130 років від народження археолога і українського діяча Ярослава Пастернaка
“Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає” (Г. Дудка)
В українській археологічній науці постать Ярослава Пастернака займає одне з провідних місць. Його внесок у розвиток наукових знань про минуле України вимірюється роками плідної праці, десятками проведених теренових експедицій, великою кількістю опублікованих книг, статтей та повідомлень. На його долю випала висока місія розкриття давніх таємниць княжого Галича, одного з величних та багатолюдних міст середньовічної Європи. Віднайдення фундаментів літописного Успенського собору і саркофагу з прахом князя Ярослава Осмомисла у 1936–1937 роках в селі Крилос отримали продовження у рік проголошення незалежности України. Пам’ятного 1991 р. у крипті львівського собору св. Юра під час реставраційних робіт був виявлена неімовірна знахідка чоловічий кістяк з супровідною запискою директора Музею Наукового товариства ім. Шевченка Я. Пастернака датованою 31 серпням 1939 р. Перед самим початком Другої світової війни вчений, зі згоди митрополита Андрея Шептицького, перепоховав історичну реліквію і в короткій заяві “під словом чести науковця” підтвердив, що цей скелет належить засновнику катедральної церкви в Галичі князю Ярославу Осмомислу. Зарівно ця подія, як і багато інших отримали широкий розголос у науковому світі та в українському суспільстві й спричинилися до великої популярності вченого. Ярослав Пастернак прийшов на світ 2 січня 1892 року в містечку Хирів на Львівщині, в сім’ї греко-католицького священика. Після початкової школи вчився у славній Українській чоловічій ґімназії в Перемишлі. Будучи учнем гімназії Ярослав обійшов майже ціле Прикарпаття, фотографуючи старі дерев’яні церкви, збираючи різні матеріали з галицької старовини – Закерзоння, записуючи народні пісні, прислів’я, приказки. Завершивши успішно ґімназійне навчання, 1910-го вступив на філософський факультет Львівського університету, де студіював археологію та класичну філологію, слухав лекції відомого українського історика М. Грушевського, який високо цінував успіхи учня. Вже в університеті Ярослав Пастернак належав до передових студентів і визначився з своїма зацікавлення — археологією та історією України, це були його улюблені предмети.
Перша світова війна закинула Пастернака до австрійської армії, де він дослужився до звання поручника, воював на італійському фронті, а після листопадових подій 1918 року приєднався у VII бригади Української галицької армії, з якою воював на Надніпрянщині. Після програних визвольних змагань опинився в таборах полонених і 1920-го дістався на терени Чехо-Словачини. Тоді на еміграцію перейшов екзильний уряд УНР. Провід українських націоналістів на чолі з полк. Євгеном Коновальцем, де його аґент Москви в 23 травня 1938 р. вбив. Емігрувало багато вчених і політиків, для яких ідеєю їхнього життя була Вільна Україна. Серед них ямігрував 1922-го року Ярослав Пастернак, якому пощастило продовжувати студії з археології у Карловому університеті Праги, де захистив докторську дисертацію «Руські Карпати археології». Впродовж 1925-1928 рр. він очолював наймасштабніші на той час на території Чехо-Словаччини розкопки старої Праги, зокрема, королівського замку «Градчани». За успішно проведені дослідження Пастернак отримав похвалу від президента Масарика, йому запропонували чехо-словацьке громадянство. В 1923-1928 рр. науковець узяв участь у більш, ніж 60 археологічних експедиціях у різних реґіонах Чехії, Галичини та Закарпаття. Повернувши до Львова, в 1928-1939 рр. працював директором культурно-історичного музею НТШ. Крім цього викладав у Греко-католицькій богословській академії у Львові (1932-1939, 1942-1944), у нього були близький взаємини із митр. Андреєм Шептицьким і ректором Богословського університету Йосипом Сліпим. За кошти митр. А. Шептицького Пастернак почав археологічні розкопми пошуки літописного Галича. Він тут здіснює сенсаційне відкриття: в 1936 р. де було знайдено фундамент Успенського собору – головного храму княжого Галича, а в 1937 р. ,,Ярослав знайшов Ярослава!’’, під час розкопок собору виявлено кам’яний саркофаг – поховання Ярослава Осмомисла – одного із могутніших володарів Центрально-Східної Європи другої половини ХІІ століття Фундатора Успенського собору, було це велике і унікальне наукове осягнення.
Я. Пастернак був надзвичайно активний в науковому житті він брав участь у 7-му Міжнародному археологічному конґресі у Варша (1933), де гідно репрезентував українську науку. Будучи у Львові Я. Пастернак з 1929 р. став дійсним членом НТШ і протягом 1928–1939 рр. очолював музей НТШ та займався неустанно науковими праця. У 1939 р. розпочалася Друга світова війна, і вчений не мав можливостей провадити головно розкопки. Перед наїздом російських більшовиків він вирішив в 1944 р. виїхати закордон і на жаль назавжди залишив Україну. Перебував в таборах переміщуваних осіб в Німечині почав викладати у Мюнхені в Українському Вільному Університетові, а згодом читав додатково лекції у Боннському університеті. В німечині познайомився Ярослав Пастернак з Львів’янкою Марією (1897-1983) із нею одружився. В 1949 р подружжа Пастернаків отримало згоду на дальшу еміграцію і спільно вони подалися в дальшу заокеанську дорогу і поселилися в м. Торонто, де й провели решту свого трудового життя.
Тут подружжя від перших днів активно включилося в потік життя. Марія Пастернак особливо в Торонто дала себе пізнати, як талановита громадська діячка. Особлива вона займалася педагогікою, дописувала історично-критичні статті на теми культурно-освітні, історично-літературні та політичні, які відбувалися в українській діяспорі та у поневоленій Україні. Ярослав Пастернак весь час працював над різними проблемами української археології ,, співпрацював з одним із чотирьох закордонних відділень Наукового товариства ім. Т.Шевченка, центром якого було місто Торонто. У 1961 році тут вийшла його узагальнююча монографія «Археологія України», написана на основі джерельного матеріалу, здобутого власними розкопками, а також досліджень вітчизняних і закордонних науковців. Значне місце в монографії відведено найдавнішим часам історії Закарпаття. На конкретних археологічних матеріалах Пастернак розглядав енеоліт (міднокам’яний вік), добу бронзи, скіфосарматський період, часи великого переселення народів. Так, говорячи про добу бронзи, дослідник вважав, що Закарпаття і Східна Словаччина утворили один культурний ареал, який чеський академік Я.Ейснер називає пілінською культурою, а Я.Бем – культурою тілопальних могил Північного Потисся. Розглядаючи проблему етногенезу слов’ян, Ярослав Пастернак вважав, що як східні, так і західні слов’яни були споконвічними автохтонами на своїх історичних землях. Для східних слов’ян, до яких він зараховував і праукраїнців, базою розвитку були трипільські племена, яких історія сягай 4-ри тисячі років до нашої ери. А для західних слов’ян такою етнічною базою стали племена лінійнострічкової кераміки. Уся наукова спадщина Я. Пастернака дослідника української старовини, його листування з відомими діячами науки і культури розкриває широке коло контактів і містить докладну інформацію про погляди на вужчі питання, які цікавили вченого і становлять головну наукову базу української нації. Варо додати, що у 1963 році Ярослав Пастернак був обраний професором Українського католицького університету в Римі, а в 1965 році – членом Українського історичного товариства. Згадуючи сьогодні про Ярослава Пастернака, висловлюємо сподівання, що життєвий і творчий шлях вченого, його вагомі здобутки в царині історії та археології стануть предметом спеціального дослідження нової генерації вчених і будуть джерелом закріплення науки в наш час, а не критикою якто було за часів в поневоленій Україні більшовицьками.
Роаглядаючи наукову велич Ярослава Пастернака треба підкреслити, що це була унікальма світла і незвичайна наукова індивідуальність. Його багата наукова спадщина була є і буде джерелом для істориків, археологів, музейників, громадських діячів, політиків і меценатів, для всіх вона являється дороговсказом сучасності, яка була знецінювана в історіографії в минулому.. Його численні публікації та архівні документи потрапили у спеціальні державні фонди, а здобуті археологічні матеріали та ґрунтовні наукові висновки замовчувалися або використовувалися без згадки автора. На початку 90-х років з’явилося кілька популярних публікацій, які знайомили читачів з постаттю вченого (Гуньовський, 1992; Коваль, 1992; Пастернак С., 1992; Петегирич, 1995), М. Вербицького, В. Вериги, М. Дольницького, А Шараневича, А. Петрушевича та інші Праці вченого мають науково-гуманітарний на національно виховний характер. Мені у свідомості праці вченого до певної міри співпадають з книгою Сергія Мартинюка (Світогор Лелеко) “Пишаюсь, що я – Українець…”. Цю книгу напередодні Нового року, 22 грудня 2021 р., у Києві, в Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України відбулась презентація. Зміст цієї книг надихая бути свідомим українцем і досягати неосяжні вижини. Можна ствердити, що всі ми насичуємося великим духом українства так від праць вченого Я. Пастернака, як і від літератора С. Мартинюка. У цій короткій характеристиці згадаймо деякі надзвичайно цінні праці Я. Пастернака: Коротка археологія західноукраїнських земель. — Львів, 1932, Старий Галич. — Краків-Львів, 1944, Археологія України. — Торонто, 1961, Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1976. — Т.189. Нарис «Бучаччина крізь серпанок тисячоліть» в збірнику Бучач і Бучаччина та цілий ряд інших. Сумлінне опрацювання друкованих матеріалів дали можливість автору проаналізувати увесь період наполегливої праці вченого, що на основі здобутих знань арґументовано доводив власні погляди у концепції поширення археологічних культур та етноґенезу слов’янських племен на українських землях. Великий особистий архів Я. Пастернака повоєнного часу зберігався в Українському науковому інституті Гарвардського університету в Кембріджі та Українському історичному товаристві в США. Свого часу директор Інституту проф. Омелян Пріцак планував видати збірку вибраних праць у серії наукових студій УНІ. Заходами голови УІТ проф. Любомира Винара на сторінках періодичного видання “Український історик” з’явилися невідомі матеріали, в першу чергу це особисті грунтовні спогади Я. Пастернака, які мають неперевершену цінність.
Не спосіб в розмірах статті охопити численні і розлогі аналізи статті про детальну діяльність Я. Пастернака і її вплив на загальну національну та наукову цінність. Його праці становлять фундаментальну пам’ятку національного і європейського значення, яка має визначну історичну, наукову, духовну вартість і становить символ нашої гордості та являється виразом історичної ідентичності держави і заслугою української нації. Багатство національної археології вчить кожного з нас ,,Пишатися, що ми українці’’, плекає любов до рідної землі та до свого народу і його неповторної історії, – тієї тихої і щирої любові, якою жив і творив для всіх нас й України Ярослав Пастернак. Помер світової слави вчений Ярослав Пастернак 22 листопада 1969нації р. в Торонто Похований на цвинтарі Парк Лан. Вічна Йому пам’ять.
