовіністи перешкаджали цьому процесові, пропагували безглузні ідеї, подібні які чинить сучасна влада під керівництвом недосвіченопго президента В. Зеленського, який живе на сцені як комедійний актор. В авангарді української нації тоді став Юліян Романчук,який вмів сперти свій політичний і культурний напрямок на втрадиції ,,Риської Трійці’’, яка вела непримеренну боротьбу з ворожими впливами на українську націю. Прийшов Юліян Романчук у відповідний час і зумів у цьому часі пітхопити найцінніші елементи, які в сладних моментах оздоровлювали українську націю. Юліян Романчук народився 24.02.1842 р. у с. Крилос поблизу Галича, тепер Івано-Франківської області, в родині вчителів. Освіту здобував в дома і у Станіславівській та Львівській гімназіях, останню закінчив з відзнакою. 1860 р. вступив до Львівського університету на класичну філологію. У студентські роки співпрацював з часописом “Слово”. Інтелект, блискуча пам’ять, любов до науки привернули до нього увагу професорів університету, йому пророкували майбутнє великого вченого. Маючи змогу залишитися працювати в університеті, Юліян Романчук обрав нелегку долю гімназійного вчителя. Він протягом 1863—1900 років  викладав у львівських гімназіях (з 1868 р. в академічній гімназії у Львові). Незабаром опинився у перших рядах галицької інтелігенції, яка видала війну антиукраїнстві. До цієї антиукраїнської війни в 1868 році в Галичині було засновано ,,Просвіту’’, а в 1873 році – Товариство ім. Т. Шевченка, яке пізніше перетворилося на славнозвісне Наукове Товариство ім. Шевченка. Ю. Романчук був один з провідних діяльних організаторів обох Товариств. Зрештою немало він вклав праці  для розвитку українства в терені, а зокрема своїми статтями, що були заміщувані на сторінках часописів ,,Правда’’, згодом – ,,Батьківщина’’, які провадили непримиренну боротьбу з ворожими впливами проти українізації і проти поширення національної свідомости.
Ю. Романюк належав до тих молодих діяльних українських патріотів, які спричинилися до заснування газети ,,Діло’’ і неустанно пюрацювали над національним усвідомленням. Словом Юліян вживав всякі можливі засобу, щоб якомога приєднати до українства важкої щоденної праці — свідому і діяльну українську молодь, яка намагалася поширювати почуття національної свідомности. Коли Романчука  обрали до крайової шкільної комісії із видання шкільних підручників українською мовою, він був одним з найдіяльніших її членів. У тому ж 1868 р. Ю. Романчук разом із професорами української академічної гімназії і учительської семінарії увійшов до організаційного комітету зі створення Товариства “Просвіта” і був обраний до керівного органу Товариства — Головного Виділу. У 1896 р., як незмінного члена Головного Виділу, Ю. Романчука обрали головою Товариства. Свою енергію він спрямував на розширення мережі читалень “Просвіти” на підставі Статуту 1891 року, відкриттю при них крамниць та кас ощадності. У бік господарсько-економічної діяльності змінюється і тематика книг та культурних заходів “Просвіти”. Навесні 1898 р. Товариство ініціює відзначення 50-річчя скасування панщини у Галичині на загальнонаціональному рівні. Почин підтримали всі без винятку культурні установи та політичні партії. Для інформування народу про вагу цієї події “Просвіта” вирішила видати окрему книжечку і безкоштовно розіслати її у свої читальні. Найкращою працею визнали ґрунтовну розвідку І. Франка “Панщина і її скасованє 1848 р. в Галичині” (1898, 135 с.), написану на матеріалах особистого архіву третього голови “Просвіти” В. Федоровича. 1898 року у Львові українська громадськість відсвяткувала столітній ювілей виходу “Енеїди” І. Котляревського, відбулася урочиста академія, концерт. “Літературно науковий вісник” надрукував промови трьох видатних популярних учених. Серед авторів були: М. Грушевський, О. Колесса, та С. Смаль-Стоцький. В пам’ять про ювілей у Львові було закладено “Українсько-руську видавничу спілку”, яка багато зробила для розвитку українського книгодрукування. Значно скромніше відсвяткувала цей ювілей українська громадськість підросійської України. Але в 1903 р. відбулося урочисте відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Делегацію гостей з Галичини репрезентував наш ювілят – Ю. Романчук. На урочистій академії голова зборів Трегубов не дозволив громадянам Росії виголошувати привітання українською мовою. Коли ж Ю. Романчук від імені закордонних гостей промовив перші слова привітання українською “Честь тобі, славний городе…” — овації зворушили не тільки  зал, був це до краю зворушливий історичний момент для цілої Української нації.
Протягом  1900—1910рр. Він разом з Євгеном Олесницьким і Костем Левицьким був членом фактичного політичного проводу галицьких українців. У 1920-х роках очолював скликувану для політичних консультацій, «Раду Сеньйорів». Романчук досить помітний слід залишив  в національно-культурній ниві та прославився як визначний політик, коли був пару разів обираний послом до крайового сейму і до парляменту. Де наполегливо домагався відкривати икраїнське шкільництво включно з університетом. В 1910 році його обрали віце-презедентом палати послів австрійського парламенту. Ю. Романчук був надзвичайно діяльним в парламенті. Тоді він редагував місячні книжечки, календарі “Просвіти”, був упорядником виданих “Просвітою” шкільних підручників для народних шкіл, у які разом із О. Барвінським впровадив фонетичний правопис (1890 р.), а з 1898 р. ввів також у популярні видання “Просвіти”. Як і попередні голови “Просвіти”, він підтримував активні зв’язки з Великою Україною. Протягом 1904—1920 років за його ініціятивою, а часто і допомогою фінансовою  вийшло 23 томи українських видань.За вдяки Романчуку опубліковано твори таких українських письменників, як Т. Шевченко, І. Котляревський, Г. КвіткаОснов’яненко, А. Метлинський, М. Шашкевич, М. Вовчок, П. Куліш, С. Воробкевич, Л. Глібов, О. Стороженко, С. Руданський, Ю. Федькович та ін. У 1921 р. під час відзначення 60-х роковин з дня смерті Т. Шевченка з ініціативи Ю. Романчука при “Просвіті” було створено видавничий фонд “Учітеся, брати мої…”, який видавав популярні книжки з різних ділянок знання, науки, господарських порад тощо. Всього вийшло під цим гаслом 9 книг науково-популярного змісту. Ю. Романчук був не тільки високо освічений, але  і відзначався високим  свідомим українським патріотизмом. Він як найстарший член Української національної Ради першого  українського уряду в Галичині, склав присягу  в 1918 р.на вірність українському народові. А 13 листопада 1918 р. УНРада затвердила “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії”. Закон визначав територію ЗУНР, було затверджено герб держави — золотий лев на синьому тлі, прапор — синьо-жовтий. 1 грудня 1918 р. делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об’єднання ЗУНР і УНР в єдину українську державу.
Історичною подією було і є, що 22 січня 1919 р. відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Після того, як відійшли зі Львова вояки УГА поляку арештували 76-річного Ю.Романюка. Та ніщо не могло зламати  волю загартованого політика. Всіх потряс його патріотичний виступ в березні 1923 р.на багатотисячному вічі, що відбувався на майдані перед храмом св. Юра у Львові. Там він у своїй промові  засудив рішення держав Антанти, що передали Польщі  Галичину. На цьому виступі він публічно поклявся, що галичини ніколи не визнають цього ганебного акту. 8 грудня 1919 р. юридично затвердила польську окупацію українських земель: Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Надсяння. Армія УНР, воюючи в той час на декількох фронтах, не могла захистити територію ЗУНР від польських військової агресії.  В самому розпалі польсько-укрїнських боїв та агресії більшовицької Росії, поляки одержали тоді сильну допомогу в армії ген. Галлєра, якйу зорганізовано й вивінувано у Франції та яку мали вжити  проти большевиків, а фактично вжили проти Української Галицької Армії. Ситуація політична ускладнилася. Упродовж 1920-1923 років уряд ЗУНР і президент Є. Петрушевич постійно ставили перед Лігою Націй і Радою послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки і відновлення незалежності ЗУНР, але лідери країн Антанти були зацікавлені в існуванні сильної Польської держави як противаги радянській Росії. Саме тоді на вимогу польського уряду 14 березня 1923 року Рада Послів країн Антанти ухвалила рішення про приєднання Галичини до Польщі з умовою надання українському населенню автономії, що ніколи не виконувалось польським урядом. На знак протесту проти ганебного рішення Ради Послів у Львові відбувся багатотисячний мітинг українців на площі Св. Юра, на якому востаннє публічно виступив 82-річний Ю. Романчук. Він прийняв присягу 10 тисяч українців не визнавати правочинним це рішення і залишатись аж до смерті вірним ідеї відновлення української державності: “Ми, український нарід, присягаємо, що ніколи не признаємо панування Польщі над нами і використаємо кожну нагоду, щоби скинути зненавиджене ярмо польської неволі і з’єднатися з великим українським народом і спільними силами здобути волю і незалежність українському народові’’. Ю Романчук був протягом свого життя послідовний у своїй проукраїнській діяльності.
Помер Юіян Романчук 22 квітня 1932 року на 90-му році життя. Поховали його у Львові на Личаківському цвинтарі на 69 полі, поруч із могилою сина художника Тита Романчука. Під час Другої світової війни могили були зруйновані, але відновлені у 1994 р., а в 1996 р. на його могилі споруджено пам’ятник. Заслужена постать в історії України достойний Юліян Романчук був протягом свого життя щирим українським патріотом, палким оратором, людина кришталевої чесності, вродженої інтелігентності, він усе своє життя вірою і правдою служив рідному народові без будь-якої матеріальної вигоди чи кар’єрської зацікавленості. Ю. Романчук у складний і відповідальний час будівництва української державності був у перших рядах її творців, довгі літа тримав у своїх руках кермо української політики в Австро-Угорщині й залишив глибокий слід у багатьох сферах суспільно-політичного життя для майбутніх українських поколінь. Львівяни вшановуючи пам’ять Юліяна Романчука назвали його ім’ям вулицю, яка раніше мала назвуЯна Замойського. Нехай своєю чеснотою і патріотизмом буде він достойним і гідним золотим зерном насіння для майбутніх поколінь. Вічна Йому Слава і вічна про нього пам’ять, нехай живе в народі вічно!