160 р-ів ВІД НАРОДЖЕННЯ ТА 110р. ВІД СМЕРТІ ЖИВОПИСЦЯ І ПЕДАГОГА МИКОЛИ ПИМОНЕНКА
,,Мистецтво вічне, а життя коротке…’’
Багато відомих художників, що народилися в Україні, через різні геополітичних змін змушені були покинути рідні краї, були забуті або зараховані до інших національностей.З огляду на політичні обставини, український живопис не міг розвиватися так активно, як італійський чи французький, але це не означає, що його зовсім в нашому народі немає. Багато сучасних українських художників отримали визнання далеко за межами своєї рідної країни. Серед українських живописців, одне із помітних місць в мистецтві займає Микола Пимоненко, який народився 21 березня 1862 року в бідній міщіанській сім’ї на передмістю Києві. Його батько був різьбярем, а згодом зорганізував майстерню в якій Микола і декількох його товаришів вчилися мистецького майстеркування. Серед друзів Микола вирізнявся особливим мистецьким талантом і вже в молодих роках він виконав чимало своїх художніх творів. Його дитячі роки пройшли на мальовничо-чарівній Київщині. Батько Миколи був автором деяких мистецьких творів, які викликали навколишнє зацікавлення. В такій творчо-мистецькій атмосфері зростав Микола. Йому іконопистство, різьба не тільки подобалася, але він безмежно любив в цій ділянці працювати із того приводу отримував дуже позитивні результати. Микола дуже часто їздив по селах і губерніях, збирав замовлення і їх старанно виконував. Працюючи талант хлопця неустанно зростав і розвивався. Тому сім’я Миколи вирішила віддати його в учні до знаного іконописця Іванова. Згодом Микола дістався на безоплатне навчання до Київської рисувальної школи в якій сгодом сам викладав. При тому слід відмітити, великі педагогічні заслуги мав викладач Іванов Мруашко, який був не тільки добрим видатним українським художником, але одночасно він був одним із кращих педагогів Миколи.Він Помітивши талант Пимоненка, запросив здібного хлопця з колективом з художниками-передвижниками, які серйозно вплинули на становлення й формування дальших особистих поглядів на творчі методи Пимоненка як живописця. Потім Пимоненко вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався поряд із такими майстрами, як Володимир Сєров, Михайло Врубель, Сергій Васильківський, Михайло Ткаченко, Михайло Беркос та інші.З Петербурга Микола залишив академію і повернувся на Київщину через недугу. Тут на запрошення Мурашка Микола почав вести викладацьку діяльність у Київській рисувальній школі. Картину Пимоненка “Гальорка” вперше було експоновано на виставці Петербурзької Академії мистецтв 1885 року, яка отримала високу оцінку. А через шість років художник отримав звання почесного учасника Академії мистецтв. За заслуги у розвитку мистецтва Микола Пимоненко отримав багато нагород і заслужених ґратуляцій та мистецьких признань, які стали визначними знаками його мистецької талановитої особовості.
У 90-х роках XIX століття був одним із помічників Віктора Васнєцова, який тоді розписував Володимирський собор в Києві. Пензлю Пимоненка належать образи Святої Анни і Миколи Мирлікійського, а також деякі образи на фронтоні. Розголос про мисдтецький талант Миколи рознісся і Миколу запросив Ілля Рєпін, щоб він погодився стати експонентом Товариства пересувних художніх виставок, а потім Пимоненко став членом цього Товариства. І до кінця свого життя не пропустив жодної виставки. Його дебютом на виставці стала картина “Ворожіння” та інші. Роботи митця мають поетизовано-мистецький вигляд. Іноді картини створювались дуже спонтанно. Якось перед дощем, перебуваючи на дачі, він допоміг дівчинці загнати овець у загорожу. Після чого зразу дістав альбом і швидкими мазками зобразив важкі купчасті хмари, з яких здавалося ось-ось хлине злива і вибухне блискавиця. Так із-під пензля народилася картина “Перед грозою”. Перебуваючи в Києві Пимоненко здобув великий авторитет, як викладач в рисувальній школі М. Мурашки. Серед його учнів були відомі художники: М. Цвітлицький, О. Мурашко, М. Красицький. У цьому часі Микола Пимоненко брав участь у росписі храмів, зокрема Володимирський соборі, Крилівська церкві та інших святинях Києва та околиць. Він приєднався до цієї благородної праці і не залишав своїх улюблених тем в мальовничих картинах. Будучи людиною емоційною, він не боявся у своєму мистецтві показувати і любов, і ревнощі, смиток і весілля. Так одного разу майстер прочитав у газеті замітку про те, що, єврейська дівчина насмілилася покохати українського хлопця, була бита, проклята і гнана своєю громадою. І під впливом тих емоційних хвилювань створює картину “Жертва фанатизму”. Важливе місце в сюжетах художника посідає ліричний і неповторний образ України, чарівність рідного краю з життєрадісним народом. За це Миколу називали “майстром побутового живопису”. Найвідомішими роботами стали його картини: ”Весілля в Київській губернії”, “Свати”, “Ворожіння”, “Біля колодязя (Парубки)”, “Київська квіткарка”, “На ярмарку”, “Жертва фанатизму”, “Сінокіс”, “Брід”, “Вихід з церкви в Страсний четвер”, “Зустріч з земляком”, “Гуси, додому!”, “Суперниці. Біля колодязя”, “Гопак” та цілий ряд знаменитиіх мистецьких картин.
Його картинними героями ставали звичайнісінькі люди і цікаві події. Йому подобалося спостерігати за молоддю, їхніми веселощами, танцями, жартами. А потім все це переносилося яскравими фарбами на полотна. Велика кількість картин Національна самобутність, що була неодмінною рисою творів українських художників-передвижників, стала визначальною у творчості М. Пимоненка. Його полотна відображували різнобічне життя тогочасного села, що втілювалося в поетично-образній системі народного світобачення. За його мистецькі осяги у 1904 році Імператорська Академія мистецтв присвоїла йому звання академіка. Вже на початку ХХ століття Пимоненко брав активну участь у міжнародних виставках і у громадському мистецькому житті. Його картини експонувалися у Парижі, Берліні, Мюнхені та Лондоні. У 1909 році він був обраний членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури. Картини мали неабиякий попит, і колекціонери охоче скуповували до своїх зібрань праці українського художника. Один із найбільших і популярних мистецьких музеїв світу – Лувр – також придбав до своєї колекції картину Пимоненка “Гопак”. З тонким мистецьким гумором Пимоненко відзеркалив в картинах ,,Святочне ворожіння’’ (1888), ‘’Жниця’’, (1889), ‘’В чистий четвер’’(1891), ‘’Свати’’(1892) та інші. Доречі помітне, що мистець уникав свідомо трагічних сюжетів, з великою любов’ю він ідеалізував своїх героїв і створював світлий, піднесений образ рідної України. Його картини виступають оберегами національної самобутності, показниками високої моральних та естетичних якостей українського народу, це не лише художні відеображення реалій навколишнього світу, ай повною національною формою духовного буття українського народу. Мистець був справжнім українцем від народження і творчості, і не буде забутий своєю батьківщиною за свої правдиві і милі, як Україна, картини, які окрилюють звичаї, природну красу і побут рідного народу. Його твори це мистецька автобіографічна частина мистецтва України — це своєрідний «мистецький монолог» його подвижницької, самовідданої праці.Від зарання свого народження, а вірніше від перших своїх творів Пимоненко в нашій пам’яті залишається людиною, яка вкладала у свою мистецьку справу талант і душу.
Тому не дивно, що його творчою жагою було як найповніше пізнання всесвіту живопису із ним пов’язаної педагогіки, щоб як найбільш докладно реалізувати свої можливості у царині художнього живопису. Не дарма Микола Корнилович Пимоненко входить до “золотої десятки” українських художників ХХ століття. Адже саме його роботам властивий глибокий гуманізм і народність, які показують любов до українського народу, його уміння не тільки бачити, а й передавати красу побаченого. Відтворювати поезію душі фарбами і передавати через полотна і радість, і смуток, і трагізм. Він ніби не створює свої картини, а їх йому підказує саме життя. Був це художник з етнографічною точністю, який геніяльно зображував українські народні звичаї та обряди. На картині «Свати» перед глядачем розгортається традиційна дія: за столом сидять важливі свати, перев’язані рушниками. Вони розмовляють з матір’ю, а сама наречена, як і належить, скромно сидить осторонь. Для нього Україна її побут була невід’ємною його душі, він бачив з якою ненавістю до всього, що суто українське ставиться ненависні проведні діячі російської нації, а в кінці в лютому 2022 року під проводом чекісти-президенка Російської Федерації В. Путіна, цей злочинець народовбивця України пішов з війною проти України. Вбиваючи невинних людей, різного віку, руйнуючи культурні цінності, запроваджуючи систему вбивств, тортур і винищування усього, що має ознаки українснтва. Вогненна війна, через яку переходить Україна, освітлює українську славу і оборонний героїзм та російську ганьбу для сучасних і майбутніх поколінь. Маємо надію, що за цей злочин проти українського народу і його дикої руйнації культурних досягнень своєчасно осудить загально-світове правосуддя катів Російської Федерації за їхнє жалюгідні злочини, які не підлягають амнестії. На завершення слід додати, що Орловський і Микола Пимоненко були тестем і зятем, Пимоненко одружився на дочці Орловського Олександрі.
Пимоненко легко справляється з академічними завданнями, був він широко шанованим так в родинному, як і світовому мистецькому світі. Та на жаль на 50-му році життя 8 квітня 1912 року серце художника Миколи Пимоненка зупинилось, Ілля Рєпін у листі до письменника Ясинського написав: «Яка втрата для «Передвижників »! Він був справжнім українцем, і не буде забутий своєю батьківщиною Україною за свої правдиві і милі, як Україна, картини ». Поховали художника на Лук’янівському кладовищі, з лаконічним і таким промовистим записом на надгробку “Академік живопису”. Через рік після смерті Миколи Пимоненка Академія мистецтв організувала виставку його творів. На ній було представлено понад 180 картин, близько 500 етюдів і рисунків. Цей визначиний –живопуїисець, педагог, громадський діяч заслуговує на всенародну шану.
