Як зупинити війну без капітуляції України?

Краш-тест для Мінська: українські та іноземні експерти Львівського безпекового форуму напрацювали реалістичний план

21.09.2020

Чергове перемир’я у рамках Мінських домовленостей завершилося із вже очікуваним загостренням, коли російська сторона вкотре порушила свої обіцянки. Та промовисто нагадала: Мінські домовленості можуть бути виконані лише на умовах Росії, відтак вони не змінюють безпекової ситуації, навпаки – загрожують суверенітету України.  

Одна із причин такої ганебної для України ситуації  – спроба шукати вирішення проблеми там, де її немає. Тож поки у Кремлі переконують, що знайти заміну Мінським угодам буде складно, експерти Львівського безпекового форуму запропонували  краш-тест для Мінська – реальний міжнародний план, як зупинити війну без капітуляції України. А саме – відновити територіальну цілісність та суверенітет України на тимчасово окупованих РФ територіях Донеччини, Луганщини та в Криму. А також убезпечити Україну від російської агресії у майбутньому. Впродовж тижня українські та закордонні фахівці застосовували експертне моделювання із технікою мозкового штурму щодо імовірних ситуацій врегулювання російсько-українського конфлікту.

21 вересня 2020 року текст звіту українською мовою опубліковано на сайті організатора Львівського безпекового форуму ГО «Інститут Просвіти»

Учасники моделювання:

1. Генерал-лейтенант (відст.) Бен Ходжес, голова Програми Першинга із стратегічних досліджень Центру аналізу європейської політики (США), співголова Льівського безпекового форуму
2. Бруно Лете, старший науковий співробітник Німецького фонду Маршалла США, Брюссель (Бельгія)
3. Роланд Фройнденштайн, Директор з політики, Центр з Європейських студій ім. Вілфреда Мартенса, Європейська народна партія ( Бельгія)
4. Карі Ліухто, Професор, директор Пан Європейського Інституту Університету Турку ( Фінляндія)
5. Сінді Віттке, Лідер молодіжної дослідницької групи, Лейбніц -Інститут дослідження Східної і Південно-Східної Європи( Німеччина)
6. Орися Луцевич, науковий співробітник та менеджер Українського форуму, Четтем Хауз (Велика Британія)
7. Д-р Уляна Супрун, очільниця NGO ArcUA, в.о. міністра охорони здоров’я України (2016-2019)
8. Віталій Мартинюк, Виконавчий директор, Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”
9. Олег Березюк, психотерапевт, Народний депутат України 2014-2019 рр.
10. Андрій Риженко, капітан І рангу ВМС України
11. Юлія Клименко, Народний депутат України
12. Володимир Тихий, кінорежисер, Голова ГО “Об’єднання кінодокументалістів ВАВИЛОН 13”
13. Олена Павленко, Президент аналітичного центру DIXI group
14. Аля Шандра,  головний редактор Euromaidan Press
15. Сергій Гармаш, Головний редактор ІА “ОстроВ”, президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу
16. Наталія Бугайова, Керівник команди з вивчення Росії, Інститут вивчення війни (США)
17. Мар’яна Буджерин, доктор наук, науковий співробітник, Проект із атомної/міжнародної безпеки, Белферський центр науки та міжнародних стосунків при Гарвардському інституті державного управління ім. Джона Ф. Кенеді ( США)
18. Костянтин фон Еггерт, комментатор з питань Росії для видання Deutsche Welle
19. Євгеній Гонтмахер, науковий директор експертної групи “Європейський діалог” (Росія)

Модератори моделювання:

20. Оксана Сироїд, співголова Львівського без пекового форуму, лідерка політичної партії Об’єднання «Самопоміч»
21. Ганна Шелест, член правління, керівник відділу досліджень міжнародної безпеки ради зовнішньої політики «Українська Призма»
22. Андрій Куликов, член наглядової ради, Голова громадської організації «Радіо Громадське». Професійний теле- та радіоведучий

ЩО ПРОПОНУЮТЬ ЕКСПЕРТИ ЛЬВІВСЬКОГО БЕЗПЕКОВОГО ФОРУМУ

Основні тези нового міжнародного плану

Західні партнери мають чітко  визнати Росію стороною російсько-українського конфлікту та міжнародно зобов’язати її припинити бойові дії в Україні. На шостому році війни та у затяжних Мінських переговорах Росія досі виступає як посередник, а не сторона конфлікту. Хоча єдиним джерелом агресії в російсько-українському конфлікті є Росія, тому лише Росія може його припинити.  Відтак ні замороження конфлікту, ні відмова України від окупованих територій, ні реінтеграція тимчасово окупованих територій на умовах федералізації є неприйнятними. Бо кожен із цих сценаріїв закладає підґрунтя для нового конфлікту.

Велика Росія неможлива без виходу до морів. Саме це завжди визначало основну стратегію її експансії – вихід до Чорного та Балтійського моря. Щоб захиститися від російської агресії країни Балто-Чорноморського регіону мають співпрацювати між собою, зокрема для лобіювання інтересів регіону в США та ЄС, спільного розуміння загроз та зменшення російського впливу Росії в Європі.

Україна, НАТО та  інші країни регіону Чорного моря та США мають розробити стратегію співпраці у Чорному морі, зокрема для захисту критичних портів Одеси, Маріуполя та Бердянська. А також  стратегію протидії повзучій окупації Росією.

Україна має інтенсифікувати діалог з Туреччиною, яка сьогодні претендує на роль лідера в Чорноморському регіоні. Зважаючи на зростаюче протистояння між Росією та Туреччиною в Середземному морі та на Близькому Сході та членство Туреччини в НАТО, такий міжнародний союз має значні перспективи  стримування російської агресії.

Економічні санкції щодо Росії  треба не лише зберегти, але й посилити. Країни ЄС мають закрити вхід до власних портів будь-яких кораблів, що вийшли з окупованого Криму. На сьогодні це єдиний дієвий невійськовий метод стримування російської агресії.

Суворо обмежити вплив монополістів-олігархів, які є основними бенефеціарами хаосу в Україні. Зокрема обмежити їхній вплив на політичну систему та володіння ними об’єктами критичної інфраструктури. Західні партнери мають припинити обслуговувати гроші олігархів у власних фінансових системах. Україна ж  має першочергово збільшити покарання та законодавчо визначити  чіткіші механізми притягнення до відповідальності політичних партій, медіа, бізнесу та інших агентів впливу за колаборацію з Росією.

Державні інституції України мають правдиво  визначати поняття “війни”, “російської агресії”, “окупації”. Тільки так вдасться запобігти впливу російської наративи щодо російсько-української війни як всередині України та на Заході. Бо лише суспільство, яке чітко усвідомлює існування загроз безпеці, може ефективно протистояти та реагувати на будь-які зміни.

Росія і надалі використовуватиме механізми розщеплення суспільства в Україні з метою агресії, тому  Україна має різними засобами формувати суспільну згуртованість і ідентичність, а особливо через включення компоненту емпатії та згуртованості в освіту. Виховувати  критичне мислення щодо маніпулятивних тем та сталу українську ідентичність.

Україна має чітко окреслити власні державні інтереси у міжнародній політиці та посилити дипломатичну службу.  Україна може захистити себе лише, створивши і посиливши міжнародні союзи для стримування Росії.

Основою стійкості держави перед зовнішніми загрозами мають стати сильні громади. Тому розширення децентралізації влади в Україні, створення рівних умов для їх розвитку та посилення їх спроможності є справжньою альтернативою регіоналізації, що пропонується Мінськими домовленостями.

Українська держава має цілеспрямовано і системно збирати докази російської збройної агресії проти України, звертатися з позовами в міжнародні суди та налагоджувати співпрацю щодо розслідування російських воєнних злочинів та злочинів проти людяності з іншими країнами, зокрема з країнами Близького Сходу.

Формувати довіру суспільства до влади: вміти захистити людей від диверсії зовні і гарантувати безпеку всередині.

ЩО ТРЕБА УСВІДОМИТИ

Перше. Окупація України Росією – процес історичний і багатовіковий

Українське та міжнародне суспільство мають чітко зрозуміти – історично російсько-український конфлікт розпочався відколи Україна з’явилася на картах світу. А перша спроба Московії нав’язати українцям так званий “рускій мір” зафіксовано ще  у часи Переяславської ради, коли московити вдалися до масових фальсифікацій обмежень переяславських угод.

Далі спочатку з боку Московії, а згодом Російської імперії щодо України була тотальна окупація, яка по-різному називалася. Серед останніх – більшовицький режим з імперськими амбіціями.  Коли  ж в часи колективізації українці масово повставали проти більшовицької окупації, їх заморили голодом у прямому значенні цього слова. 1930-1932 роки офіційно визнано геноцидом українського народу без жодних на те амністій.  Із розпадом Радянського Союзу, Україна нарешті отримала змогу відновити свою незалежність. Проте Росія не відпускала: скористалася відсутністю державницького та управлінського досвіду. І під час великої приватизації безперешкодно через українських олігархів придбала та приватизувала найосновніші об’єкти критичної інфраструктури в Україні. Український олігархат, не маючи української ідентичності та інтересу в розвитку України, виводив і продовжує виводити гроші з України, збагачуючи офшорні юрисдикції. Щоб зберегти свої монополії і гарантувати рух України в російському фарватері, ці люди встановили контроль над українською політикою через залежні медіа та політичні проекти. Зрештою, сьогодні ці олігархи вже не приховують своєї залежності від Росії, відверто лобіюючи в Україні та  в США російський сценарій “змирення”. Саме олігархи стали в Україні – основними бенефіціарами хаосу.

Однак і цього Росії виявилося  замало. Бо без повного контролю України, як найбільшої європейської держави, яка має вихід до двох морів, немає повноцінної Російської імперії.

Друге. Велика Росія неможлива без контролю над Чорним та Балтійським морем

Росія ніколи не мала власного доступу до теплих портів. Власне саме  це завжди  визначало основну стратегію її експансії – забезпечити доступ до Балтійського і Чорного морів і збільшити буферну зону довкола інфраструктурної та ресурсної “лінії життя”. Бо без контролю над Балтійським і Чорними морями та українськими ресурсами, які вона втратила із розпадом Союзу,  “велика Росія” неможлива. Саме тому російська агресія проти України була неминучою.

Тож новітній етап російсько-українського конфлікту розпочався 2014 року.  Революція гідності  стала лише приводом для російського вторгнення. Головна ж мета незаконної анексії Криму та проєкту Новоросія – контроль над Чорним морем та посилення геополітичних важелів у великому середземноморському регіоні. А також спроба відрізати Україну від Чорного та Азовського морів, позбавивши значної частини промисловості та доступу до критичної інфраструктури, зокрема забезпечити сухопутний коридор до Криму та окупованого Придністров’я. Однак у більшості містах спроби перевороту провалилися. Під  контроль вдалося взяти лише деякі міста Луганської та Донецької області.  Аби їх утримати, Росія вже не приховано застосовує зброю та свої війська проти України. Внаслідок одного з таких обстрілів із російської зенітно-ракетної установки “Бук” 17 липня 2014 року був збитий літак Малазійських авіаліній МН-17.  Війна перейшла у затяжну фазу. А Мінські домовленості лише ускладнили і до того нелегку ситуацію. Відтак потребують негайної альтернативи, – наголошують українські та міжнародні експерти.