Широко розрекламована піонерська розвага, відроджена в рамках «реформаторського курсу» зграї Януковича, виявилася такою ж профанацією, як і всі інші породження надр розумового органу Табачника.
В останній день першої декади січня, коли мільйони українців тільки починали ґвалтувати раптовою роботою свої втомлені від відпочинку організми, бігморди Януковича наливалися все новими і новими фарбами, а сніг, (от худобина!), ще й не думав випадати, світ побачив спільну титанічну працю Міністерства освіти і науки з Міністерством оборони – наказ N 1443/779 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську військово-патріотичну гру «Зірниця». Два ніби як серйозних міністерства спробували пояснити народу, якого дідька дитячі психосексуальні травми Дмитра Володимировича Табачника повинні втискатися важким мілітарним чоботом в незміцнілу психіку нинішніх юних поколінь співвітчизників. Пояснення вийшло дещо дивне і не дуже переконливе.
Перше, що кидається в очі, – єдина і реальна, зрозуміла і Табачнику, і його однопартійцям, і їх виборцям версія («Щоб було як у СРСР») в запропонованому переліку геть відсутня. Зате з совкових методичок в документ перекочувало пафосне визначення «Всеукраїнська гра проводиться з метою: формування почуття патріотізму у підростаючого покоління». Всі півтора року, що Табачник носиться з ідеєю помацати малолітніх пацанчиків за худющі плечі, «Обком» дивується: який патріотизм може розвивати у нормальної людини біганина по ярах з дерев’яним автоматом? Яким чином дитина, зриваючи погони з однолітка, вчиться любити Батьківщину? І якщо він цими дієями «захищає» Батьківщину від однолітка, то одноліток, вочевидь, під час проведення військово-патріотичної гри «Зірниця» навчається зраджувати Батьківщину і нападати на неї в складі умовного інтервентского корпусу. Звичайно, найбільш нудьгуюча за «Зірницею» частина виборців ПР і КПУ тільки про це тихцем і мріє (навіть без банки варення і коошика печива), але при чому тут тоді патріотизм?
Введення «Зірниці», як всесоюзної ігрульки в СРСР в 1967 р. було лише елементом брежнєвської мілітаризації всієї державної ідеології (коли термінами «Велика Перемога» і «Народ-переможець» фактично замінили всі колишні мрії про комунізм в наступній п’ятирічці). Еге ж, майбутнью радянську людину так і готували до дорослого життя змолоду: «Зірниця» – «Орлятко» – Афганістан. Щоб людина була готова йти на завод і клепати ВВП, який плавно перетікає в ВПК. Але навіщо це сучасній Україні? Навіщо потрібна передбачена Положенням ««підготовка молоді до виконання конституційного обов’язку щодо захисту Батьківщини в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України», якщо до того часу, як «підготовлена» молодь (до гри залучаються учні 5-9 класів) досягне призовного віку, Янукович вже повинен буде сорок разів ввести контрактну армію?
Цікаво в списку поставлених перед «Зірницею» завдань виглядає «виховання майбутніх захисників Вітчизни на бойових традиціях українського народу та Збройних Сил України». Це хоча б чесно: дітям відразу прищеплюють розуміння, що бойові традиції Збройних Сил України – це коли зброю розікрали, гроші на патрони пішли на унітаз для генеральської дачі, а Батьківщину захищати доводиться з лопатою і дерев’яним автоматом.
Потішив і такий розділ Положення як «Фінансування всеукраїнської гри». «Обком», звичайно, завжди зворушували підзаконні писульки наших держорганів, які часто-густо містять єресь на зразок найвищого дозволу або навіть рекомендації «дотримуватися законодавства та Конституції України». Закони – вони взагалі-то самі по собі обов’язкові для виконання, незалежно від того, освятив їх своєю резолюцією в наказі якийсь клерк з департаменту держкомітету. І наявність таких вказівок викликає справедливі підозри, що в іншому своєму наказі той же орган може регламентувати порушення законодавства. Ось яку мету переслідує вказівку «6.1. Витрати, пов’язані з організацією і проведенням I та II етапів Всеукраїнської гри, здійснюються за рахунок джерел, не заборонених законодавством України»? З «Зірницею» якийсь особливий випадок? Що, вже були прецеденти, коли підготовку школярів до патріотичної життя проводили на гроші якого-небудь макіївського наркокартелю? Хоча, з огляду на глибоку інтеграцію відродженої забави в партійну діяльність ПР (навскидку приклади – ось і ось), дуже навіть може бути …
Проте найдивніше в табачницькій «Зірниці» те, що суть самої піонерської гри брежнєвського зразка взагалі десь загубилася. У програмі змагань купа якихось цивільних конкурсів – з географії, військової історії (цікаво, за табачницькими підручниками Про те, як брава Червона армія одержала велику перемогу над студентами під Крутами?), лікарської допомоги, підтягування чи стройової пісні. Є умовно-військові метання м’ячика і стрільба з пневматики. Наймілітарніше – «воєнізована естафета «Десант» – з макетами автоматів, як належить. У її програмі – «передача інформації, подолання імпровізованої смуги перешкод, рух по азимуту; конкурс на уважність, подолання інженерних та природних перешкод, подолання зараженої ділянки місцевості; метання «гранати» в ціль, захоплення штабу, повернення на вихідний рубіж з евакуацією учасника». Так де? Де те саме дійство, зі зриванням погон, прапорами та іншим драйвом першої і єдиної відомої радянським дітям рольової гри? У скупому словосполученні «захоплення штабу»? Треба розуміти, що в документі, що регламентує все, від бланків карток учасників і до розміру мішеней і маси м’ячиків, не знайшлося місця для згадки правил битви і горезвісних погон? Або саму «Зірницю» взагалі прибрали з народженої освітньо-оборонними бюрократами пародії на неї?
Швидше за все, так і є. У міністерських ублажітелів примхливого «дешевого клоуна» виявилося досить мізків, щоб зметикувати: при нинішньому рівні агресії у молоді краще притримати від неї подалі гру, в якій така велика спокуса спочатку зацідити суперникові дерев’яним автоматом по голові, а вже потім спокійно здерти погони з несвідомого тіла. А тому натомість класичної «Зірниці» проводиться своєрідна мілітарна «олімпіада» – з тією лише різницею, що якщо на звичайні шкільні олімпіади дітей заманюють можливістю пільгового вступу до вузів, то можливістю пільгово загриміти в армію навряд чи кого спокусиш.
Так воно, звичайно, й на краще. Любителі рольових ігор і так знайдуть себе в толкіенізмі, де перш ніж зацідити по кумполу залізякою, на нього хоча б натягнуть відро. А шкільним вчителям принаймні не доведеться відповідати за чужі кінцівки, переламані в міцних обіймах велелюбної батьківщини Дмитра Володимировича Табачника.
Єдине питання: навіщо тоді все це взагалі вигадали?
Юрко Космина
